Інтерв’ю

Київська журналістка, завзята мандрівниця і просунута мама Анастасія Мельниченко організувала чудовий проект – книжки для дітей з історії України. Наразі вона працює над 5 книжечками: «Давні слов’яни», «Велике князівство Литовське і Україна-Русь», «Козаччина», «Історія Криму», «Жінка в історії». Дещо вже встигло вийти друком, дещо дописується / домальовується, а ще дещо – поки у мріях і планах.

– Настю, розкажи, з чого розпочався твій проект.

– Якось на Майдані було все погано, здавалося, ситуація ніколи не переломиться в наш бік. Я дивилася на цих всіх «тітушок», читала коменти кремлеботів і думала: ЧОМУ, чому ці люди так ненавидять мою країну?! Де їхня гідність, честь? Звідки вони прийшли? Я розуміла, що наша держава навіть не намагається популяризувати свою історію і культуру. Село – в інформаційному вакуумі, усе, що в них є – це російський культурний простір, де висміюється все українське. Я подумала, що такого явища, як «тітушки», не було б, аби ці люди любили свою країну. Тоді я публічно у фейсбуці пообіцяла, що якщо революція переможе, то я втілю якийсь просвітницький проект для села.

Тоді ж мене захопила ідея подавати історію для дітей так, як подається дитяча Біблія, з адаптацією тексту і великими яскравими ілюстраціями, тоді й читати її було б не нудно! Я мріяла дати дітям власних, українських історичних героїв. Тому, коли революція перемогла, я зрозуміла, що «не відкручуся» і маю виконати обіцянку. Поступово «просвітницький проект» на тлі моїх роздумів набув саме такої форми: яскраві книжечки для дітей з історії України.

– Ти – людина зайнята, навіщо тобі ще й книжки  робити?

– Це наповнює моє життя сенсом. Кожну хвилину треба проживати так, аби вона була наповнена. Проект робить мене справді щасливою. Розумію, що недаремно ходжу на білому світі.

– Якого досвіду у цій справі тобі не вистачає?

– Знання законодавства з авторського права. Я читала колись, але вже все забула. В результаті з жодним із авторів чи ілюстраторів ми не укладали контракт. І коли надійшла комерційна пропозиція видавати ці книжки, то я зрозуміла, що уявлення не маю, на що я маю права, а на що – ні.

– Як підбираєш людей для співпраці: істориків, ілюстраторів? Звідки береш гроші на оплату праці?

– Багатьох істориків знаю особисто як гарних фахівців. Я у 2013 році робила історичний фестиваль «Волинське віче», плюс організовувала цикл публічних лекцій з історії України. Таким чином у мене була «база» гарних істориків, я знала їхню спеціалізацію. Кого на якусь тему не знала – про тих просила поради. Наприклад, нам у журнал «Жила» дописує редактор Historians, він знає дуже багато фахівців. Ну і ще через фейсбук шукала, через профільні спільноти істориків та археологів.

Ілюстратори приходять у проект або за рекомендаціями, або ті, що мені подобаються. Складні теми, як от давніх слов’ян, просила малювати художника-реконструктора. Бо звичайні художники не взялися би працювати з джерелами так глибоко, як він. А візуального ряду по цьому періоду в нас нема де брати. Таким чином ми зробили, певне, єдину і найточнішу реконструкцію зовнішнього вигляду і вбрання антів.

Гроші на проект присилають через фейсбук. Іноді благодійник оплачує весь наклад. Іноді дають гроші на половину книжки. Тут працює або репутація нашого журналу (хто знає «Жилу», той бачить, що фірма віники не в’яже), або моя репутація. Все базується на довірі.

Читайте також: Оксана Приходько: «„Жила” надихає на радісне, творче батьківство»

– Чому важливо зараз видавати історичні книжки? Думаєш, є на них попит?

– Попит є. Ця ніша на ринку провисає, а патріотизм зашкалює. Для малюків 7-8 років з історії практично нема чого читати. Ну і, як я казала, зараз є потреба у вивченні історії. Дітям потрібно на чомусь вибудовувати любов до України.

– На якій стадії у тебе переговори з «Фоліо»?

– Переговори на стадії мого обмірковування. «Фоліо» зробило свою пропозицію. Потім я зробила зустрічну пропозицію. Вони, у свою чергу, зробили ще одну пропозицію. Наразі я в тяжких роздумах, тому що з останньої пропозиції автори та ілюстратори не отримують нічого. Тож я терзаюся. З одного боку, гарно було б дати змогу будь-кому купити книжечку у книгарні і популяризувати історію, з іншого – я не можу лишити причетних до створення проекту без нічого. Вони ж бо підписувалися на некомерційний проект…

– Зараз книжки призначені для безкоштовного розповсюдження на Сході. Якщо вони вийдуть у видавництві, їх можна буде придбати по всій Україні?

– Якщо вийдуть – то так, можна буде.

– Які ще книжки у планах?

– Планую у цій серії ще книжки про Київську Русь, опришків, УПА і Степана Бандеру, а також Радянський Союз.

До теми: Як зробити сільську бібліотеку відвідуваною: історія успіху