Читомо > Інтерв’ю > Тарас Кеб: Мене цікавить книжкова фетишизація

Інтерв’ю

Тарас Кеб: Мене цікавить книжкова фетишизація

22.10.2014 0 Автор:

Він називає своє мистецтво простим, та його твори одночасно і прості, і глибокі. Він каже, що любить постійні зміни у творчій активності: різні техніки, різні матеріали, різні формати, та у нього вже зібралась ціла колекція артбуків. Про творчість, про книгу художника, про міфологію та казки розповідає львівський митець – Тарас Кеб.

2_keb

– З чого почалась твоя робота над арткнигами?

– Зацікавлення моє почалося з виставки артбуків, яку організовувала Рута Коршунова, на одному з дитячих форумів (частину експонатів, у тому числі «Рутабуки», можна було оглянути на дитячому форумі у Львові в 2012 р. – Читомо). Я на тій виставці засів на півдня і подумав, що треба самому попробувати. Хоча арткниги – це лише одне з моїх захоплень. Взагалі, одне захоплення переходить в інше: колись я думав робити асамбляж: скриньки спогадів. Зараз вже бачу поєднання тих скриньок спогадів з артбуками. Цікаво, коли створюється своя міфологія. Вигадана міфологія. Вигаданого світу. Вигаданої людини. Суцільна містифікація неіснуючого нічого (сміється). Дуже люблю усілякі такі поняття – «ніхто», «ніщо», «нічого», те, що одночасно існує і не існує.

– Є дуже багато різних думок стосовно визначення поняття «артбук». Що особисто для тебе є артбуком? Як відрізнити артоб’єкт і артбук?

– По суті, артбук є об’єктом. Коли розглядаємо книгу як об’єкт, тоді вона є артбуком. Для мене перетворення на артбук – це позбавлення книжки функції носія інформації. От, як приклад, на цьогорічному Форумі презентувався «Кодекс Серафіні» – дуже незвичайну книжку. Вона величезна, доволі важка. Для мене це ідеал артбуку, бо повністю все придумано, і мова, і вигаданий світ. Це вже не просто книжка, це артоб’єкт і мене, власне, цікавить така книжкова фетишизація.

Читайте також: Михайло Погарський: «Книга художника — це, як правило, інструмент для художнього жесту»

– Невже форма для тебе є важливішою?

– Ні. Ні! Для мене важливо забрати інформаційну складову, надати книжці більше артового значення. Взагалі, мої артбуки для мене – це мальована казка. Я крім того, що малюю, ще казки пишу.

– Ти почав писати казки, коли з’явився син?

– Я почав захоплюватись міфологією і збирати казки значно раніше. Потім почали з’являтися свої ідеї, переосмислення прочитаних речей, почав щось записувати. А коли з’явився малий, я задумався, що треба і йому щось таке придумувати. Але коли він був маленький, то не любив цього слухати. То вже тепер він може зразу зрозуміти, що я йому розповідаю.

– Про що ти пишеш?

– У мене є, наприклад, казки про тролів. Про тролів, якими вони мають бути, а не такими, до яких ми звикли завдяки книжці про Мумі-тролів. Мумі-тролі такі дуже добрі, а насправді тролі були не добрі, не злі, вони були прикрі. В північній міфології троль – це щось незнайоме і чарівне. Вони шкодили людям, і люди коли не могли щось пояснити, списували це на тролів. Тролі любили жартувати, бурчати. Я також люблю бурчати, може, тому про них пишу (сміється).

3_keb

– Підписуєшся ти теж символічно, ось тут бачимо підпис у формі риби.

– Часом це рибка, часом химера. Волохата риба. Дуже люблю символ химери – поєднання непоєднанного.

4_keb

– Ти пишеш казки, але у твоїх артбуках дуже мало тексту…

– У книжці про мандрагору є рецепти, написані невидимим чорнилом, хіба ви не помітили? Саме в артбуках мене більше приваблює вигадана мова.

5_keb

6_keb

7_keb

8_keb

– Та, яку неможливо прочитати?

