Література на літо

Усі ці збірки писалися цими авторами за межами України, в різних країнах та різних містах, і тому ці вірші мають якусь особливу музичну підкладку, щось, що ріднить їх із мовою, але й щось відрізняє. Така географічна, а почасти й тематична інтервенція українського поетичного слова у напрямку на Захід, додає нам упевненості і спонукає до роздумів.

Василь Махно – український поет, есеїст, перекладач, літературознавець, що мешкає у Нью-Йорку

Євген Маланюк. «Серпень» (1964) Збірка «Серпень», видана 1964 році накладом Нью-Йоркської Групи, виглядає сьогодні на своєрідний символічний жест молодих поетів щодо старшого свого колеґи. Ця Маланюкова збірка із елегійною назвою, по суті, підсумок, бо, протягом 50-60 рр., поет більше писав публіцистики й есеїстики. А «Серпень» – своєрідна осінь патріарха, погляд не на зовні, а до середини, у глибину власного «я».

Олекса Стефанович.«Зібрані твори Олекси Стефановича» (1975) Без Стефановича, гадаю, важко було б говорити про українську лірику 30-40 рр., тим паче про Празьку школу. Упоряднику цієї книжки Богданові Бойчуку вдалося залучити до співпраці літературознавця Івана Фізера, який написав передмову. У моєму розумінні у віршах Стефановича відчутно хрусткі потягування новітньої поетичної мови, яку невтомно шукали поети, котрі опинилися за межами України. І Стефанович був серед лідерів цього пошуку.

Райнер Марії Рільке. «Речі й образи» (1947) переклад Богдана Кравцева У 1947 році Богдан Кравців видає переклади Райнера Марії Рільке у повоєнній Німеччині, в Нюрнберґу. Книжка виходить на жовтому папері, але добре редаґована й завершується кількома статтями про творчість Рільке. У середовищі Кравцева, одночасно це й середовище Антонича, існував, якщо так можна висловитися, культ Рільке, якого уважали за найбільшого європейського поета модерних часів. Для мене, видання цих перекладів, наче символічний акт спротиву поезії щодо реальності, тобто, в зруйнованій війною Німеччині, звучить голос Рільке українською, як надія на відродження і оновлення.

Богдан Рубчак. «Крило Ікарове» (1983) Рубчак у цій збірці зрілий і майстерний поет. Він поглиблює власні поетичні топоси, власні метаморфози поетичного вислову. Однаково впевнено переходить від силабо-тоніки до верлібру, від символіки часу до символіки предмету. У кожному вірші висвітлює незначні поетичні деталі і визбирує макове зерня власних емоцій, які замикає у досить щільну форму вірша. Творить цей світ зі слів і переконаний, що саме так й потрібно.

Юрій Тарнавський. «Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему» (1970) Уже сама назва збірки налаштовує нас на експериментальний поетичний текст. У Тарнавського, по суті, проламування української традиції точним боксерським ударом видається самоціллю. Однак, ця самоціль продумана, вона базується не лише на бажанні здивувати і показати можливості форми і мови у нових комбінаціях, – вона більше схожа на вибір свободи.

Богдан Бойчук. «Вірші, вибрані й передостанні» (1983) У Бойчука поетична розповідь щораз вплітається у розмиті потоки екзистенції, і відправною точкою поет вибрав – час болю. Час болю не полишає нікого й ніколи ні на вулицях Нью-Йорка, ні у споминах любові, ні у подорожі з вчителем. Ми переходимо вулицями Бойчукової поетичної творчості і потрапляємо то в Мехіко, то в Бучач, то у глибинні сумніви доцільності уніфікованого світу, ми відчуваємо, що час болю – це наше повітря, яке ніколи нас не полишає.

Оксана Луцишина. «Я слухаю пісню Америки» (2011) Книжка Луцишиної, по суті, скомпонована за принципом внутрішньої та зовнішньої симетрії, вірші досить чітко збалансовано за ліричною і драматичною сюжетними лініями. Лірична, а радше метафізична лінія творить асюжетну опозицію драматичній (американській, любовній, сексуальній, смертельній), хоча ці лінії могли б існувати одна від одної цілком автономно. У збірці вони то посилюють емоційну напругу поетичної оповіді, то послаблюють її. Ці метафізичні, безпредметні вірші могли бути написані Луцишиною будь-де із будь-якого приводу, вони не позначають місця, вони позначають час і стан. Ці вірші могли бути написані тільки в Америці, і не лише тому, що фон аж надто американський, ці вірші прив’язані до місця любові, а воно має свої вулички, символи, міста, свою пам’ять, яку можна здобути лише в Америці. Пам’ять, яку коронує Америка.

Читайте також: 20 збірок українських поетів, які варто прочитати, від Світлани Богдан