uncategorized

«Я на тебе чекатиму під каїсе-дра» – міжнародний літературний проект, в рамках якого сучасні поезії з кількох країн Африки перекладають українською. Уперше вони представили його минулого року на поетичній сцені Книжкового Арсеналу. Цьогоріч на Арсеналі відбудуться дві події від проекту, серед яких віртуальне знайомство з поетом із Нігерії Акеемом Ласісі. Напередодні цих заходів перекладачка проекту Ганна Яновська розповіла про уявну і дійсну Африку і поділилася, як краще пізнавати цей континент.

Наша Африка і справжня Африка

Мапа нашої Африки казкова і далека від точності й докладності. Цей край для нас починається із тварин у дитячих книжках – слонів, бегемотів, носорогів, крокодилів. Ще там завжди літо, ростуть банани, живуть веселі й безтурботні чорні люди, яких раніше можна було називати неграми, а тепер ні.

Про те, як вони там живуть, інколи пишуть у журналах. Безумовно, поряд із цією Африкою розташований добре відомий пірамідами і курортами Єгипет і ще кілька мусульманських країн, які з таким самим успіхом могли б лежати на Аравійському півострові.

Середньовічні європейці бачили Африку не чіткіше. Вона для них була населена єдинорогами, водяними кіньми, іншими страховищами, а що й люди там були «не наші», то вона стала однією з перших інших планет світової літератури — крім, хіба що, Місяця, куди літали Сірано де Бержерак, барон Мюнгаузен та інші лицарі фантазії. Співвіднесеність такого образу з реальністю дуже гарно показав сучасний письменник Хуан Еслава Ґалан у романі «В пошуках єдинорога», де герой, який вирушив з експедицією по єдинорожий ріг для короля, врешті, ледве не гине внаслідок переконаності: те, що йому вдома розповіли про ту неймовірну дійсність, що його оточує — чиста й безсумнівна правда.

Ганна Яновська

Африка — це не великий край, це багато великих країв, тільки от ніхто не показав нам, з якого боку розташована головна брама до нього. Мандрівники, давні й нові, відчиняли й відчиняють двері й дверцята з різних боків. І те, що відкривається їхнім очам — велика, шалених кольорів поверхня. Леви в Серенгеті, війни, хвороби, чаклунство на футбольному полі, зачіски шалених форм — незрозуміла, яскрава, калейдоскопічна екзотика.

А проте йти туди, де живуть люди, треба давно відомим чином — через культуру.

Вовки, олені й ведмеді Європи овіяні легендами, так само, як і африканські леви і слони. Але населений край — це не лише природа. Для мене особисто років у шість-сім про Африку дуже багато сказала вичитана в якомусь дитячому оповіданні технологія виготовлення металевої скульптури: майстер зробив її з воску, обліпив глиною і залишив маленький отвір.

Потім в той отвір залив розплавлений метал — віск витік, а метал зайняв його місце. Щось гіпнотичне було в тій картині, яка встала в мене перед очима: усередині великої глиняної грудки гаряче й червоне витоплює назовні жовте й густе.

Читайте також про український ринок перекладів

Шлях до суті чорної Африки повинен пролягати не лише крізь савану з левами, а й, наприклад, через місто-державу Іфе, повз його майдан з монументальним гранітним Жезлом Ораньяна, вищим за поблизькі дерева, повз глиняні й бронзові портрети його божеств і царів — настільки живі обличчя, що рука майстра, відчуваючи певний надмір реальності, оздобила їх густими поздовжніми смугами, щось ніби хвилями на воді. У музеях вони поблажливо дивляться на своїх молодших родичів — стилізованих, чудних, страшнуватих і кумедних.

Майстер, різьбяр, коваль, перукар є такими самими потужними фігурами казок цих країв, як і воїн або чаклун. А поет, оповідач, загадувач загадок мішає в казані відображення далеких зірок, сліди того, що минуло, проросле насіння майбутнього.

Джу-джу і поезія

Поет і виконавець Акеем Ласісі є живим продовжувачем цих традицій. Настільки живим, що приніс поезію туди, де в здавна повній усного слова і живої музики Африці вона по праву завжди мала бути присутня — на телебачення. Його і не лише його відеопоезію там віднедавна охоче дивляться і показують.

«Я заповзявся зробити поезію частиною нашої телевізійної культури як продовження тієї усної культури, в якій я виріс — цікавої, веселої і орієнтованої на широке коло слухачів і глядачів. Типовий поет йоруба практично не ходить сам.

Він — абсолютний поет, зазвичай у товаристві співаків і музик. Так що він виходить таким загальним і дуже цікавим митцем, він захоплює. Бажання відродити / модернізувати цей вид поета спричинилося до виникнення моїх поетичних відео. Щось подібне вийшло і з сучасною англомовною поезією.

У Нігерії багато людей поділяють стереотип, що ця поезія — дуже холодна і складна. А я відчув, що можу її пом?якшити й залучити ширшу аудиторію експериментами з традицією і популярним стилем. Напевно, знання обох культур і моє величезне захоплення виконанням поезії, а також те, що телебачення також бажало нових і незвичайних форм, сприяло успіху цієї авантюри», — говорить Ласісі.

Читайте також: Багатокультурність у межах однієї країни Африки вражає

Географія виступів Акеема Ласісі не обмежується Африкою — зокрема, його чули вживу в Бразилії, Німеччині, Великій Британії.

Акеем Ласісі

«У Берліні мене приємно вразило те, що практично всуціль біла публіка бажала, щоб свій виступ я почав не з поезії, перекладеної англійською, а з «Іджали» — мисливської пісні йоруба», — пригадує поет.

Регулярно митець приїжджає на найбільший африканський поетичний фестиваль «Poetry Africa». Особисто для мене саме сайт цього фестивалю дуже багато розповів про неєвропейську світову поезію.

«Poetry Africa»У Дурбані (Південна Африка) після мого виступу на відкритті фестивалю «Poetry Africa» в 2003 році мене шокував один з потужних слемерів, хедлайнер того заходу: звинуватив мене, ніби я вдавався до джу-джу (чаклунства), виконуючи свою поезію», — говорить Ласісі.

Очевидно, причиною своєрідного скептицизму конкурента стало те, що він не міг повірити в те, що за тим, що він чув і бачив, стоїть лише поезія й імпровізація, без додаткової надприродної підтримки.

Коли вже наш проект пов’язаний із образом дерева, то, звичайно, я попросила Акеема розповісти про його улюблені дерева — в житті й поезії.

«Люблю сосни за їхню силу витривалості. Тож у моїх композиціях вони часто з’являються і пов’язуються з вічнозеленістю доброї пісні й поезії. Також — дерево іроко, воно зазвичай росте високим, і його міцну деревину люблять теслярі та будівничі. У моїй уяві це — гідний образ для величальної поезії. А ще люблю дуже гіллясті дерева. По таких я любив лазити у своєму сільському дитинстві», — ділиться Ласісі.

Він радісно й природно несе слово туди, куди воно йде саме, легко і невимушено. Думка про публікацію в українській антології його радує як новий досвід, нове знайомство, подолання штучних бар?єрів між расами і культурами. Про ідею проекту «Я на тебе чекатиму під деревом каїсе-дра» говорить як про «живу поезію з плоті і крові».

В рамках поетично-перформативної спецпрограми «Перехідність» у четвер, 21 квітня (14.00, кінозал) — віртуальне знайомство з поетом із Нігерії Акеемом Ласісі, вірші якого перекладалися у проекті. У неділю, 24 квітня (16.30, вулична сцена) – перформанс «Дерева-переселенці. Інші досвіди».

Ви можете долучитися до видання антології «Каїсе-дра росте, де хоче» з віршами сучасних поетів України, ПАР, Нігерії, Сенегалу, Марокко, Зімбабве. Зробити це можна тут.

 Чільна світлина – роботи художниці Лесі Синиченко для антології африканської поезії.