– Так! Мене дуже приваблюють гримуари, транскрипції або тексти алхіміків. Може, там і тарабарщина написана, але ж таке відчуття, що доторкаєшся до якихось суперзнань і знайдеш зараз філософський камінь.

– Твої книжки дуже яскраві, наповнені символами  простими, але водночас вагомими.

– Яскраві насичені кольори загалом притаманні усім древнім культурам. Мексиканські кольори дуже перегукуються з нашими, це стосується і вишивки, і народного одягу. Індійська культура теж дуже кольорова, і китайська.

Я люблю народне мистецтво, наїв, мистецтво аутсайдерів, такі більш інтуїтивні способи вираження, які будуються на голих сильних емоціях з меншим використанням знань, а з більшим використанням інтуїції. Наїв, бо цей напрям не обтяжений багажем, тягарем якихось технік та ґрунтується на простих речах, на простих емоціях.

9_keb

10_keb

11_keb

12_keb

– Кажуть, художники інтуїтивно вибирають кольори, які їм пасують.

– Я завжди ходжу в чорному, а картини у мене яскраві. Власне, Сашко Бо-Гі з «Правди, б» пошив мені таку камізельку, яка зсередини дуже барвиста і кольорова. Я не дуже проявляю емоції, хоча насправді емоцій і переживань – багато. Ця свитинка, як і я, – зверху темна, стримана, а всередині – кольоровий всесвіт.

– Що або хто тебе надихає, окрім народного мистецтва?

– Я люблю Тіма Бертона. Його книжка художніх ескізів, до речі, це для мене теж артбук. Загалом на мене впливає все, що бачу. Я не вірю, коли кажуть, що нічого не впливає. Мозок так не працює. Спочатку треба нагромадити велику кількість інформації, тоді мозок може видати щось на-гора, якусь ідею, малюнок, щось продукувати. З пустоти нічого не з’являється.

13_keb

– Які ти використовуєш матеріали?

– Роботу над артбуком починаю завжди з обкладинки, для обкладинок використовую дерево, потім вже роблю середину. Переважно використовую папір і дерево, тканину. Часто використовую шкіру, пап’є-маше, але улюбленого матеріалу в мене немає. Я люблю грубі речі, рустикальні. В моїх артбуках є туш, є маркер, є гелева ручка; що було під рукою, деколи те й використовував.

Книжка, над якою я зараз працюю – про смерть – вона буде повністю дерев’яна, я малюватиму по дереву. Там буде небагато сторінок.

– А в тебе смерть страшна?

– Ні, вона красавіца.

14_keb

– Тут у тебе ще одна «красавіца» смертельна є. Розкажи трошки про цю книжку у формі люстерка.

– Це Катріна, її ще називають Папілона, голомоза. Її придумав на початку століття мексиканський графік Хосе Гвадалупе Посада, той, що придумав калаверас, тих розмальованих черепів, вони такі кольорові і смішні. Це дуже популярні символи мексиканського Дня мертвих.

15_keb

– У тебе взагалі багато мексиканського в артбуках.

– У Мексиці є такі штуки – ретаблос. У нас, до речі, теж щось подібне є – подяки. Подяки різним святим за створене чудо. Такі вотивні речі, на них зображується якийсь сюжетик, про те, чим певний святий комусь допоміг і, власне, пишеться подяка. Ретаблос малюють примітивно, але вони дуже щирі, відверті і бувають дуже смішні. Якраз мої артбуки в мене з чимось таким перегукуються. Тому вони у мене такі маленькі, завбільшки з подібну табличку. Я великі книжки не роблю, мені подобається робити менші, і щоб у них не було багато сторінок.

16_keb

– Повертаючись до питання про матеріали артбуків, ти черпаєш папір? Бо ж є така ідея, що артбук має бути зроблений від нуля, тобто, якщо передбачені ткані елементи, їх треба власноруч виткати, якщо є папір, то його треба самому зробити.

– Мені подобається ця ідея, але папір поки що не роблю, я берусь за все поступово. Також мені подобається ідея вторинного використання. Матеріали для усіх моїх артбуків не купувалися спеціально. В мене є одна книжка, просто склеєна з газет.

– Чи довго створюєш артбук?

– Так, книжка має скластися. Я дотримуюсь такого принципу, що поки гориш, то ти робиш, коли це горіння зникає, то треба закінчувати роботу. Людина за роботою не повинна відчувати часу, а коли творчість перетворюється в рутину – її треба відкладати. Я не люблю зациклюватись на якійсь одній речі. Займаюсь то глиною, то ліноритом, то штампами. Я хочу, щоб мені весь час було цікаво. Дуже важливою є кожноденна алхімія, щоб кожного дня собі відкривати філософський камінь.

17_keb

18_keb

19_keb

– А ти можеш собі дозволити не завершити книжку, якщо «горіння» раптом зникає?

– Ні. Мушу доробити обов’язково або просто поставити крапку, на чому є і вже не повертатись, або відкласти на якийсь час. Мені важливо закінчити задумане.

– Тобі для роботи потрібні якісь особливі умови?

– Щоб тихо було (сміється).

– А чи є у тебе майстерня?

– Зараз вже є. Спочатку працював вдома, але і зараз в мене майстерня з домом поєднана, щоб працювати там, де я себе комфортно почуваю.

– Якби у тебе була можливість співавторства, з ким би ти хотів щось створити?

– Я би не хотів. Мені комфортно працювати одному.

– Але я знаю, що у тебе дуже творча дружина, тобто ти навіть Оленку не допустив би до творчого процесу?

– Оленка бере участь, у нас творчий тандем. Але я це не сприймаю як співавторство, ми просто працюємо разом. Коли робимо щось з дружиною, там немає автора, немає питання «вона чи я». Ми працюємо як одна людина. В нас сім’я як одна людина.

20_keb

– У процесі створення артбуків ти думаєш про свого читача?

– Я не думаю над цільовою аудиторією, коли я щось роблю. Дехто каже, що я малюю речі дитячі, а потім дивлюсь, як здоровенні дядьки тішаться, кажуть: «о, клас» – може, вони так повертаються у дитинство. Дехто каже, що інфантилізм – це не дуже хороша штука, а мені здається, що повернення в дитинство – це класно. Я дивлюсь на свого малого. Малі дуже хочуть стати дорослими, а дорослі – хочуть стати дітьми. В дітей ще та можливість є… а в дорослих вже тієї можливості стати дитиною ніколи не буде. І цей інфантилізм в доброму розумінні цього слова, якраз грає роль повернення у ті часи, коли було спокійно, класно, кольорово, все цікаво. Відчуття безпеки. Ось це мені важливо.

– Добре, під час створення адресат не важливий, а зараз, коли книжка уже є?

– Не важливий. Я не задумуюсь над тим. Книжка просто робиться. Я просто маю потребу створити. А якщо хтось має потребу це споглядати – це прекрасно. Не буває так, щоб працювати в ніщо.

– Але для тебе важливо спілкуватися з іншими творцями арткниг?

– Загалом я маю таку ідею – зробити чотири виставки про чотири символи: дерево, птаха, сонце і рибу. Три з них вже відбулися, наступна буде про сонце. Хочеться зробити виставку велику, з великою кількістю книжок. Вже років зо два у мене є ідея робити виставки артбуків. Я шукаю, агітую людей. Зараз мені цікаво поспілкуватися з тими, хто робить артбуки саме у Львові.

21_keb

22_keb

23_keb

– Наскільки перспективно займатись артбуками і наскільки це може бути комерційно?

– Якщо говорити про комерційний бік справи, то з’явилась така річ, як скрапбукінг, де треба все вирізати і приклеїти на двосторонній скотч. Такі речі з’являються просто тому, що кожна людина хоче відчути себе творцем.

24_keb

Загалом мені важливий процес створення. Те, що я отримую від цього процесу. Якщо ще комусь це подобається, або хтось хоче купити – це прекрасно, якщо ні, то так має бути.

Розмову вели Ольга Ренн та Галина Листвак
Світлини авторів

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe