Читомо > Новини > Рябчук: Сплеску вісімдесятників передував прихований літпроцес

Новини

Рябчук: Сплеску вісімдесятників передував прихований літпроцес

06.08.2015 0 Автор:

4 серпня у PinchukArtCentre відбулася перша лекція у рамках літературної програми «Межі поколінь: 1985-2004» на тему «Вісімдесятники: з андеграунду до мейнстріму». Лекцію читав письменник, публіцист, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу Микола Рябчук. «Читомо» відвідало подію і занотувало для вас найцікавіше.

Про принадність заборон і generation gap

У цих стінах я почуваю себе музейним експонатом. Сам я належу до покоління вісімдесятників, і вийшло так, що в тому часі я певним чином «законсервувався», адже наприкінці 80-х я перестав писати те, що писав раніше – прозу і поезію. Справа в тому, що я писав їх в андеґраунді, а коли розколовся Союз, мені стало нецікаво писати тексти, які стало можна видавати, зник певний спортивний азарт.

Насправді кожному поколінню можна давати подібні назви – «шістдесятники», «сімдесятники», «дев’яностники». Але реально прижилися лише два терміни: шістдесятники і вісімдесятники. Вісімдесятники були якоюсь мірою модельовані з шістдесятників, але ті також мали алюзію – вони відсилали до шістдесятників Російській імперії ХІХ століття. Чому саме вони прижилися? Я гадаю, що обидва рухи збіглися своєю появою з важливими суспільними та політичними змінами: шістдесятники з’явилися на хвилі «хрущовської відлиги», а вісімдесятники – на хвилі «перебудови».

Мушу відверто сказати, що вісімдесятники мали велику перевагу. Шістдесятники – це дуже трагічне покоління, що проіснувало дуже мало, потім їх знову заборонили. Велика частина пішла на колаборацію і стала частиною офіціозу, інші потрапили у тюрми й табори. Навіть мені важко уявити собі життя студентства у часи, коли навіть, здавалося б, лояльного Гемінгвея було заборонено друкувати. Багато молодих людей того часу мали доступ через коло знайомих до напівлегальної літератури, бо зовсім нелегальна була занадто небезпечною.

Більшість текстів часів перебудови від початку не були призначені для того, аби їх видавали за кордоном або поширювали нелегально. Їх почали створювати саме для хрущовської відлиги, яка раптово скінчилася, і ці тексти було відкинуто в андеґраунд. Самвидав з’явився вимушено та мимоволі, але досить скоро набув форми не лише політичної, а й мистецької.

mykola_riabchuk_5

Про появу «вісімдесятників»

Невідомо, коли точно з’явився сам термін «вісімдесятники», але його прив’язують до антології 80-х, що вийшла у 1990 році й називалася «Антологія нової української поезії». Це було видання Канадського інституту українських студій, зроблене українською мовою, і, що цікаво, канадські редактори не наважилися включити до неї нічого з самвидавних текстів, не бажаючи підставляти авторів, адже формально ще існував Радянський союз та цензура. Ця книжка не була дуже поширеною в Україні, але вона підсумувала собою певний літературний етап.

Зворотнім боком вісімдесятництва було те, що в одній «обоймі» зібралися люди різного віку, з різних поколінь, і це було дуже цікаво, адже за роки застою накопичилася певна енергія, що згодом вилилася у текстах. І від цього з’являлося таке відчуття подиву: виявляється, у нас є література! За останні роки все було виметено, вичищено, рафіновано – і раптом на цьому тлі з’явилися дуже потужні та сильні тексти.

Як накопичувалася ця енергія? Для того, щоб зрештою ці книжки з’явилися, спочатку мав відбутися прихований літературний процес, тобто обмін думками, книжками, ідеями – і це справді відбувалося. Починаючи з 60-х років, творче середовище вже почало формуватися.

Відповідно до того, як наростали репресії, творча енергія йшла від політичної діяльності до мистецької, самвидав концентрувався на суто артистичних речах, адже займатися політичною діяльністю було надто небезпечно. Відбувалися поїздки та зустрічі в інших містах, які були, по суті, пошуками «братів по розуму». Це було колосальне відчуття того, що ти не один, ти не самотній божевільний, який щось пише, невідомо для чого: не задля грошей, слави чи публікацій. Ніхто з нас не уявляв, що ця система згине за нашого життя.

mykola_riabchuk_4

Про український андеграунд

Дуже важливу роль у русі вісімдесятників відігравали контакти, причому не тільки мистецькі, які включали до себе і письменників, і філософів, і художників. Як правило, це були молоді люди, адже старші вже не потребували об’єднання, це були такі собі «вовки-одинаки», а молодим було важливе «відчуття плеча».

Український андеграунд трохи відкрився під час хрущовської відлиги: тоді почали друкувати не лише Гемінгвея та Фолкнера, а й українських письменників 20-х років, що були раніше заборонені.

Наприкінці 60-х з’явилася відома трилогія спогадів Юрія Смолича, який завжди був контроверсійною постаттю: існує думка, що він писав Сталінові доноси, і тому сам пережив чистки та репресії. Незважаючи на те, що ці спогади теж процензуровані, вони давали відчуття якоїсь «іншості», альтернативного мистецького життя, не контрольованого владою та державою.

Про те, як надрукувати італійських поетів епохи Муссоліні

Коли у 80-х роках трішечки «відкрутили гайки», вся ця енергія, що була акумульована від 60-х років, вихлюпнулася і пішла на поверхню. Я спробував тоді створити власну антологію, що називалася банально, бо це був щорічний альманах видавництва «Молодь» – «Крила». Цей альманах фактично було присвячено молодим дебютантам, і у 1985 році я отримав карт-бланш від видавництва, ставши упорядником цієї антології. Для мене це була чудова нагода «витягнути» тих молодих, яких я знав: на той час я співпрацював зі львівським андеґраундом, знав київське середовище, і загалом був в курсі того, що відбувається в альтернативній українській літературі.

У той час лише починалася горбачовська «відлига», працювати було дуже складно, але я постарався протягнути у ту антологію все, що можна було протягнути. Очевидно, що редактори та цензори досить швидко розгадали мій задум, а тому впхали туди кілька тих авторів, яких я не хотів і які зовсім туди не пасували.

Мушу віддати належне, вони побачили, але заплющили очі на мій останній «фокус» у цій антології – закінчити її перекладами італійських поетів, які писали у часи Муссоліні, тобто поетів, що мусили знаходити мову відповідно до жорсткої цензури. Для тих, хто вміє розуміти, меседж був доволі зрозумілим.

mykola_riabchuk_3

Про армійські оповідання Андруховича

Ще один важливий проект, який вдалося реалізувати – це антологія української прози, яка вийшла у кількох номерах журналу «Березіль». Редактори погодилися присвятити лише кілька випусків таким текстам: починаючи від армійських оповідань Андруховича і закінчуючи низкою інших письменників. Це була дуже вдала антологія.

У ті часи різні контроверсійні проекти доводилося обставляти «захисними бар’єрами», наприклад, брати до друку якогось офіційного автора, номенклатурного класика. Це були компромісні речі, але завдяки їм вдавалося протягувати зовсім незвичні тексти. Якщо ви проглянете ті армійські оповідання Андруховича, то зрозумієте, що роком раніше вони були просто кримінальними. Я пам’ятаю, що Юрко давав їх читати, але категорично забороняв поширювати, тому що те, як там описано совєцьку армію, тягнуло на статтю Кримінального кодексу.

mykola_riabchuk_2

Про літературний мейнстрім

Мейнстрім у літературі з’явився завдяки тому, що українські письменники того покоління – не всі, але деякі з них – зуміли пробитися в європейський, світовий процес. Вони змогли вийти за межі суто українського літературного середовища, і завдяки цьому отримали додаткову енергію і рекламу. Коли вони повернулися знову в український процес, то були вже в іншому статусі. Присутність у закордонних медіа стала трампліном для багатьох українських письменників, але це ще не означає, що у нас з’явився літературний мейнстрім. На мій погляд, у нас з ним досі проблеми.

Для порівняння: візьміть польську, німецьку, американську газету – і ви неодмінно знайдете там рецензію на якусь книжку. А потім візьміть мейнстрімну українську газету, спробуйте знайти там щодня рецензію на нову книжку. Це дрібна деталь, але саме з таких деталей складається «грибниця». Для того, щоб література існувала, щоб бодай якісь імена були мейнстрімними, вони повинні звучати, їх треба повторювати й обговорювати. Мусить існувати живе середовище, у якому циркулює ця інформація.

На мій погляд, у нашій великій країні відсоток публіки, здатної та охочої читати українською мовою, є непропорційно малим. Та література, яку ми маємо – це рівень такої невеликої за розмірами країни як Болгарія, Хорватія, Словаччина, Сербія. Сама література у нас хороша, але вона її не достатньо для наших сорока-п’ятдесяти мільйонів населення, і через це не відбувається потрібна ланцюгова реакція: активні частки не поширюються, не збуджують собою інші частки – і гаснуть.

mykola_riabchuk_6

Про квазідіаспору

Дозволю собі озвучити таку зухвалу думку, що українська література великою мірою існує в режимі діаспори чи квазідіаспори. Десь у Нью-Йорку і Торонто існують наші книгарні, там постійно відбуваються якісь заходи, але це не мейнстрім. Це меншинна література, яка може бути дуже доброю, але залишається меншиною.

Крім проблеми діаспори, існує також проблема мовної упередженості. Є певний відсоток людей, який не вірить у те, що може існувати щось хороше українською мовою. Велика частина населення і далі продовжує перебувати у колоніальному культурному просторі, вважаючи, що все цікаве робиться у Москві, відкидаючи саму можливість появи чогось вартісного в Україні. Немає значення навіть українською чи російською мовою, того ж Куркова за кордоном читають більше, ніж в Україні.

Отже, я припускаю, що нам усім ще довго доведеться працювати над створенням мейнстріму в українській літературі. Найголовніша зміна, що відбулася за останні 20 років – те, що українська література заповнила нарешті практично усі ніші, і сьогодні ми маємо і високу літературу, і поезію, і прозу. Тепер потрібно і далі розвивати та розхитувати цю напрацьовану ситуацію.

 Світлини надані організаторами
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe