Література на літо

Зізнаюся, ніколи не думала над подібним, бо якось не випадало. Але днями відбулася зустріч, під час якої мене попросили про дещо несподіване. Щоправда, – цілком природне.

Річ у тім, що мій колишній одногрупник одружився на білорусці. Пара ось уже півроку як живе у Києві. Під час нашого останнього спільного кавування дружина одногрупника попросила:

– Я влаштувалася на роботу на телебачення, маю справу з україномовними колегами та героями телепередач. І мені захотілося вивчити українську. Розпочати вирішила з книжок. Порадь щось із сучасного… З десяток творів, із яких могла би якнайбільше дізнатися про нинішню Україну, про її людей, про те, що вас найбільше цікавить, а що турбує… Допоможеш? – перепитала. – От хто твій улюблений сучасний письменник? – поцікавилася.

Я не стала поспішати з відповіддю, адже улюблений письменник, і той, хто описує сучасну Україну, може й не бути однією і тією ж людиною. Утім я пообіцяла подумати над її проханням і поділитися списком прочитаних книжок, у яких ішлося б саме про нас, нинішніх. До того ж, беручи до уваги те, що маю справу з російськомовною іноземкою, я не стала радити їй починати знайомство з Україною одразу творами Оксани Забужко, Юрія Андруховича чи Олеся Ульяненка.

Авжеж, я назвала їй імена найвідоміших письменників і вона їх навіть записала. Понад те, у нас багато талановитих поетів, чиї творіння заслуговують на прочитання… Тому, якщо в читачів «Читомо» виникнуть інші думки та поради щодо авторів, які пишуть саме про сучасну Україну, то прошу поділитися, аби моя знайома білоруска не оминула якоїсь важливої книжки.

Ось що спало на думку мені.

(Ви не повірите, але геть несподівано авторами дев’яти книжок виявилися жінки. За винятком першої )

Жанна Куява – письменниця, журналістка

1.У цілому про Україну, про найголовніше, що відбулося в нас за роки незалежності, що доброго зробили, а чого нам, на жаль, не вдалося, чим невимовно пишаємося, а що згадуємо з болем, – себто про події, факти та людей, без яких нині годі уявити себе та своє життя, можна прочитати у важкенькій книжці «Україна. Нова епоха: 1991-2011», що над нею чотири роки працював письменник і журналіст Андрій Кокотюха. Втім це не художнє видання, а документальне. Йдеться про події, які мали великий інтерес, резонанс і вплив на наше суспільство. 

2. Теж про роки незалежної України, але не в інформативному стилі, а в поєднанні художньої літератури, внутрішніх щоденників та сучасної публіцистики – бестселер «Записки українського самашедшого» авторства відомої поетеси Ліни Костенко. Цей прозовий твір вона написала у 80 років, тож зрозуміло, що йдеться про наболіле. Хтозна, можливо, дізнавшись про те, як молодий сучасний програміст описує свої внутрішні болі й так само хвилююче сканує події нашого меркантильного сьогодення, іноземець не лише ознайомиться з сучасною Україною, а й по-іншому подивитися на себе.

3. Про нинішніх нас, про те прикре, болюче, аморальне, що відбувається в Україні, пише одна з найталановитіших письменниць в українській літературі Таня Малярчук у своєму найновішому романі «Біографія випадкового чуда». Цей твір нелегкий, хоча написаний простою мовою. Розповідає він про сьогодення «без прикрас» і про чудо, яке ладне врятувати нашу країну та кожного з нас, якщо в те чудо повірити…

4. Гадаю, читаючи сучасне й українське, неможливо оминути творчість Марії Матіос, яка дуже майстерно пише про село і його життя-буття. Здебільшого письменниця торкається нашого минулого, але воно неодмінно впливає на наше сьогодення. Якщо до душі припаде її найвище оцінений роман «Солодка Даруся», то захочеться прочитати й «Майже ніколи не навпаки», «Москалицю», а от остання повість «Армагедон уже відбувся» – цілковито про сучасну Україну. На прикладі родини Івана Олексюка, що таких безліч, письменниця розмірковує над сенсом життя, смертю, кінцем світу, провиною і спокутою, вчинками та наслідками. А ще акцентує увагу на втраті людських моральних цінностей, що призводять до падіння суспільних орієнтирів загалом.

