Добірки

Олеся Мамчич, дитяча та доросла поетка, а також учитель альтернативної школи Беркошко, підготувала огляд-рекомендацію сучасної української дитячої поезії, перевіреної багатим досвідом читання в молодших класах.

Дитяче читання починається зазвичай із поезії. Примовки, ладусі-ладусі та сороки-ворони плавно трансформуються у віршики, декламовані зі сцени в дитсадку. Це той етап, коли в кожній родині дітям ще купують книжки. Якщо маленькій людині пощастило з літературою, у неї розвивається фантазія, відчуття ритму й художній смак.

Зізнаюся – маю досвід курирування напряму «мова-література» в альтернативному шкільному проекті Беркошко, більшість учнів якого за 6 років стали читачами-поглиначами книжок. Не в останню чергу й через те, що вчилися не на Букварі, а на віршах Андрусяка, Фальковича й далі по списку.

Періодично мене питають, яку літературу я би порадила для дітей. Цей огляд, попереджаю відразу,  суб’єктивний. Видання дібрані за двома принципами:

• Усі вони перевірені на практиці мого викладання в альтернативному шкільному форматі. Це вірші, від яких реальні діти регочуть і беруть книжку до рук.
• Ці видання наразі більш-менш доступні в продажу.

Але спершу хотілося б зазначити, що з новою дитячою поезією в нас непогано. Продовжують працювати метри, кілометри та інші класики, додаються молоденькі дециметри. Універсальні абабагаламагівські «Улюблені вірші» лишаються улюбленими, але в них уже чимала конкуренція.

Утім, перш ніж почати детальніший огляд книжок, хочу нагадати один загальник. Писати для дітей складно. Писати вірші для дітей – особливо складно.

Читачі дошкільного й молодшого шкільного віку перебувають ще на стадії «доісторичного синкретизму». Тому ритм для них – основа основ. Якщо до ритму додати звук і танець – іще краще. Вони вивчають мову, пробують її на міцність і правильність.

Тому, з погляду практика-викладача, я найчастіше шукаю тексти радше традиційні за формою: ритм має бути таким, щоб його легко було проляпати долонями чи прострибати. Він може змінюватися протягом вірша, але він має бути. Щодо ж змісту – дуже бажано, щоб діти засміялися. Має бути або нісенітниця, або каламбур, або незвична ситуація, такі собі «на-вербі-груші».

Я обома руками за верлібри в дитячій поезії, але в незначній кількості, як зразок, який знайомить із таким типом бачення і вчить дивитися оком метафори. Та що менший малюк – то сильніша потреба ямба й хорея.

І ще одна заувага. Скільки хороших кольорових видань я гортала в пошуку смішного вірша, щоб використати його на уроці! І часто чимало високоестетичних текстів не проходили елементарного кастингу: діти в другому-третьому класі не вчитають такої складної алітерації (фізично), не зрозуміють дотепної алюзії дорослого автора. Такі, умовно, «дорослі дитячі вірші» добре читати на зрілу аудиторію, даруючи їй сміх і відчуття поверненого дитинства. Малюки радіти не будуть.

І тут мене часто виручав смак Івана Малковича, упорядника абабагаламагівських «Улюблених віршів». Майже всі тексти звідти моїм учням «йшли». Оскільки це своєрідна антологія імен, і не лише класичних, найпростіше знайомство з якісною дитячою поезією почати із цієї виданої-перевиданої книжки. А додати до неї варто рідну для багатьох, вирослих уже в незалежній Україні, «Абетку» цього ж видавництва.

Якщо говорити про когорту сучасних авторів, непоганою серією свого часу була «Сучасна дитяча поезія» видавництва «Грані Т». Існувала вона приблизно межах ранніх 2010-х.

На жаль, «Грані Т» лише дорозпродують зроблені колись наклади, при чому роблять це не через книгарні, тому роздобути такі книжки, як «М’яке і пухнасте» Івана Андрусяка, «Тьотя бегемотя» Юрія Бедрика, «Усе підростає» Лесі Мовчун, «Неслухнянки» Сергія Пантюка, «Віршів повну рукавичку» Василя Голобородька чи «Зелену квітку тиші» Михайла Григоріва можна хіба через інтернет, або, якщо пощастить, на котромусь із київських книжкових ярмарків.

Якщо пощастить – хапайте. Бо тільки там (завдяки проданим на певний часовий проміжок авторським правам) – ви знайдете в Андрусяка: чудових «хижих зайчиків», котрі «зубасті пащі шкірять/ бегемота покусать», вірш, що стартує із каламбура «кіт коту котив м’яча/ і нявчав./ Кіт коту котив м’яча/і  мовчав», чи дуже миле «дитинча щокасте/ще й бурундучасте».

У Бедрика – тьотю Бегемотю, що бігла через Африку у блакитнім шалику з фініком у роті, «вельмиша-миша-миша/вельмишановну мишу» чи бідолашне кроленя, на котрого взимку мама одягнула чи не весь гардероб одразу.

У Григоріва – дуже тонкі верлібри. Наприклад, отака мініатюру:

Скажу ще один банальник: до такого типу поезії слід привчати відмалку, щоб дитина вміла знаходити прекрасне в різноманітті форм.

Повертаючись до початку 2010-х, маємо видання, що вже трохи витримало випробування часом. Це «Казка про Старого Лева» Мар’яни Савки, яка вийшла друком у «Видавництві Старого Лева».

Це довга віршована казка, яких як жанру бракує в українському книговиданні –  є лише поодинокі випадки, коли майстерність автора протримується до кінця. Вона всуціль «львівська», але так само цікава й для мешканців інших населених пунктів. Чудова нагода зазнайомити дітлахів із особливостями українських міст, тим паче, що реалії тут ненав’язливо вписані в європейський контекст. Слон, жирафа, крокодил на інші звірі, деталізовані ілюстрації – усе гармонійно зійшлося в цій книжці.

Продовжуючи тему Львова, плавно переходжу до видань уже останніх років, на яких волію зупинитися детальніше. Отже, «Львівські віршики» Наталі Трохим (2016).

Це книжка-картинка із сучасним дизайном. Перше, що впадає в око, це ілюстрації та шрифти. Попри досить локальну назву (як киянка, я навряд чи зацікавилася би книжкою з таким заголовком), причитавшись до текстів, відкриваємо для себе дуже цікаву авторку поезії для дітей. Каламбури й звуконаслідувальні короткі вигуки легко надаються до трохи «театралізованого виконання», що особливо подобаться дітям до- та «щойношкільного» віку. Буквально з першої фрази відчувається стилістична вправність зрілої поетки, кожне слово на своєму місці, усі неологізми органічні.

А відкривається цей «арт-бук» отакою «вихвалянкою»:

Як на мене – чудово. Особливо в поєднанні із дуже гарними, дещо символічними ілюстраціями Зоряни Базилевич.

На наступну авторку я вперше звернула увагу в тих таки «Улюблених віршах»: «Пісенька про груші» та «Капуста», що росте «біля Тиси біля Хуста», довго були улюбленими хітами моїх доньок. Отже, Лідія Повх. Дві її книжки останніх років –  «Саламандра йде у мандри» та «Як цуценя сніжинки ловило» виходили в ужгородському видавництві «Карпати» у 2011-му та 2015-му роках.

Попри в міру традиційний дизайн, що нагадує видання часів мого дитинства, маємо збірки якісної дитячої лірики. Деякі тексти там – класика.

Журилась під осінь малесенька жабка:

– Уже потемніла у соняха шапка,

І жовтими стали листочки у клена,

А я іще й досі зелена-зелена

Книжки переповнені вдалими каламбурами, дотепами, що самі просяться на язика:

Це у дітей – канікули,

А у свиней – кувікули!

А в жабенят – ква-квакули,

А в цуценят – гав-гавкули…

Або, що особливо насмішило моїх учнів-першокласників:

На озері Тітікака

Живе дуже дикий собака.

А на озері Какатіті –

Гуляють нечемні діти…

Словом, погортавши трохи ці книжки, що продавалися в якомусь закутку-презакутку Форуму видавців, я без вагань додала їх до своєї бібліотеки. І подумала, що такі вірші вартують не закутків, а чільних місць у книгарнях.

Читайте також: Іван Андрусяк та Василь Карп’юк про Чупакабру та гуцульські верлібри

Ту нішу, яку раніше займала «гранівська» серія «Сучасна дитяча поезія», останні два-три роки тримає «Фонтан казок», видаючи авторів покоління 1990-х і 2000-х. Кожна книжка має іншого автора й ілюстратора, але загалом це досить цілісна серія, поєднана форматом у вигляді квадрата під твердою палітуркою.

Наприклад, до неї входять уже дві книжки Івана Андрусяка: «переверталка» «Чупакабра та інші зайчики»/ «Усе солодший сад» (2014) та зовсім свіжа «Лякація».

У цих збірках, звісно ж, повно чупакабр, зайчиків, бегемотів і жираф. Андрусяк експериментує з розмиванням меж жанру «поезія для дітей», поряд із бешкетними традиційними віршами («Котлета зветься так тому/що зваблює кота./ До неї кожен справжній кіт/любісінько літа») вкраплюючи тонку лірику.

Інколи він у дитячих віршах дозволяє собі прибрати пунктуацію й великі літери, а часом додає трохи верлібра.

Ще кілька чудових «дорослих» поетів мають книжки у фонтанівській серії для малят – це Юрій Бедрик зі збіркою «Снюсь-нюсь-нюсь» (2015) та Галина Крук із «Українсько-англійською абеткою».

У Бедрика ми знаходимо й довгі вірші про черепашачий садочок (які, до речі, сюжетні й легко можуть розгорнутися в сценки для дитсадка), і вдалі композиційні знахідки. Наприклад, словотвір на слово «слон» (безслоння, безслонів’я, безслонеча, безслоняччя), «нанизування» сюжету на ту саму структуру («Чай»):

Читайте також: Книжка-білінгва «Скільки» / How Many?: рахуємо незліченне

У Крук вірші, структурно прив’язані до англійського алфавіту, мають додаткову навчальну мету. Кожен з них має вплетене в український текст англійське слово. Бавлячись, діти легше знайомляться із базовими словами англійської мови.

Те, що Сашко Дерманський – лише прозаїк, переконливо заперечує інша «фонтанівська» книжка – «Бигимоти не медмеді» (2015).

Дерманський у ній вправно заримовує,  перекручує правопис (а діти дуже люблять виправляти «помилки» дорослих), переставляє склади (медмеді) і витворює скоромовки за принципом «Валя валить, /Тоня тоне,/ Таня тане,/ Соня сонна…».

Єдине зауваження, не знаю, чи не образливо буде читати дітям, що мають зайву вагу, рядки із вірша «Жона слона»: «Ти так їси,/що не влазиш у труси»? Деякі зосереджені на своїй зовнішності діти можуть бути чутливими до такого роду художніх образів.

Вірші для дітей, на відміну від дорослої поезії, мають в Україні потенційно безмежну садочково-шкільну аудиторію. А де є попит – там і пропозиція.

«Час майстрів» перевидав із сучасним оформленням Анатолія Костецького. Тож маємо «Віршаки-розбишаки».

Це вірші, знайомі з дитинства, з бешкетними інтонаціями. Творчість Костецького випробувана часом. І хоча сучасним діткам можуть трохи незвично звучати імена Сьопи, Віри чи Пилипа, ці жваві й дотепні тексти – саме те, що треба для радісного родинного читання.

Хтось дорослий ще може відзначити в деяких текстах легкий-легкий дидактизм, який і так зрозумілий з вірша й не потребує остаточного підкреслення у фіналі («У гостях», «Гарна пам’ять»). Але його, цього вередливого дорослого, дуже втішить чорний гумор із віршика «Невсидючий Василь». І тоді хтось дорослий подумає, що надто він вже придирається. А насправді вірші, на мою думку, просто чудові та запам’ятовуються із другого прочитання.

