Інтерв’ю

 Після 33 інтерв’ю із героями укрліту, які вийшли 2011 року під однією обкладинкою у видавництві «Фоліо», журналістка, перекладачка й культурний менеджер Ірина Славінська готує свої свіжі розмови до друку. Цього разу – інтерв’ю з 11 помітними постатями української літератури-журналістики-музики вийдуть у популярній серії  «Теплі історії» у видавництві «Брайт Стар Паблішинг» – вже у травні. Про прояв особистої «вкусовщіни», про унікальні досвіди слабкості й сили, про те, чому усі дедлайни виходу «Історій талановитих людей» «прогоріли» розповіла Читомо авторка. 

© Ольга Закревська, студія Folga, 2013

– Це ж не перша книга про дорогих тобі людей, адже були й «33 герої укрліту».

– Та книжка була іншою – це була спроба зробити моментальний знімок поточної української літератури. Як і будь-які інші знімки, та книжка не могла і не змогла осягнути все цікаве, що було і є в сучасній літературі України. Але як певний документ першої декади 2000-х років ті 33 інтерв’ю заслуговують на увагу, мені здається.

– До речі, як з продажами «33 героїв укрліт»?

– Я не в курсі, «Фоліо» мені не звітувало про продажі. Суто з медійного боку, наскільки я можу судити, книжка була успішною – про неї багато писали, а ще включили в якісь рекомендовані списки літератури для студентів, які, здається, вивчають сучасну українську літературу. Тобто «33 герої укрліт», думаю, посіли саме те місце, яке я для них і запланувала.

– «Історії талановитих людей» – щось відмінне? Чим саме?

– Більш особистісна пригода. Коли книжка придумувалася, видавець Дмитро Кириченко попросив мене написати список десятка людей, які надихають мене, і які можуть власними життям, роботою і творчістю надихнути інших. Тож до цієї книжки потрапили не лише письменники, але й журналісти, менеджери культури, музиканти.

Ця добірка представляє тих, на кого я дивилася і дивлюся як на певні життєві орієнтири, як на мої особисті компаси. Такими людьми, наприклад, є мої дорогі друзі Юрій Макаров та Ірена Карпа, без яких свого нинішнього життя я просто не уявляю – вони завжди поруч, і саме з ними я розділяю те, що відбувається навколо в об’єктивній реальності чи в особистому житті. Крім таких особистих суто людських закоханостей, в «Історіях» є монологи тих, хто мене цікавлять як носії цінного досвіду – наприклад, мого дорогого колеги Андрія Куликова, менеджерки культури Катерини Ботанової, співачки Мар’яни Садовської та ще багатьох інших.

Крім того, на відміну від «33 героїв укрліт», в «Історіях талановитих людей» немає інтерв’ю – це книжка монологів. Вони складалися на основі інтерв’ю, але формально тексти побудовані як висловлювання від першої особи – про те, що важливе, цікаве, цінне.

– Про що саме були ваші розмови?

– Ці монологи – про унікальний досвід.

Скажімо, Сергій Лещенко, мій колега з «Української правди», розповів, як не боятися. Іван Леньо – про те, як він та інші музиканти колишнього складу «Гайдамаків» пережили розпад гурту, як знайшли в собі сили встати, щоб іти далі, створювати новий гурт, розвиватись і змінюватись. Інший приклад: Наталка Сняданко, яка розповіла про те, як воно – бути жінкою в Україні. Мар’яна Садовська говорила про те, чи складно бути матір’ю, а також про те, якою ціною дається рішення бути собою та не розмінюватися на комерційне мистецтво. Ольга Герасим’юк розповіла про свою історію «Без табу», а також про досвід депутатства. Андрій Куликов – про конформізм і межі, які сам собі встановлюєш. Катерина Ботанова – про досвід менеджерки культури в українських умовах. Юрій Макаров – про те, як важливо вміти відмовлятися від того, що тобі «не по зубах»… щоб потім реалізувати мрію, але вчасно, коли цього вже стане сили та вміння. Юрій Андрухович розповів про армійський досвід, а також про те, як він працював над собою, будучи молодим письменником, який щойно почав виступати публічно. Лариса Денисенко дала декілька анекдотів про життя, смерть та інші неприємності. Ірена Карпа дуже відверто міркувала про материнство, творчість і свою нещодавню доволі серйозну хворобу та зцілення від неї.

Як бачите, ці історії дуже різні. Я – лише збирачка цих історій. І мрію, що кожен знайде в них собі поживу для роздумів і-або для емоцій.

– Там будуть факти-сповіді, які не увійшли в інтерв’ю УП? Тобто чи зможе читач відкрити для себе щось нове?

– Так, читачі точно прочитають щось нове, тому що ці тексти раніше ніде не публікувалися. Вони записані спеціально для цієї книжки.

– Чим зумовлена така вибірка людей?

– Якщо чесно, то це певний прояв моєї «вкусовщіни». Не маю на увазі, що героїв «Історій» я вважаю найкращими абощо. Це радше теж певна світлина того, хто був поруч і спав на думку в момент початку роботи над книжкою та затвердження її змісту у видавця. Також я намагалася представити різні досвіди – саме тому в книжці є люди різних професій, різного віку, різних біографій, різних ментальностей. Але їх усіх, по-моєму, єднає те, що вони роблять свою улюблену справу.

– Ти вважаєш, що саме така вибірка дорогих тобі людей буде цікава читачам?

– Я на це сподіваюся. Крім того, я сподіваюся, що будуть ще наступні частини, тобто наявний десяток імен – не вичерпний. І ще наголошу – книжка називається «Історії талановитих людей», і очевидно, що талановитих людей набагато більше, ніж є в змісті першої частини. Тож я сподіваюся продовжити займатися збиральництвом.

– Так яка аудиторія цих текстів?

– Думаю, що це може бути будь-хто. Я справді не знаю, хто там “цільова аудиторія”. Припускаю, що читачі “Історій” – це люди, котрі цікавляться не тільки самими собою.

– Ти залишила хоч якийсь хліб для інших журналістів, чи після цих монологів брати інтерв’ю у цих героїв уже не матиме великого сенсу?

– Ох, хліба вистачить всім).

– Як відбувалася співпраця з видавцем? Чи відразу погодилися на книгу?

– Цю книгу запропонував мені зробити видавець. Я сама якось відвикла, що треба ходити видавництвами і просити зробити зі мною якийсь проект – власної щоденної зайнятості вистачає.

Якщо чесно, дуже втішена, що мені трапилася така пригода. Інтерв’ю – це мій улюблений жанр роботи. Найбільше я люблю, коли мені як інтерв’юеру вдається розчинитися, і коли від інтерв’ю залишаються намистини прямої мови.

Тож, коли Дмитро Кириченко запропонував мені цю роботу, я одразу погодилась

– Скільки книжка «віджирає» часу Ірини Славінської, яка, в принципі, на незайнятість не скаржиться?

– Ця книжка мала зайняти півтора місяці мого часу – я написала розклад роботи, робила записи, їх мені розшифровували, я переписувала тексти начисто, віддавала на авторизацію… Графіку дотримувалася, одним словом. Але почався Євромайдан, тож роботу довелося відкласти. Готовий текст я надіслала наприкінці березня.

– Чи можна очікувати продовження? Які це можуть бути ще дорогі тобі люди?

– Я сподіваюся, що продовження буде. Але плани щодо змістового наповнення озвучувати поки що не буду –  жодних угод наразі нема, а до паперового оформлення взаємин із видавцем я про задумки не розповідаю.