5. По-іншому, але теж про село кілька творів написала авторка сучасних бестселерів Люко Дашвар. Найбільше вартий уваги, як на мене, її другий роман «Молоко з кров’ю». Також резонансним став твір «Село не люди». Нині авторка описує здебільшого містян, але вельми вже «хворобливих» та занепалих душевно. Часто їм доводиться витримувати випробування людською гідністю, справжньою дружбою, коханням, але дуже рідко їм вдається встояти перед усілякими спокусами. З трилогії «Биті Є» Люко Дашвар я прочитала тільки першу книжку «Макар». На бажання можна ознайомитися і з двома наступними, де йдеться про друзів Макара – Макса та Гоцика.

6. Про сучасний Київ пише письменниця Міла Іванцова. Але її герої не вирізняються чимось особливим та захопливим. Це люди (переважно жінки), з якими щодень ми їздимо у метро або стоїмо у чергах в супермаркетах. Якщо цікавлять історії пересічних киян, чим вони живуть, то вартий уваги роман цієї письменниці «Вітражі». Або – «Ключі від ліфта». (Щоправда, у цій книжці висвітлюється здебільшого тема наших заробітчан за кордоном). Один із останніх її творів «Сердечна терапія» – про киянок, які прагнуть відшукати своє жіноче щастя. Але здійснити здавалося б таке звичайне бажання їм, на жаль, не завжди вдається.

7. Однією з найпопулярніших сучасних письменниць в Україні є Ірен Роздобудько, авторка різножанрової літератури. Вона завше експериментує з формою подачі матеріалу, але щоразу дотримується головної риси своєї творчості – щирості та відкритості з читачем. Чи не тому він їй завше довіряє. Дуже цікаво про українців, які шукають кращої долі в чужій країні, про їхні пристосування, про їхні болі й потаємні переживання, про прозріння й повернення, а часом – нову любов можна прочитати у романі з одинадцяти новел «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю».

8. Улюбленою письменницею українських жінок є й Галина Вдовиченко, яка у своїх книжках описує одне з найкрасивіших українських міст – Львів. Відчути запах кави, пройтися затишними колоритними вуличками, почути самобутню галицьку розмову й захопитися нею можна у романі «Бора», який повідує про найбільшу розкіш у світі – розкіш спілкування.

9. Геть по-іншому від своїх колег-літераторок пише Лариса Денисенко, чиє письмо щоразу захоплює новизною тем, напрочуд тонким, а подекуди й чорним гумором, усілякими словесними шарадами та логічними задачками, дотепними історіями та яскравими персонажами. Аби забути про всюдисущу невлаштованість та відчай, пропоную урізноманітнити знайомство з Україною творами цієї письменниці. Посміятися досхочу, порозв’язувати головоломки малолітнього хлопчака, спілкування з яким впливає на життя та змінює погляди дорослого чоловіка (головного героя), можна у романі Лариси Денисенко «Сарабанда банди Сари».  

10. Ну а читання книжки Дзвінки Матіяш «Історій про троянди дощ і сіль» неабияк заспокоїть та наповнить серце трепетом. Адже письму цієї авторки притаманні душевна чистота, молитовна піднесеність, непідробна щирість та рідкісна простодушність. Як нефальшива дитяча молитва, – ця її книжка. Тут ідеться не лише про любов як почуття, а про любов – як спосіб життя. Дзвінка Матіяш – яскравий приклад того, що сприймати світ, люблячи, можливо, і це спонукає до народження такої красивої, як троянди, життєдайної, як дощ, і важливої, як сіль, – прози.