Інтерв’ю

З класиком сучасної шведської літератури – 77 річною  Барбро Ліндгрен – мені пощастило поспілкуватися особисто, хоча вона не дуже любить давати інтерв’ю. На зустріч з невеликою групою журналістів з різних країн в готелі на мальовничому березі стокгольмської затоки письменниця прийшла в компанії свого песика Мімі.

Ми зустрілися влітку минулого року – вранці того дня, коли авторка отримувала премію імені АстрідЛіндгрен (ALMA – Astrid Lindgren Memorial Awards) за досягнення в літературі для дітей та юнацтва. Нагороду їй вручила кронпринцеса Швеції Вікторія.

Ця премія – найбільша серед усіх дитячих, вона становить 5 млн шведських крон  (близько 780 тис. доларів США). Барбро Ліндгрен стала першим шведським автором, кому присудили цю почесну міжнародну нагороду, засновану урядом Швеції у 2002 році.

«Історії Барбро Ліндгрен часто написані з почуттям гумору і завжди мають однозначно теплий тон голосу, який звертається безпосередньо до дитини. Авторка пропонує чи кумедні витівки, чи більш серйозні роздуми. Вона має особливу здатність пам’ятати і передавати, як це бути дитиною, і її, здавалося б, простий стиль відтворює атмосферу і настрої, які спілкуються з усіма читачами, незалежно від їхнього віку», – зазначалося у повідомленні журі премії в день оголошення результатів.

Літературні твори Барбро Ліндгрен перебувають на межі реалізму і сюрреалізму. Частину своїх книжок письменниця сама ілюструвала.

Ліндгрен – поширене прізвище у Швеції, яке, проте, суто номінально пов’язує двох дитячих письменниць: Астрід і Барбро. Однак всесвітньовідому «маму» Карлсона і Пеппі Барбро Ліндгрен знала особисто. Астрід відіграла в її житті дуже важливу роль – стала першою читачкою рукопису дебютної книги Барбро «Літо Матіаса», яка вийшла друком у 1965 році.

– Ви були знайомі з Астрід?

– Астрід була моїм другом, тою, хто розповів мені, як писати книжки. Я надіслала свій твір до видавництва, де Астрід працювала редактором  і у відповідь отримала листа від неї. Вона написала, що це хороша історія, але мені потрібно зрозуміти, як писати книжки для дітей. Й дала декілька рекомендацій. Автору не потрібно описувати занадто багато дії на кожній сторінці, варто визначити два чи три головні персонажі. І чого не слід робити – включати в текст занадто багато жартів, які розраховані тільки на дорослих. Я вирішила прислухатися й внесла правки в рукопис і незабаром цю книгу опублікували. Надалі я так само прислухалася до цих порад, перечитувала листа від Астрід – це стало моїм головним «університетом».

– Барбро, чи очікували ви на цю нагороду?

– Коли ALMA (AstridLindgrenMemorialAward) тільки заснували, я думала, що мені її дадуть. Я написала так багато книжок, більшість з них добре зустріли в моїй країні. Але тоді – не склалося. Тож я уже надалі про це не думала, відзнаку щороку присуджували авторам з інших країн – вона, в принципі, в першу чергу не для шведів. Зі шведських письменників, як мені здавалося, на неї претендував також інший автор – джентльмен Леннарт Хелсінг…Однак те, як він пише, не дуже піддається перекладу, а це важливий фактор для присудження цієї нагороди. Я думала, мені ALMA  світить хіба що після його смерті, а йому уже більше 90 років! (сміється). Але бачите, все-таки присудили. Це велика честь – адже це нагорода імені Астрід.

– Як ви прийшли до писання?

– Ще коли я була маленькою дівчинкою, я хотіла стати дитячим письменником. З раннього віку – чи не з 5 років, я вела щоденники. Вони були жахливі, але я продовжую це робити дотепер. Це допомагає мені пам’ятати всі деталі й почуття в конкретний момент мого життя. Я люблю перечитувати їх і повертатися у часі.

– Чи можна у Швеції жити на гроші від писання дитячої  літератури?

– За свою першу книгу я не отримала багато грошей. Однак доволі швидко мені вдалося створити багато книг, всі їх добре зустріли, і за кілька років я стала заробляти достатньо для життя. Але у кожному випадку немає гарантій, що так станеться. У Швеції багато хороших дитячих письменників, і не всім їм це вдалося.  Мені здається, цього легше досягти тим, хто пише не дитячу літературу і не поезію. Бо поезія і у нас видається кількома сотнями примірників, а цього не достатньо. Про те є винятки, наприклад, наш поет ТомасТранстремер–Нобелівській лауреат. Він пише просто неймовірно, тому і почав добре заробляти ще до цієї нагороди.

– Ваша творча кар’єра триває уже 50 років, ви написали більше 100 книг, які переклали на 30 мов. Ви продовжуєте писати? Над чим працюєте зараз?

– Я вже написала справді багато книжок — для дітей та дорослих, прозових творів та поезії, п’єс та статей. Кілька років тому мені здалося, що я вже все сказала. Але все одно щодня я беру до рук записник і ручку, щось занотовую. Тепер я більше зацікавлена в тому, щоб написати про час, в якому я живу, де я є зараз. Я хочу задокументувати те, що зі мною відбувається, про що я думаю. Я продовжую вести щоденники – свого роду автобіографію у кількох томах. Це не просто звичка, це мій  метод роботи. Скажімо, коли я жила в Стокгольмі, у мене була собачка Роза – і я писала про те, що ми бачили і кого зустрічали у місті. Потім я переїхала в сільську місцевість, на один із островів – тепер я занотовую наші пригоди з Мімі тут. Тут нас оточує зовсім інший світ і пригод нам вистачає.

– Який персонаж із ваших книг – це ви у дитинстві?

– Може здаватися, що у багатьох своїх книгах я пишу про себе. Але це не так. Мене цікавлять усі люди, природа, зовнішній світ. Я намагаюся задокументувати у своїх книгах якомога більше людей та тварин, яких я зустріла протягом життя. Скажімо, в одній з моїх книг описані характери моїх дідуся та бабусі. Вони давно померли, але завдяки творчості я відчуваю, що вони все ще тут, і щаслива через це. Це для мене – найцінніше.

– Читанню якої літератури ви зараз надаєте перевагу?

–У молоді роки я читала багато художньої літератури, романів, які тоді виходили. Тепер я надаю перевагу біографіям. Мене цікавлять реальні люди, їх долі. Мені цікаво, що багато хто з відомих людей дійшов таких же висновків про життя, як я. Також я читаю поезію. Тепер я не читаю довгих книг, у тисячу сторінок.

Зараз у мене з’явилася можливість прочитати те, що я завжди відкладала на потім. Тож я читаю книги з філософії. Мені подобається, коли у них також є гумор. Я читаю Шопенгауера, Ніцше, Кафку, Пессоа … Гумор у останнього – прекрасний, до того ж, він пише дуже поетично. Його «Книга відходу» постійно лежить коло мого ліжка.

– Який режим роботи і письменницькі звички ви маєте?

– Для мене дуже важливо почуватися вільною. Усе своє життя я працювала, не маючи якихось жорстких дедлайнів. Я ніколи не давала видавництвам обіцянок написати ту чи іншу книгу. Як я могла б це робити, якщо я сама ніколи не знаю напевне, чи напишу її?Я не маю конкретного часу для роботи. Вранці ми з собакою йдемо на прогулянку у ліс. Я завжди беру з собою невеликий блокнот і ручку, щоб раптом записати якусь думку чи враження. Повернувшись додому, я приводжу думки до ладу й знову щось записую.

Я все життя пишу ручкою – не хочу залежати від техніки. У мене ніколи не було друкарської машинки, я не маю комп’ютера. Навіть мобільний телефон у мене дуже старомодний. Я не відчуваю потреби освоювати нові технології, мені зараз вже достатньо того, що я знаю. Так само, як достатньо однієї функції телефона – приймати дзвінки і телефонувати. Я не маю жодного уявлення про те, як відправляти смс. Якби я намагалася вивчити усе це– це забрало б у мене мій час, а отже – мою свободу.

– Ви читаєте критику на свої книги?

– Читаю. Завжди приємно отримати хороші відгуки від критиків. Проте, що стосується дитячої літератури – варто пам’ятати, що маленькі читачі самі обирають, що їм читати, чітко визначають, чи це цікаво для них чи ні. Їх якраз не обходить думка критиків.

Я написала багато дорослих книжок, і таке враження, що критики їх просто пропустили, вони всі ці роки фокусувалися насамперед на моїх дитячих творах. Для дорослих я написала немало поезій у прозі, вони також не погані. Я сподіваюся, що після отримання премії ALMA, критики звернуть більше уваги на мої дорослі книги.

– Вам подобається зустрічатися з читачами?

– Так, я роблю це не часто, але це завжди дуже приємні зустрічі. Вони так люблять мої книги. Читачі мене надихають, дають енергію працювати далі.

…Нам же залишається сподіватися, що українські дитячі видавництва нарешті звернуть увагу на грандіозний творчий доробок шведської письменниці і маленькі українці вже незабаром зможуть познайомитися з її героями.

Інтерв’ю з Барбро Ліндгрен відбулося завдяки «Шведському інституту» та посольству Швеції в Україні

Фото – з офіційного сайту премії http://www.alma.se/en/