Добірки

Книжковий оглядач і лікар Аліна Штефан вивчила асортимент українських книгарень та проаналізувала книжки, покликані пояснювати дітям таємницю народження. У додатку наводимо розповіді сучасних українських батьків про досвід спілкування з дітьми на теми різниці статей, сексу та народження дітей. 

Сучасних батьків вже не так легко звинуватити в надмірній сором’язливості в спілкуванні з дітьми на будь-які теми, як батьків старших поколінь. У більшості вони усвідомлюють необхідність чесно відповідати дітям на запитання щодо різниці статей, фізіологічного дозрівання, вагітності та народження дітей.

Книжки на теми сексуального виховання, які стають помічниками в цій справі, користуються неабияким попитом. Попри це асортимент книгарень на дану тему досі доволі бідний, і не всі знайдені книжки можна порадити читачам через їхню застарілість, упередженість або низькі естетичні якості. Розповімо про кожну, оцінюючи хоча б три складові: біологічну, соціальну та естетичну.

Відверта розмова про «це»

Переклад з іспанської під загальною редакцією Пере Фонт Кабре (психолог, інститут сексології). – Київ: Країна мрій, 2009.

Ця книжка з усіх виявилася наразі найдоступнішою. Її першою на запит про сексуальне виховання пропонують у бібліотеках, вона є в багатьох книжкових крамницях, нею навіть користуються деякі дитячі психіатри на прийомі в поліклініці, аби було на що «спертися», відповідаючи на питання батьків про «це».

«Відверта розмова про це» позиціонується як «перший підручник із сексуального виховання вашої дитини», який розраховано на дітей 5-9 років, таким і є. Книжка складається з трьох видів тексту: оповідань, інформаційних блоків та нотаток.

Героями оповідань постають брат і сестра Сергій та Марія та їхні друзі, які й ставлять усі питання батькам, старшій кузині, тіткам та іншим членам родини, коли стикаються із ситуаціями, так чи інакше пов’язаними з темами статі, фізіологічного розвитку, кохання, сексу, народження дітей, створення родини та ін.

Усі відповіді на питання в книжці подано досить розгорнуто й цікаво, особливо ті, що стосуються біологічної складової. Перевагою соціальної позиції книжки є те, що в ній чи не в єдиній окремим розділом подано тему сексуального насилля над дітьми в досить доступній формі з інструкціями, як діяти в таких ситуаціях. Це дуже важливий розділ, інформацію в ньому подано адаптовано для дітей, але конструктивно.

.

А от до інших соціальних моментів у книжці є декілька питань. Так, обурює цілий розворот, у якому йде мова про те, чому немовлят-дівчаток треба одягати лише в рожеве, а хлопчиків – у блакитне, де мама переконує Сергійка, що це чинна модель поведінки в суспільстві, і її потрібно дотримуватися. Про хлопців у темі «різниця між хлопчиками та дівчатками» говориться, що «вони сильніші за дівчат», а про дівчат, що подруга Марійки Лора виросте «гарною дівчиною з довгим та пишним волоссям та солодкаво-ніжним голосом».

Також на одному з розворотів книжка повідомляє мовою Сергія, що дівчата не граються в м’яч, а мама заперечує, «що дехто не хоче знайти час для того, аби навчити їх правильно грати». У грі дітей із перевдяганням дівчатка перевдягаються в принцес, а хлопці – у лицарів та мандрівників, що теж показує упередженість книжки в питаннях гендерної рівності.

Також є момент, коли розповідається про одяг як відмінність між чоловіками та жінками, про спідниці в жінок та кілти в шотландців, але при цьому акцентується, що «Марія й мама ледве не померли зі сміху, уявивши тата в спідниці». Не пояснюється, чому це смішно, а мама у джинсах – ні. У темі про початок відносин дівчини з хлопцем чомусь одразу ж пропонується ідея називати його нареченим. Про гомосексуальні пари згадується лише як про пари, і жодним словом – у розділі про типи родин.

Читайте також: «Майя та її мами»: розмаїті моделі сімей

Неприйнятними здаються в темі вагітності та пологів буквальні паралелі з відвідинами ферми з вівцями. Але, можливо, наочність прикладу замінила тут авторам тактовність.

Усе це важливо проговорити про «Відверту розмову про це», оскільки вона й справді користується попитом і допомагає у розмовах з дітьми багатьом батькам. Але варто звернути увагу на її «традиційність», щоб мати на увазі, що це саме те що транслюватиме текст, якщо залишити з ним дитину наодинці.

Візуальна складова має схильність до «солодкої» художньої мультиплікаційності героїв. Книжка має ще одну особливість: вона побудована як книжка у книжці: Сергій і Марійка отримують у подарунок і читають із батьками ту саму книжку, що й читачі.

Звідки я знайшовся

Пітер Мейл / переклад з естонської Олеся Ященка. – Львів: Відродження, 1993.

.
«Звідки я знайшовся» була однією з перших книжок про сексуальне виховання дітей в пострадянськй Україні. Її й досі можна знайти в букіністів та в онлайн-бібліотеках дитячої літератури. Це брошурка з невибагливою візуальною частиною та поліграфією. У цю добірку вона потрапила лише для того, щоб показати, якими не мають бути книжки на цю тему.

Здається, переклад цієї книжки найбільше підпадає під тег «непозбувна бентеґа». «Груди» у книжці називають «персами», стегна «клубами», а про секс розповідається не медичними чи біологічними термінами, а лишень через порівняння з тремтінням, лоскотом, чуханням, свербінням та тертям.
.

Читайте також: Книжки, що змушують пекти раків, або сексуальне просвітництво

Однозначно книжка не розрахована на вказаний вік 5-8, естетично та тональністю схожа на журнал «Перець», хоча журнал цим ображати зовсім не хочеться. У розмовах про те, звідки беруться діти, з дошкільнятами гротеск та шарж у малюнках грає велику роль, але у «Звідки я знайшовся» він сягає поганого смаку. Біологічної та медичної інформативності книжка не несе. Можливо, вона зацікавить підлітків чи самих батьків, оскільки розкриває тему в раблезіанській манері.

Велика книга почуттів

Гжегож Касдепке / Переклад з польської Ярослави Івченко – Львів: Урбіно, 2016.

На запитання, звідки беруться діти, відповідає третій розділ цікавої й легкої художньої історії про шестирічок та їхню виховательку в дитячому садку пані Мілку. Гжегож Касдепке не створює підручника із сексуального виховання й свідомо не намагається зануритися в глибини фізіологічної термінології. Автор розповідає про умови, необхідні для появи дітей, мовою одного з героїв книжки – шестирічного Боді, який ділиться прочитаю інформацією зі своїми друзями.

Увесь розділ починається з неймовірного припущення вихованців дитсадка, що вихователька, пані Мілка, проковтнула дитину. «Цілу дитину? – видушила із себе Розалька. – Не знаю, я не бачив, – прошепотів Ґжесь. – Може, спочатку розгризла».

Далі – майже детективна історія з драматичною появою пожежників та поліцейських, директоркою дитсадка, яка боїться грози, нареченим пані Мілки та гепіендом із з’ясовуванням, що ніхто нікого не їв, а пані Мілка чекає на появу дитини.

Трохи соціальної складової подано в «Порадах дітям» та «Порадах дорослим», які винесено в кінець розділу. Ілюстрації в книжці сучасні, веселі й непересічні. В інших розділах книжки дуже багато проговорюється необхідної для дітей молодшого віку інформації про переживання та тлумачення своїх почуттів.

Як я живий і здоровий з’явився на світ

Віллі Брейнгольст / Перекладач Євген Луньо. – Свідчадо, 2004. – 64 c.

Читайте також: Любов і трішечки сексу: книжки для підлітків

.Це одна з книжок відомого данського популяризатора знань про здоровий спосіб життя, в якій він у гумористичній формі розповідає про життя батьків та дитини до та після їхнього народження. Це художня книжка, адресована батькам для читання з дітьми.

Оповідь веде дитина, яка у формі монологу описує історію свого розвитку від зачаття до народження. Акцентується увага на потребах і «бажаннях» майбутньої дитини, а також на тому, як вона може про це повідомити мамі, та що мама при цьому відчуває..

Т-с-с-с! Принишкніть на хвильку та прислухайтеся! Чуєте? Справді, фантастично! Коли моя Мама цілком спокійна і я цілком спокійний… тоді чути, як б’ється моє серце! Взагалі-то я не думав, що маю серце, аж поки раптом не почув, як щось б’ється.

Якби ця книжка зазіхала на старшу вікову групу читачів, то можна було б закинути їй деякий консерватизм, досить типовий для польських християнських авторів: «Малесенький живий організм, що його не можливо узріти очима, від першої миті свого існування є повноправною Людиною, яка має власні потреби й бажання».

Питання миті зародження свідомості чи «душі» досі є предметом бурхливих суперечок у суспільстві. Утім, враховуючу вік цільової аудиторії, немає сенсу вдаватися в складні пояснення. Ілюстративна складова цілком відповідає тексту й очікуванням батьків 3-4-літніх читачів.

Хто ховався в маминому животі

Донецьк: Веско, 2016. – 26 с.

Ще один погляд на появу дітей у вигляді художньо-гумористичної історії, тепер очима майбутнього старшого брата. Це також не зовсім «посібник» із сексуального виховання, проте такий формат – один із найпоширеніших серед спроб авторів поговорити з дітьми 5-8 років про те, звідки вони взялися.

Складно вирішити, чи відповідають такі історії на запит читачів чи, навпаки, створюють іноді надто художніми порівняннями нові міфи та додаткові запитання. Але задовольнити цікавість дітей на теми розвитку до народження, вагітності та самого процесу народження, не викликаючи ажитації та страхів, напевно, на деякий час спроможні.

.

.

Такі книжки важливо читати разом і бути уважними, чи відповідають вони естетичному смаку та прийнятим у родині поглядам на ті чи ті соціальні явища.

Видання доступне українською та російською мовами.

Як я дорослішаю: Що зі мною відбувається?

Сьюзен Мередіт. – Київ: Перо, 2009. — 47 с.

Ця книжка перебуває на межі між дитячими й підлітковими виданнями й адресована лише дівчаткам. У цій добірці вона представляє поширений формат однотипних «порадників» для дівчат чи хлопців на всі випадки життя зі зловживанням рожевим або блакитним кольором та численними стереотипами.

Перекладені, як ця, дають конкретні відповіді на запитання, українські намагаються радити та «давати готові рецепти на всі випадки життя».

Окремо варто згадати ілюстровані енциклопедії, як для найменших, так і на вік до 10, кожна з яких неодмінно дає ілюстративний матеріал з біологічними фактами про зачаття та розвиток людини, а також про фізіолого-анатомічні відмінності між чоловіками та жінками.

Енциклопедія Елеонори Барзотті  «Людина. Велика книга для найменших» (Віват, 2012) має зовсім «іграшкові» зображення предметів та явищ, які оцінять 2-4 річні.

Старших читачів 5-9 років зацікавлять такі: «Тіло людини» (Махаон-Україна, 2010), «Сучасна дитяча енциклопедія. Факти, відкриття, фантазії» (Махаон-Україна, 2016), «Ілюстрована енциклопедія чомучки»  Стіва Паркера та Браяна Вільямса (КМ-Букс, Компанія ОСМА, 2015).

Енциклопедії про все й відразу доволі типові, викликають менше сором’язливості в покупців, тому що подають лише факти, оминаючи гумор та ідеологічні коментарі. Також поруч у них може йти розділ про родину, або здоров’я.

Якщо підсумувати цей невеликий перелік, то стає очевидно, що універсальної й відносно прийнятної за всіма параметрами книжки на тему, звідки беруться діти, українською досі не написано та не перекладено. Тим, що є, бракує гармонійного поєднання естетичних, інформативних та соціальних складових. А деякі настільки посередні, що згадати про них довелося, аби була можливість їх оминути.

Українським видавцям варто звернути увагу на  книжки Доріс Рюбель, які естетично та за форматом підходять для вікової групи 5-8 років. «Звідки беруться діти», її найпопулярнішу книжку,  українською не перекладено, маємо лише видання «Це я, а це ти» про будову тіла.

Окремо радимо яскраву книжку Катерини Януш та Мерві Ліндман «Як я з’явився на світ». Уваги потребує й сексуальна енциклопедія для дітей 5-8 років Віржині Дюмон «Звідки я взявся?».

Дуже непересічні та креативні ілюстрації має книжка «Як мама знесла яєчко» Бабети Коул для найменших, а також книжка Петера Готхардта та Кірстен Рогорд «Історія про те, як мама стала мамою, а тато – татом».

Христина Кисельова

мама (Київ)

Ми розповіли нашому синові (7 років) про секс, коли він почав питати, «як так з’являються діти в животі в жінки?». Крім того, у цьому віці, раптово прокинувшись вночі, дитина може почути якісь звуки із спальні батьків, йому незрозумілі, тож вона може трактувати їх у негативному ключі. Ми із чоловіком попередньо домовилися, як розмовляти на цю тему із сином.

Загалом наша позиція така, що тема сексу в родині не повинна бути табуйована, це нормально обговорювати якісь такі питання, говорити про них, запитувати. Мені хочеться вірити в те, що наші діти зможуть спокійно прийти й запитати / сказати нам все, що їх цікавить, якщо вони будуть знати, що їх не будуть присоромлювати, лаяти, сміятися.

Сама розмова минула досить швидко й легко, тому що діти не в курсі, що говорити про секс – соромно, поки їм не скажуть про це батьки або ще хтось. Поговорили про те, як відбувається статевий акт, навіщо й чому люди це роблять, у якому віці (після статевого дозрівання), які приємні й небезпечні (захворювання, небажана вагітність) аспекти сексу є, що таке гомосексуальність і як по-різному в світі до неї ставляться, що таке контрацепція. Власне, майже все, що ми йому розповіли, це були наші відповіді на його запитання після того, як ми почали говорити.

Якщо ви думаєте, що ваші діти ще маленькі й нічого ПРО ЦЕ не знають, ви помиляєтеся, у них є якісь уривки інформації, здогади й питання, і найкраще, що ви можете зробити для них – це почати цю розмову, поки не запізно. Відтоді як ми поговорили із сином, минуло, напевно, півроку, і я зрозуміла, як це добре, коли з дитиною є довіра, і він спокійно може запитати про що завгодно.

Уляна Ліб

мама (Київ)

Якось я «нарвалася» на пікантну ситуацію… Мері Джейн (героїня фільму «Людина-павук») була настільки вдячна своєму рятівникові, що, пардон, після вдячного поцілунку в губи перемістилася в область таза (усе з тими ж вдячними поцілунками)… Моя дитина 10 років прибігає зі сльозами на очах і питає, що відбувається…

Чесно кажучи, навіть секс між чоловіком і жінкою я готова була пояснити, але це! Я розгубилася, проте відразу згадала слова доброго дитячого психолога Людмили про те, що брехати в цих випадках не можна, інакше правду дитина все-одно дізнається, але з інших (менш сприятливих, ніж мама, джерел).

Тому я набрала повні груди повітря й сказала, що це форма прояву любові… Що, мовляв, якщо людина сильно, по-справжньому любить, то в любові немає сорому, і якщо їм обом приємно – то поганого в цьому нічого немає. Син був здивований і дуже перейнявся, але взяв інформацію до роздумів.

Яким же було незаперечним аргументом ЦЕ, коли через місяць ми зайшли із сином у «Цитрус», і він попросив героборд за 10 000 грн… «Мамо, ти мене любиш? – Звичайно, синку! – Тоді купи, тобі що, шкода на мене витратити 10 000 грн? Ось Мері Джейн любить Пітера Паркера, вона геть на все готова заради нього, а ти!…» Довелося купити.

Ольга Кижло

мама (Торонто)

Ми розмовляли із старшими дівчатами, коли їм було десь 8 років. Спершу придбали книжку, не пам’ятаю точно назви, щось на кшталт «книжка для дівчат», де був підрозділ про дорослішання, тіло та інше. Пам’ятаю, вони ввечері вкладаються, покликали нас сказати на добраніч та питають «Одне запитання, останнє: що таке секс?» Ми зробили покерфейс, сказали спокійно, що це те, що відбувається поміж чоловіком та жінкою, щоб утворилася дитина, а про подробиці зараз пізно розповідати, але є книжки, там докладно розповідають. Пізніше подивилися – а вони з ліхтариком під ковдрою ту книжку читають.

Пізніше ще я наодинці розповідала про місячне, гігієну тощо. Дорослі фільми із сексом вони дивилися з нами деколи, років із 13 точно. Не Тінто Брас, але з натяками, на кшталт «Титаніка». Пропонувала розповісти про засоби уникнення вагітності, але «самі знаємо». У 14 донька привела додому хлопчика, тож я все ж давай розповідати про кондоми та постінор. Вислухала уважно, каже: «Як це гидко, що ти кажеш! Але я все це знаю».

Хлопчику зараз 7, ще не розмовляли предметно, хочемо книжку придбати. Тільки казали йому, щоб не чіпав нікого, і що його не мають торкатися без його згоди.

Ми заохочували дітей завжди запитувати, нiколи не вiдповiдали «сам-сама колись зрозумiєш».

Христина Лукащук

мама (Львів)

Моя дитина почала запитувати «про це» швидше, ніж я була готова їй про це розповідати. Зі своїми питаннями вона заставала мене в найнесподіваніших місцях: на прогулянці, в автівці, в гостях, тож ні книжок спеціальних в мене не було під рукою, ані можливості щось загуглити. Був єдино свій власний досвід: я знала, що буськи приносять дітей і… баста!

Памятаю, як мала п’ять років, і сусід, мій друг мого віку, якось сказав: усе, таємниць більше нема. Його друг переповів йому розповідь своєї сестри-старшокласниці, усе в анатомічних деталях, звідки насправді беруться діти. Пам’ятаю, що ця правда аж ніяк мене не шокувала. Так – то й так. Засмутило інше – чому батьки цього не розказали, чому ставилися як до когось маленького, хто не зможе зрозуміти…

Так от. Своїй дитині я спокійно-преспокійно, але без зайвих анатомічних детелей пояснила всю механіку. Мені дуже подобається порівняння пташки, яка дзьобиком п’є нектар в квітки. А ще я наголосила, що основою в будь якому випадку для народження дитинки мусить бути Любов.

Чільне зображення: Гжегож Касдепке, «Велика книга почуттів»