Читайте також: Як і скільки читають українські батьки з дітьми: дослідження

Ще один класик і ще одна книжка, що взяла цьогоріч більшість премій в царині дитячої поезії, – це Григорій Фалькович із «Шалахмонесами» (видавництво «Дух і Літера»).

Єдиний узагалі мінус цієї книжки – це ціна розкішного подарункового видання, завдяки якій більшість родин зможе лише облизатися й помріяти про нього в домашній бібліотеці. Але ціна має пояснення: дуже якісна поліграфія, що відтворює всі нюанси особливого оформлення, недешева.

Ілюстрації до збірки протягом 5 років створював  Пінхас (Павло) Фішель, і вони просто дивовижні, стилізовані під давні манускрипти. Книжка великого формату, наповнена дотепними, майстерними віршами. Особлива цінність такої книги ще й у тому, що пан Фалькович скомпонував її на межі української та єврейської культур. Діти в ненав’язливій формі можуть дізнатися про єврейські звичаї, описані дуже мило (наприклад, про кицю, що не дотримує кашруту, ночами хрумаючи разом і молочне, і м’ясне).

Читайте також: «Рейтинг критика» назвав найкращі дитячі та підліткові книжки 2016 року

Ми говоримо дітям про толерантність, повагу і доброзичливість, але жодні правильні слова не вплинуть ліпше, ніж такі вірші, читані в дитинстві. Якби я не мала власних дітей, усе одно мріяла би покласти «Шалахмонеси» на свою поличку – це ну дуже вже красива й весела книжка.

До речі, мушу нагадати про ще одну книжку Фальковича, не таку дорогу в ціні, але теж кольорову та наповнену грайливими текстами. Йдеться про абабагаламагівську переверталку: з одного боку «Хвацькі вірші» Фальковича, з іншого – «Бешкетні вірші» – переклади Галини Малик з російської.

Не буду переказувати, якщо ви досі не маєте цього видання – беріть.

І, якщо зайшло на переклади, хоча це тема для окремого огляду, не можу не згадати бодай коротко ще двох книжок:

Перша – це Шел Сільверстейн «Де закінчується тротуар» (Навчальна книга Богдан, 2011). Переклади цілої колегії: Володимира Чернишенка, Галини Михайловської, Тараса В’єнца, Галини Ільницької, Зоряни Лісевич та Наталії Безсонової.

Культовий американський дитячий поет та ілюстратор, відтворений українською, дуже подобається дітям. Усі тексти «із родзинкою», знову ж таки, дотепні й добре перекладені.

Друга – книжка віршів польського класика Юліана Тувіма «Слон Трубальський» (ВСЛ, 2016) у перекладі Маріанни Кіяновської.

У цій книжці зійшлося кілька факторів: Кіяновська – одна з найкращих сучасних перекладачок поезії в Україні; знати польську класику для дітей – це змалку робити «вибір на захід», створюючи спільні «впізнавані меми» вбік Європи; вірші хороші й сюжетні; Видавництво Старого Лева, як завжди, з оформленням на висоті.

Завершуючи огляд, мушу ще раз наголосити на суб’єктивності мого вибору. Є ще ряд авторів якісної дитячої поезії: Галина Малик, Оксана Кротюк, Катерина Міхаліцина, Мар’яна Савка, яка окрім згаданої «Казки про старого лева», має чимало інших збірок, Оксана Лущевська, яка теж пише вірші для малюків…

Завдяки оновленню програми молодшої школи з’явилася надія, що більше хорошої, живої та сучасної поезії дійде до маленьких читачів, а з розкладок помалу зникнуть крикливі малоякісні видання. А що купувати замість них, ви вже знаєте.

Чільне зображення: ілюстрація Зоряни Базилевич до книжки «Львівські віршики»