Фетиш

Альтернативний освітній проект БеркоШко з’явився в Києві у 2011 році з ініціативи небайдужих батьків, які прагнули вчити своїх дітей, покладаючись на здоровий глузд та інтерес з боку малюків. Наразі тут вчиться вісім п’ятикласників, а наступного року ще дев’ять дітлахів піде у перший клас. БеркоШко діє на засадах домашньої освіти і є прецедентом того, як вчитися без атрибутів звичайної школи, зокрема й без стандартних підручників. Про створення підручників–арт-буків разом із дітьми, середовище, в якому неможливо не читати, й ідеї щодо того, якими б мали бути круті підручники, Читомо розповіли мами, викладачки й одні із засновниць БеркоШко Валентина Мержиєвська і Олеся Мамчич.

Про підручники й навчальні матеріали в БеркоШко

Валентина. Підручник зазвичай народжується під якусь методику, ми ж як такої методики не маємо, і вирішили просто імпровізувати, піти від здорового глузду й зацікавленості дітей, тому ми багато чого створюємо з ними разом.

 АБЕТКА (1 клас)

У 1 класі потрібна була абетка, але ми навіть думки не мали про те, що користуватимемося якоюсь купленою абеткою. Тож почали майструвати свою: кожну з літер діти оформлювали відповідно до своїх асоціацій з нею. Вони малювали повністю все самі, ми ці роботи не покращували.

 АБЕТКА (1 клас)

На уроках письма малюки вчилися писати, а на заняттях із мистецтва та майстрування оздоблювали літери. До речі, писати за прописами ми теж не вчилися: учні відразу тренувалися на папері в косу лінію, починаючи з написання свого імені. Отож, діти за рік створили собі абетку самі. І вона для них набула великої цінності, вони її досі гортають.

Українська мова (2 клас)

На уроках із української мови діти писали свої твори, які ми потім зібрали в єдину книжечку. Тому за другий клас підручника як такого теж не було.

Мистецтвознавство (2 клас)

Цю книгу створили на заняттях із мистецтвознавства. Діти розглядали картини, писали про ті асоціації й емоції, які вони в них викликають.

Книга драконів (1 клас)

Це не підручник, а книга, яку ми готували для квесту наприкінці першого класу. Діти тоді дуже зацікавилися мультиком «Як приборкати дракона?». Тому ми вирішили зробити для них таку книгу, сторінки друкували на білому папері, а потім вимочували їх у чаєві, зшивали. Це був справжній скарб для дітей, коли вони знайшли цю книгу.

Берковецька енциклопедія (3 клас)

У 3-му класі на заняттях із живого світу (природознавства) ми писали енциклопедію. Кожен вибирав дерево і писав про нього статтю, потім так само обирали тварин серед тих, які в нас тут зустрічаються. У кожного був свій рівень залученості: хтось більше писав, хтось менше, хтось друкував фотографії чи замальовував щось. За основу взяли аркуші, на яких малювали менші, щоби ці роботи не пропадали.

Зошити з англійської мови (2 клас)

На англійській читали «Хроніки Нарнії» в оригіналі. Основну частину тексту читав учитель, а діти сприймали на слух, водночас діалоги чи якісь короткі описи читали самі. А в цих зошитах, стилізованих під «Хроніки…», записували те, що вважали за потрібне, виконували якісь завдання. У нас діти не працюють із підручниками з англійської, бо їм цікавіше займатися в рухах, з піснями, віршами тощо.

Читайте також: Kyiv Style: блокнотна справа однієї родини

Як видно, в нас нічого не пропадає. До прикладу, в 1 класі була серія занять із кольорознавства (у Вальдорфській педагогіці цілий розділ присвячений сприйняттю кольорів), з яких лишилося багато гарних папірчіків, які вони розмальовували. Згодом ми їх використали в підручниках як тло.

Українська мова

Олеся. Це теж не підручник, а скоріше арт-бук. Ця книжка була утворена дуже спонтанно, діти прочитали історію Дзвінки Матіяш про шкарпетки й захотіли створити свої історії. Наступного року я попросила нашу художницю, щоб вона розробила концепцію для цієї книжки. Тоді діти за урок все вклеїли, дописали, що бракувало, придумали назву.

У БеркоШко ми працюємо у форматі авторських курсів, розробляємо під себе матеріали. На українську мову я часто роздруковую, щось приношу дітям. Свої заняття я будую на тому, що діти багато читають сучасних письменників й усі вправи роблять за їхніми текстами. Диктанти, розбір речення ми робимо за творами Івана Андрусяка, Сашка Дерманського.

Цього року ми організовуємо проект Дитяча літературна премія «Волохатий олівець». До весни учні БеркоШко читають новинки українського дитліту й пишуть на них рецензії. І наприкінці року вони нададуть свою премію якомусь із дитячих письменників. Ми читаємо майже все, що виходить в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Видавництві Старого Лева». У нас тут у школі бібліотека, в мене вдома, у дітей вдома, ми постійно обмінюємося книгами.

Бібліотека БеркоШко

Я періодично запрошую письменників. Позаминулого року протягом місяця ми займалися за текстами якогось одного автора, а потім запрошували його. У нас були Леся Воронина, Іван Андрусяк, Сашко Дерманський, Галина Ткачук. Цьогоріч приходила Дзвінка Матіяш. Незабаром завітає Оля Купріян, яка розкаже їм про буття рецензента, адже вони самі почали писати рецензії.

Валентина. Вдома діти читають художню літературу. В кінці третього класу всі перечитали Гаррі Поттера. Водночас ми читаємо і те, що за стандартною шкільною програмою потрібно. Я колись думала скласти перелік книжок, які читають учні БеркоШко, але він такий довгий вийде. До того ж він постійно оновлюється, і такого не буває, щоб вийшла вдала книжка, і ми її не придбали. Крім того, суттєвий вплив має середовище, воно затягує – і дорослі читають, і діти, тут складно не читати.

Олеся. На уроках у них доводиться забирати не смартфони, а книжки.

Валентина. У БеркоШко встановлено, що на уроках ми ґаджетами не користуємося, крім занять із інформатики, але річ у тому, що нашим дітям і так цікаво. У нас один хлопчик прийшов уже в 5 клас, так-от він перші два тижні питав: «Чи можна мені взяти планшет на перерві?». Я йому на це говорила: «Нащо тобі планшет, іди на вулицю бігай». Уже не питає, він звик, що можна і без цього.

Читайте також: Найпопулярніші дитячі телепрограми про книжки й читання

Про офіційні шкільні підручники

Валентина. Щодо офіційних підручників із математики (а я викладаю математику і фізику), то приміром, математика Богдановича дуже вже нудна. Я намагалася шукати тут якісь завдання, але діти не цікавляться таким. Підручник Будного і Буденка (видавництво «Богдан») цікавіший. Там було завдання про те, що ведмедик побачив стільки-то солодких снів і стільки-то смачних снів. Скільки красивих снів побачив ведмедик? Це, як на мене, цікавіше, але все одно. Крім того, у підручниках для звичайних шкіл інколи знаходжу не просто одруківки, а суттєві помилки – в задачі питається те, що неможливо знайти, чи те, що вже і так сказано в умові.

«Планета міркувань» Ольги Гісь

У початкових класах (1–2 класах повністю, а далі вже менше) займалися за книжечками львівської авторки Ольги Гісь, які мені дуже подобаються. Вона видала «Планету міркувань» для перших чотирьох класів, ще зробила книгу для дошкільної підготовки, але остання, на мій погляд, трохи заважка. А от «Планета міркувань» цікава, в ній зібрані абсолютно всі напрямки навчання: мислення, логіка, математика, мова, тобто це такий міждисциплінарний підхід.

Для своїх занять я сама вигадую задачі, а також користуюся, приміром, дуже класним підручником Сергія Рачинського «1001 задача для умственного счета». Він написаний у ХІХ столітті, там єдина проблема, що зараз зовсім змінилися одиниці вимірювання. Я беру їх, адаптую під сучасні умови. У цьому підручнику дуже багато практичних завдань.

Олеся. Щодо офіційних підручників з української мови та літератури, то я їх лише сама читаю і переглядаю матеріали, необхідні за програмою. Якщо ж вони мені здаються неважливими, то я їх якось переформатовую. Звідти дуже мало чогось можна взяти. Ці видання створені неживою мовою, там якісь пафосні, дистильовані фрази, солов’їні мови і тому подібний дискурс. Серед зауваг також те, що я часто виявляю як літредактор купу помилок (стилістичні, росіянізми тощо).

Про ідеї того, якими б мали бути підручники

Валентина. Круто було б написати підручник з нормальним, здоровим гумором. Бо ідея, що навчання – це серйозно, цілком відбиває бажання вчитися. У нас на математиці, приміром, так з’являлися задачі. Я запитувала: «Дітки, і про що ви хочете сьогодні задачу?». «Ну, про синіх їжачків», – казали вони. І я їм складала про синіх їжачків, чому б і ні? Або про моряка Папая. Був такий період, коли всі дивилися мультсеріал про нього, і я на цілу сторінку вигадала задачу з цим персонажем.

«Моряк Папай з’їв на сніданок 2 банки шпинату й пішов у гості до своєї подружки Олівії. Але не зміг навіть вийти з будинку – у нього в дверях зламався замок. Але Папаю дуже хотілося побачитися з Олівією, тому він з’їв ще одну банку шпинату й вибив двері. Потім він вирішив чимось затулити ці двері, щоб злодії не потрапили до будинку. Він знайшов неподалік велику брилу, спробував підняти її – не вдалося. Тоді він з’їв ще банку шпинату і зміг її посунути. Поки Папай штовхав брилу до дверей, йому довелося їсти шпинат ще тричі. Ось нарешті можна вирушати до подружки. Дорогою Папай помітив двох бабусь в автівці, які ніяк не могли рушити з місця. Щоб підштовхнути авто, він з’їв ще кілька баночок шпинату, але на цьому пригоди не скінчилися. За рогом хлопчик намагався зняти з дерева котеня, але його драбина була закоротка і він ніяк не міг дотягнутися. Тоді Папай з’їв ще шпинату – стільки, скільки й під час сніданку, підняв драбину разом із хлопчиком до котеняти. Вже майже біля самого будинку Олівії черевик Папая заскочив у тротуарну решітку, морякові знадобилося 40 хв і 2 банки шпинату, щоб виплутатися звідти. Вже дзвонячи у двері Олівії, Папай зрозумів, що якби він їв по одній банці шпинату на день, то того, що він з’їв сьогодні вистачило б на 2 тижні. Скільки шпинату з’їв Папай, поки йшов в гості до Олівії, якщо в одній банці вміщається 400 г шпинату? Скільки банок він з’їв, щоб підштовхнути бабусь в автівці?»

Одну таку задачку можна робити цілий урок, але повторивши при цьому три-чотири теми з математики.

Крім того, якось шукала в мережі підручники інших країн, читала про британські, але їх завантажити проблематично, я принаймні поки не знайшла як. Натомість натрапила на індійські підручники, а в Індії наслідують багато британських традицій навчання. Я завантажила їхні підручники з навколишнього світу (довкілля) і з математики, вони англійською мовою. Приміром, підручник з математики для 4 класу розпочинається з того, що діти розглядають різні види цегляної кладки. Розповідається, що учні їдуть у якийсь храм – у підручнику це проілюстровано світлинами, але мається на увазі ніби вони їдуть і дивляться. Таким чином представлений вступ у геометрію, зображено, як один квадрат стіни можна по-різному заповнити.

Ще, наприклад, є задача сторінок на п’ять про те, як діти їдуть на екскурсію в цей храм. Ми з малими її розв’язували, адаптувавши під наші умови. Приміром, школа вирушає на екскурсію в інше місто, їде п’ять класів, в одному стільки-то дітей, в іншому стільки. Скільки потрібно замовити автобусів, якщо в одному автобусі 35 сидінь. І діти рахують. Кажуть: «Ой, а одного автобуса нам не вистачило». І перевізник запропонував мікроавтобуси. Скільки нам в такому разі треба дозамовити мікроавтобусів? Перерахували. Ще в задачі запитувалося про те, чи встигнуть вони доїхати до обіду, й тоді діти рахували швидкість руху автобусу. Автобус заїхав на заправку, вони рахують, скільки треба пального і скільки за нього потрібно заплатити. Всі питання, які діти насправді задають по життю, у книзі зібрані в розгорнуту оповідку, а не сухі задачки.

В інших задачах так само наводяться речі, які можна перевірити в реальному житті. До прикладу, в п’ятому класі вчаться кути, і в цих індійських виданнях всі кути пояснюють на стрілках годинника.

Ще цікаво, що в індійських виданнях дуже поширене приблизне рахування. Приміром, скільки приблизно треба грошей, щоб вистачило на бензин до Львова? Приблизно прикидається відстань, приблизно пальне, і в результаті гривень 800 нам має вистачити. Адже в житті ми дійсно так і рахуємо, ніхто ж не прикидає, що треба 753 грн. Паралельно, звісно, йде вивчення і точних розрахунків, але на цьому не робиться такий акцент, як у нас.

Книги Валентини Мержиєвської

Маю задум, що для першокласників, які почнуть у нас вчитися наступного року, я вже буду писати щось на кшталт підручника. І писатиму щось подібне до згаданих індійських книг. Я вже підготувала книгу з математики, зібравши по 40 характерних задач із кожного року навчання. Тут немає коментарів, методичних рекомендацій для вчителя, але самі ідеї для навчання звідси можна черпати. Також я написала книгу про те, як ми вчилися писати без прописів. Уже придбали 400 примірників цього видання. Переважно цікавляться батьки. Хоча є і вчителі як із традиційних, так і нетрадиційних шкіл.

Читайте також: Зоя Звиняцьківська: «Батьківський контроль» перевіряє підручники на сучасність

Про концепцію БеркоШко

Валентина. У перших класах ми вчилися два дні на тиждень, тепер вчимося чотири, бо скоротили кількість занять і до 17-ї намагаємося закінчити, щоб встигати ще на гуртки, щоб дітям свобода лишалася.

Частина вчителів – батьки учнів БеркоШко, частина вчителів дітей тут не мають, але приїжджають викладати і є батьки, які не викладають, але привозять сюди дітей. У нас є діти, які ніколи не вчилися в звичайній школі, є ті, що вчилися два, три, чотири роки й потім прийшли в БеркоШко. Були й такі діти, що вчилися в нас, а потім перейшли в інші неформальні школи. Тобто у нас є різноманіття варіацій, бо будь-яку неформальність складно спрогнозувати. Ми постійно змінюємося, у нас сприйняття БеркоШко у першому й п’ятому класі відрізняється.

Це некомерційний проект. Ми не беремо дітей просто так, ми вчимо своїх і тих, хто приєдналися за компанію. Якби ми захотіли, то набрали б і п’ять перших класів, бо запит дуже великий. БеркоШко – це прецедент того, як можна вчитися без школи. Офіційно діти оформлені на екстернатну форму навчання, у звичайній школі вони здають атестацію. Тут ми робимо частину того, що треба за програмою, щоб вони могли скласти атестацію, і додаємо від себе все, що можемо додати.

До речі, результати атестацій доволі високі 9, 10, 11 балів. Це при тому, що підготовка до складання займає кілька днів. Ясно, що ми вчимося, подібні теми проходимо, але сама контрольна – це два дні й вона написана. Ти отримуєш адекватні оцінки й можеш продовжувати навчання так, як тобі цікаво.

Читатйте також: Як стати щасливим й успішним підлітком: набір інструментів

Олеся. У БеркоШко нема оцінок. І стосовно атестацій у звичайній школі нам залежало передовсім, як діти себе почували під час написання, наскільки впевнені були, що викликало дискомфорт, що знали, а що ні. Тому оцінки тут далеко не є самоціллю.

Валентина. Ми від самого початку були не проти домашніх завдань. Головне, дотримуватися співвідношення обсягів. Ми вчимося чотири дні – з понеділка по четвер, але в нас нема такого, що вони роблять домашнє з понеділка на вівторок тощо, завдання вони отримують лише на вихідні. На мій погляд, у будь-якому навчанні потрібен власний практичний досвід. Коли ти працюєш серед інших і знаєш, що завжди можна запитати поради – це одна справа. Інша річ, коли ти сам маєш покладатися на власні сили, плюс так творчість якась проявляється. Приміром, писати твір у класі дитині складно, бо навіть не зосередишся належним чином.

Світлини автора, з Facebook-сторінки БеркоШко

Читайте також про альтернативну онлайн-освіту: Засновник EdEra: Освіта має «вставляти» так само, як інші заняття у цьому світі