Читомо > Новини > Круглий стіл з нагоди (не)смерті українського роману

Новини

Круглий стіл з нагоди (не)смерті українського роману

12.09.2015 0 Автор:

Під час 22-го Форуму видавців у Львові відбувся круглий стіл під назвою «Роман помер, або Куди ми котимося?» Своїми думками щодо стану української великої прози ділилися письменники Лариса Денисенко, Мар’яна Кіяновська та Юрій Винничук, літературні оглядачі й журналісти Ірина Славінська і Євген Станісевич, а також гостя з Росії, письменниця Марія Галіна.

«Круглість» столу проявилася вже від самого початку, оскільки модератор зустрічі, літературний критик Юрій Володарський, використав для відправної точки обговорення слова одного з присутніх, а саме Євгена Стасневича, про те, що за весь минулий рік в Україні вийшло всього два хороших романи – «Месопотамія» Сергія Жадана та «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. І питання полягає в тому, чому так мало хороших романів і чи їх насправді так мало?

Ірина СлавінськаІрина Славінська

«Нас замало, щоб промоніторити все, і наші очі – це не єдиний критерій».

Середній французький літературний рік – близько 700 романів. За цих умов у них виникає таке явище, яке французькі читачі називають «змова критиків». Жоден критик не здатний прочитати 700 романів на рік, тому в літературні огляди в журналах потрапляють одні книжки, а інші, не менш хороші, не потрапляють. Тут на допомогу приходять маленькі книгарні, які не є мережевими і на власний смак добирають книжки.

Я не впевнена, що літературний оглядач чи оглядачка перечитують усі опубліковані в Україні романи. За себе можу сказати, що близько стежу за виданнями певного кола видавців і до мене, приміром, не доходять цікаві регіональні новинки.

Усі ми маємо своє коло того, що ми вважаємо сучасною літературою. Наприклад, Галина Пагутяк на своєму блозі опублікувала допис зі списком якісних, на її думку, українських романів. Вона апелювала до того, що люди, які не бачать якісних українських романів, не знають української літератури. При цьому авторка наводила такі приклади, як-от «Собор» Олеся Гончара. Інший репрезентативний текст – це публікація на сайті Читомо топу найважливіших українських романів крізь очі Оксани Забужко. У переліку, який вона пропонує, немає ні Жадана, ні Андруховича, хоча вони, безумовно, є важливими авторами. Це все свідчить про те, що хороший роман і те, що ми вважаємо хорошою літературою – множинне. Нас замало, щоб промоніторити все, і наші очі – це не єдиний критерій.

Жанр роману, в тих країнах, де є літературний ринок, – рушій комерційної літератури. У сучасній українській літературі ми цього не маємо. У нас можливе успішне існування не тільки роману. Те, що в Україні досі можливий варіант комерційно успішної поетичної збірки – річ немислима для територій західніше українського кордону.

Якщо подивитись на цьогорічну малу прозу, то Василь Махно просто забиває гол усім, хто просить назвати якісну малу прозу.

Ірина Славінська радить: Те, як функціонує наш ринок, спричинює те, що ми видаємо. Щойно в Україні платитимуть легальні гонорари, видаватимуть легальні обліковані наклади – це суттєво покращить і цифри, і букви.

denystnkoЛариса Денисенко

«Не можна бути переконаним у тому, що фінанси покращать якість літератури. Але вони підвищили б цінність цієї роботи».

Згадуючи про проблему написання якісного роману, ми не кажемо про те, що таке якість. Для когось, припустімо, один зі свіжих романів Володимира Даниленка якісний, а для мене є якісним роман Юрія Винничука.

Тут також присутній момент не того, що у людини є вільний час, а проблема теми. Проблема теми – це якщо ти це переживаєш, а воно тебе не відпускає, в такому випадку письменники знають, про що вони хочуть сказати.  Це справді ідея. Коли в людини є ідея, вона починає у міру свого таланту це прописувати. А коли ідеї немає, то виходить роман ні про що.

Я не впевнена, що в мене вистачить таланту стати геніальною романісткою і закинути юриспруденцію. Мені не так багато потрібно. Це дуже важко – відчувати себе настільки знеціненою людиною, бо текст ти пишеш довго і часом виснажливо, а на виході отримуєш аванс у розмірі 4 000–6 000 грн і згодом ще відсотки. Ти почуваєшся дуже дивною людиною, для якої це по суті хобі. Тут комплексна проблема книгопоширення. Не можна бути переконаним у тому, що фінанси покращать якість літератури. Але вони підвищили б цінність цієї роботи.

Лариса Денисенко радить: українським авторам треба відчувати під своїми ногами історію. Дуже багато таких речей, до яких ми не докопуємось на рівні родини.

stasinevychЄвгеній Стасіневич

«Часто молоді автори беруть за взірець […] другосортні західні книжки. Відповідно, їхні власні твори найчастіше не можна назвати ніяк інакше, ніж третьосортними».

По-перше, існує певне чергування у замкненому колі творів старших і визнаних авторів (Жадан, Винничук, Андрухович, Забужко), яким приділяється найбільше уваги, коли вони видають нові книжки. По-друге, молоді і в перспективі якісні автори переважно не публікують своїх творів, навіть не подають їх на конкурси (про це свідчить невисока якість більшості тих, кому дістаються місця від другого і нижче на конкурсі молодих авторів від «Смолоскипу» – чи не найбільш авторитетного й відомого конкурсу у сфері «молодої» літератури).

Щодо молодих авторів, то тут є дві основні проблеми. Перша полягає у тому, що дуже часто вони беруть за взірець хоч і популярні в той чи той час, але другосортні західні книжки. Відповідно, їхні власні твори найчастіше не можна назвати ніяк інакше, ніж третьосортними. Друга проблема глибша, оскільки стосується нашої культури загалом. Більшість романів сучасних західних авторів можна назвати реалістичними, тобто вони відрефлексовують власну епоху. У нас же нема усталеної традиції щодо такого відрефлексовування сьогодення. Принаймні, останні 10-15 років в цьому плані – прогалина.

Немає такої кількості хороших романів, які ми не помічаємо. Може, хороший детектив чи якусь фантастику десь і пропустили, але повноцінний серйозний роман навряд. Я не думаю, що автори приносять романи, які потім осідають у портфелях.

Ми часто пов’язуємо велику форму з романами про наш час. У нас ціле десятиліття невідрефлексоване: від пізнього Кучми до пізнього Януковича. Чому у нас з цим проблема? По-моєму, це питання і до попередників, і до того, що ми з собою взяли.

Мене страшенно дратує поняття «нероманна нація» та «нероманне мислення». Навіть у пізній радянській українській літературі були хороші великі історичні романи. Варто згадати про Загребельного, Мушкетика. Якщо такі романи і з’являлись, то це був нацреалізм. Наприклад, «Чорний ворон» Шкляра.

Євген Станісевич радить: Молодим авторам пораджу банально більше читати.

 

Юрій ВинничукЮрій Винничук

У Німеччині на рік видається приблизно 2000 романів, але це не становить якоїсь проблеми для літературного процесу, оскільки там розвинена культура критики. На відміну від України, де більшість рецензій пишуть не фахівці, а просто люди, яким хочеться написати. В Німеччині такого практично нема, оскільки існує значна кількість фахової літературної преси, а без такої преси неможливий розвиток і критики. І це є головною проблемою сучасного українського літературного процесу. Я не погоджуюся з думкою, що роман помер, оскільки у тій-таки Франції щось подібне казали, коли виник так званий «новий роман», але ж нічого, все зараз в порядку із французькими романами.

Є одна різниця між нами та Європою, Америкою і Канадою. Там кожна поважна газета має сторінки, присвячені літературі. За кордоном рецензії написані поважними людьми. А у нас є 2 нещасні журнали – «Кур’єр Кривбасу» і «Всесвіт». Немає журналів, де б друкувалися уривки романів. Літературний журнал – завжди лакмус, оцінка того, що має видатися. І цього у нас нема.

Роман залишається, бо більшість читачів віддає перевагу роману, а не оповіданню. Тому, на мій погляд, роману нічого не загрожує.

Я не думаю, що в нас складно прогодуватися письменницькою працею, я, наприклад, живу з неї, тому що є переклади на заході, тури. Книгарня платить гроші за те, що ти проводиш презентації. Письменники приїжджають і читають лекції. Але це закордоном. У нас максимум можуть оплатити дорогу.

У Польщі уряд асигнує безліч літературних журналів, які неможливо продавати у широкому колі. У нас Міністерство нічого не робить. Наша література не відображена широко.

Той же Винниченко часто бідував, але від того його твори не ставали гіршими. Однак, разом з тим, це створює певне ставлення до праці письменника.

Галіна

Марія Галіна

«Час справжнього роману пішов, у тому числі й на заході. Великі ящури вимерли, залишилися дрібні ссавці».

Мені здається, ми нав’язуємо сучасній літературі свої уявлення про те, якою вона має бути. І наші сподівання не справджуються. Все, про що нам варто говорити – це романи-метафори. Ми маємо визнати, що час реалізму відходить, і з’являються романи метафоричного складу.

Поезія швидше усвідомлює поточну реальність, ніж проза. Великої прози слід чекати через років 10-15. Поки ще триває час напрацювання та історичного досвіду.

Час справжнього роману пішов, у тому числі й на заході. Великі ящури вимерли, залишилися дрібні ссавці. Розкрутити, продати, прочитати невеликий текст набагато простіше і зручніше, ніж продати великий і важкий.

Марія Галіна радить: Україна – країна певною мірою анархічна, тож чекати централізованих ресурсів на централізовані журнали немає сенсу. У кожній області буде виникати своє – важливе і потрібне. Таким чином в Україні не треба нічого робити, окрім як розвивати інформаційні ресурси та книготоргівлю.

Маріанна Кіяновська

Маріанна Кіяновська

«Людина, яка замахується написати роман, повинна вміти писати листи».

Роман – це явище культури. Він залежить і від того, як дітей вчать читати та розуміти. У нас школа дотепер залишається трохи тоталітарною. Діти, приміром, не можуть мислити пустотами.

У нас немає музики. Для мене роман і музика дуже пов’язані.

Роман пишеться культурою, а не автором. Автор – це хтось один, хто стає інструментом.

Крім того, у нас немає епістолярію. Людина, яка замахується написати роман, повинна вміти писати листи. Але ця традиція була знищена у Радянському Союзі, бо була небезпечна.

Насправді у нас були серії книжок з оповіданням. Ці книжки були непомічениим. Люди, які видали ці книжки, вмерли, не народившись.

Зараз культура запрацювала інакше. Мені здається, що Майдан запустив механізми, на яких тримається культура. Робота письменника – це подарунок суспільству. Коли письменник починає писати, він орієнтується на те, що йому нічого не буде. За 2 роки з’явилася есеїстика, добра мала проза. Нарешті з’явилися рейтинги.

Ми країна з незахищеною економікою. Будь-який письменник, який пише протягом останніх 20 років, опинявся в ситуації, коли книжка робиться довго. Контракт підписується на одну суму, а потім через певний час людина отримує в 5 разів менше. Люди, які працюють у видавництві, захищені, а люди, без яких немає видавництва, – незахищені.

Андрій Мартиненко, Анастасія Івашина

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe