Читомо > Місця > «Велика книга почуттів» у «БеркоШко»

Місця

«Велика книга почуттів» у «БеркоШко»

01.06.2017 0 Автор:

Впродовж кількох місяців у БеркоШко ми читали з першокласниками книгу Гжегожа Касдепке «Велика книга почуттів». Щотижня про одну емоцію і хочеться поділитись тим, що з цього вийшло.

 

Загалом, це чудово, що є така книга. Бо якщо ми хочемо навчити дітей відчувати власний стан, вміти висловити почуття, а згодом навчитись співпереживати іншим людям, то необхідно поступово знайомити дітей з емоціями, співвідносити їхнє внутрішнє переживання зі словом, яким його називають. На мою думку, не все, що згадане в книзі як емоції, є направду емоціями – часом це складні почуття, яке є сумішшю різних переживань, або певним світосприйняттям. Тим не менше, обговорювати можна явища незалежно від їхньої класифікації.

Ще до того, як перейти до емоцій, ми влаштовуємо підготовчу практику – вчуваємося до тілесних відчуттів. Наприклад, якщо зав’язати очі й прислухатися, то можна почути багато різноманітних звуків, на які зазвичай навіть не звертаєш уваги. Або називати запахи, які відчуваєш під час прогулянки. Або тактильні відчуття. Спершу відчуваються поверхневі – як вітер дмухнув по щоці, лоскотання одягу, тверда опора стільця, а потім можна сягнути глибше і навіть відчути поштовхи власного серцебиття.

Читайте також: Поговоримо про емоції: «Велика книга почуттів» Ґжеґожа Касдепке

Так діти поступово вчаться занурюватись в себе і згодом можна переходити до розпізнавання почуттів.

Отже, відкриваємо «Велику книгу почуттів», читаємо вголос. На мою думку, читання дорослими дітям є цінним і розвивальним навіть до дуже дорослого віку, навіть тоді, коли діти вже самі читають грубі книжки. Головними героями книги Гжегожа Касдепке є групка садочкових дітей і їхня вихователька. Мені здається, наші першокласники отримували окреме задоволення від цього – вони ще добре пам’ятають якими самі були в садочку, але, водночас, їм приємно почуватись дорослішими за героїв книги. Час від часу хтось з першачків коментував читання фразою «А от я в дитинстві теж так думав…». Як ви розумієте, з переходом до школи дитинство за їхніми відчуттями закінчилось.

.

Сум

000006_1300073

Читаємо розділ книги, щоб зрозуміти, як автор сприймає згадану емоцію, а тоді кожний ділиться своїм подібним переживанням і тим способом, яким вдається його подолати або прийняти.
Діти переважно сумують за кимось, кимось важливим.

У декого є способи боротись з сумом: один пробує сам почати розважатися, гратися, а другий – вміє пригадати якійсь хороші моменти, щоб було не так сумно. Але більшість висловились за те, що треба просто перечекати, поки сум піде.

Хтось коли сумно, хоче побути на самоті, а іншому хочеться, щоб хтось втішив.
А ще говорили про те, як відчувається, коли поруч комусь сумно. І що можна з цим зробити. У дітей є універсальний спосіб – обійми.

.

Сором

Mahdi-Sabeghi-12-years-6th-Young-Envoys-2014-India-Honorable-Mention-1

Обговорили різноманітні нюанси та відмінності: від прикрості, що комусь нашкодив, до зніяковіння перед виступом, від сором’язливості через невдалий одяг до почуття, яке змушує зашарітися, коли комусь подобаєшся або хтось подобається тобі.

Цікаво помітили про одяг, що дівчата можуть спокійно вдягати «хлопчачий одяг», а хлопцям складніше вдягати «дівчачий», хоча зараз чоловіки вже носять і рожеві сорочки, і кілти, але ще не всі звикли.

Читайте також: Дитяча література на «Книжковому Арсеналі»: продажі, ціни, тенденції

.

Ревнощі

Arefeh-Aghaei-11-years-6th-Young-Envoys-2014-India-Gold-Medal1

Цікаво, що розділ присвячений ревнощам, не надто відгукнувся у наших першачків. Хоча за спостереженнями зовні, вони його відчувають – наприклад, коли подружка грається з кимось іншим. Але схоже, що вони це переживання просто не вирізняють, а відчувають його то як сум, то як злість.

Згадали про ревнощі до маленьких братиків-сестричок, навіть ревнощі до іграшок чи когось з батьків. Але жвавого обговорення не склалося. Водночас пам’ятаю, як ми цю тему обговорювати з 10-річними дітьми й це була яскрава дискусія. Почекаємо.

.

Злість

childsviewgaza4_pppa

Коли читали про злість, то вже було чимало досвіду і переживань – було про що поговорити.
Є яскраве переживання злості, коли щось не виходить. Багато разів пробуєш, а все не вдається і не вдається. Або злість, коли хтось б’ється, але вона легко тамується вибаченням або якщо «дати здачі».

Часом діти зляться, коли батьки в чомусь відмовляють чи щось не купують. Була нагода поговорити про те, що батьки зобов’язані давати дітям лише необхідне – житло, харчі, ліки тощо, а решта є лише проявом їхньої турботи, любові чи бажання зробити приємне, вони цього не мусять, а роблять з власної волі, тому дивно то вимагати. Говорили про подарунки, яким приємно радіти, коли їх отримуєш і як безглуздо злитися чи ображатись, коли ні.

Дехто казав що не злиться, ніколи. На мою думку, так не буває, скоріш за все деяким дітям складно впізнавати цю емоцію в собі: або не зв’язують переживання зі словом, або настільки занурюються в саму емоцію, що вже не можуть її відстежити.

Одна дівчинка розказувала, що злиться на молодшу сестру, яка ніколи не повертає її улюблену іграшку, коли вона її дає. А я питаю: «Якщо це вже не вперше, і ти щоразу даєш, а вона щоразу не повертає, і ти щоразу злишся, то навіщо тоді ти її даєш? Виходить ти сама створюєш ситуацію, в якій будеш злитись на сестричку?». Словом, обговорення вдалося цікавим.

.

Огида

Child-art-455

Читати про огиду виявилось дуже смішно і ми нареготалися від душі. Тоді згадували свої переживання огиди – наприклад, коли слимак влітку заповзає до взуття, або варена цибуля в супі. А тоді несподівано дійшли до того, що огида, це неприйняття якоїсь частинки світу.

Наприклад, слимачків. Але слимачки так само потрібні, як всі інші істоти. Є такою ж важливою частинкою світу, як і кожний з нас. І якщо думати про світ, як про щось цілісне, де усе взаємопов’язане, то огида зникає.

Читайте також: Топ-10 дитячих новинок «Книжкового Арсеналу»

.

Нудьга

a-world-with-big-buildings-but-no-trees-by-children-age-7-9

Згадували нудьгу, в яких випадках її відчутно і як з нею боротися. Дехто з дітей вміє знайти собі заняття чи розвагу самостійно, хтось навіть домашні завдання виконує із задоволенням, а декому потрібен чи дорослий, чи товариш, щоб відігнати нудьгу. Ділились кожен своїми секретиками.

.

Образа

US-MI-Eastpoint-Nia-9-Winans-3

Коли йшлося про образу, я навмисно не просила дітей згадувати свої образи, тим більше переповідати, бо настрій це б точно зіпсувало. Ми лише визначили що це за почуття, спробували його описати. Знайшли спільне зі злістю – що образа це майже те саме, що злість, тільки захована.
Поговорили про те, що той, на кого ображаєшся, може навіть не здогадуватись про твою образу, а тобі зле. Тому замість ображатись краще поговорити. Наприклад, навіть просто висловити, що «коли ти кажеш такі слова, я почуваюся дуже ображеною і не хочу з тобою спілкуватися», «мене ображає те-то і те-то, можна попросити тебе більше так не чинити?». Звісно, людина може у відповідь сказати, щось на кшталт «я таке кажу, бо ти мені оце й оце, я теж на тебе ображаюсь». Але в будь-якому разі, сидіти та ображатися завжди гірше, ніж поговорити про це.

.

Радість

Mohammad-Reza-Jafari-10-years-6th-Young-Envoys-2014-India-Honorable-Mention-2

Сьогодні, нарешті, дістались до позитивної емоції – до радості. Прочитали й задумались, що не зовсім про радість написано. А скоріш про веселощі, смішинки, реготання. Все-таки це дещо інше, ніж радість.

Діти наводили дуже цікаві приклади радості: звісно, під час отримання подарунків; і коли щось загубив, довго шукав, а тоді, нарешті, знайшов; і радість, коли побачив того, за ким скучив; коли вдалося те, що хотів зробити, навіть пробував і не виходило, а тоді втілив – і радість.
Дивно, що радість може бути навіть від того, коли щось втрачаєш – наприклад, коли випадає зуб! І просто так, безпричинно – від того, що сонечко і весна.

Читайте також: Сучасні вірші для дітей: що читати

.

Любов

VYGOTSKI-ZONAS-DE-DESARROLLO-PR?XIMO-TERRASSA-BARCELONA

Любов – це вже точно не емоція, а стан, почуття. Все-таки емоції швидкоплинні, а любов часто є тривалою.

Цікаво, що діти відчувають любов, яка відрізняється від закоханості. Любов до рідних – мами, тата, братика чи сестрички, відрізняється від закоханості в якусь ще нещодавно зовсім чужу людину. Хто хотів, розповів про свої симпатії, хто кому подобається.

Але потім ми обговорювали, за якими проявами інших людей ми дізнаємось, що вони люблять нас, а також, як ми можемо показати іншим, що любимо їх. Цікаві були варіанти окрім очевидних – сказати чи обійняти. Один хлопчик, наприклад, сказав, що можна штовхати, поки не здогадається, а дівчинка – про те, що можна подарувати, те, що сподобається.

Деяким дітям важко було говорити на цю тему і вони вирішили відмовчатися. Втім, на під час таких обговорень навіть просто послухати – це вже дуже важливо.

.

Ненависть

child-art-561793

Розділ про ненависть гарно написано, саме так, як діти часто застосовують це слово «не-на-ви-джу». Але ми знову помітили неточність. Не можна, наприклад, казати “ненавиджу капусту”, тому що до їжі більше підходить емоція огиди. І загалом, ненависть це дуже стійке переживання, діти ж зазвичай можуть розізлитися, але й швидко забути про це і далі знову гратись разом. Тому, почавши з ненависті, знову дійшли до любові, просто тому, що це переживання значно приємніше.

 .

Зневага

Large_Attila_Roland_Kovacs_(age_12,_Hungary)_Oil_on_Canvas_(24x18_inches)_ICAF_2

Дуже все-таки дивно, що в книжці зібрано настільки більше негативних переживань, ніж позитивних. Цікаво діти помітили, що зневага схожа на заздрість. Тільки коли заздриш, вважаєш когось кращим за себе, а коли зневажаєш, то гіршим.

А потім ми говорили про повагу. Про те, що любов – безумовна, можна любити когось просто тому, що він є. А повага – це завжди за щось, за якесь вміння, досягнення, за певну якість чи думку.

Читайте також: Книжки про те, звідки беруться діти

.

Страх

mocha12

Поки я читаю розділ книжечки, діти вже самі чекають закінчення читання, щоб почати розповідати про свій досвід.

Нарозповідали різних страхів і помітили, що страхи можна розділити на три групи: страхи реальних загроз – пожежі, автостради, собак. Такі страхи бережуть нас від ушкоджень і завдяки їм ми стаємо обережні.

Є другий різновид страхів – страхи, які потребують долання – страх виступу на сцені чи страх висоти. Долання таких страхів приносить задоволення. Тільки що не міг, а тепер можеш. Раніше страх володів тобою, а тепер ти оволодів страхом.

І ще є страхи незрозумілі, містичні – страх темряви, монстрів, самовільно-відкривальних дверей з такими страхами можна боротися кількома способами – можна побільше дізнаватись про це, бо часто лякає невідоме, а коли щось досліджує, лякати перестає. Або можна побачити щось смішне. Наприклад, з кущів вилазить страшний-страшний монстр, з палаючими очима… а з носа у нього стирчать соплі… Або він промовляє щось писклявим голосом.

.

Провина

SOH_Bring the Kids_Inline_08_This is a picture of a hungry caterpillar near Opera House. She is travelling in Sydney. (Olivia Khamkova age 6_1600x900.jpg.image.1600.900.high

Цікаво, що діти дуже добре відчувають ситуації, коли вони справді завинили, щось зламали, завадили, нашкодили. Вчимось в такій ситуації не просто казати «Вибач», а й намагатись виправити, полагодити. Говоримо про те, як вибачати. Що насправді дуже відчутно, коли людина справді шкодує, і тоді вибачати легко.

Але разом з тим говоримо про необґрунтоване почуття провини. Коли людина може почуватись винною, просто за те, що є, почуватись невчасною, недолугою. Наприклад, батьки сваряться, а дитина почувається винною. З цим почуттям боротись значно складніше, просто потихеньку необхідно вчитись відчувати цінність власного світу.

Мені здається, що якщо діти мають право на помилку, розуміють, що можуть помилитись, але треба тоді стерти, написати нове, то вони отримують щеплення від почуття провини. Його не потрібно переживати довго, просто треба зрозуміти що не так і братися виправляти. Але так само з’являється прийняття, що й інші можуть помилятись, можуть сваритись, миритись, у кожного можуть бути на це свої причини.

.

Щастя

imgbig.php

Наприкінці йшлося про щастя. Щастя – це, звісно, теж не те, щоб емоція, це загальний стан людини, коли вона почувається дуже на своєму місці, наповненою і цілісною.
Діти самі звернули увагу на те, що щастя не можна відчути наперед, немає передчуття щастя. Щастя можна відчути просто зараз або збагнути, що якийсь час назад, був щасливим. Вчились відрізняти щастя від радості. Висловили припущення, що радість завжди має причину, радієш комусь, якійсь події чи явищу. А щастя – це просто безпричинне хороше самопочуття.

Після того як діти навчаються просто задумуватись про власні переживання, з ними стає легко обговорювати складні ситуації. Більшість конфліктів вирішуються просто обговоренням переживань кожного з учасників. Бо часто той, хто ображає, не розуміє, що його дії можуть бути образливими. Або той, хто злиться, не помічає, як насправді можна виправити ситуацію, щоб всім стало добре.

Тож надалі ми все більше відходимо від обговорення сюжетів з персонажами книжок і все більше спілкуємось про реальні ситуації, в які потрапляють діти та шукаємо вихід, і вчимося співпереживанню, спільної радості й повазі до почуттів кожного.

 

Зображення: artcentre.fi, Kanoon International Affairs, www.kanoonintl.com, platosguns.wordpress.com, Indian Art Promoter, Art Smoothie, blog-inaya.com, UGallery, Sydney Opera House, www.art-teachers.ru

 

Автор: Валентина Мержиєвська

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe