Читомо > Новини > Брендінг української літератури: поради сусідів й прогнози чиновників

Новини

Брендінг української літератури: поради сусідів й прогнози чиновників

05.05.2015 0 Автор:

Одні з найбільш очікуваних іноземних гостей п’ятого Книжкового Арсеналу – Тобіас Фосс, віце-президент з міжнародних ринків Франкфуртського книжкового ярмарку та Гжегож Гауден, директор польського Інституту книги долучилися до дискусії з українськими видавцями й представниками влади, що була присвячена стратегіям просуванню за кордоном національної культури загалом й літератури зокрема. Читомо занотувало важливі цитати спікерів. 

karandeevРостислав Карандєєв, заступник міністра культури

Нині за кордоном існує образ України, сформований несистемно й хаотично. Ми мусимо усвідомити, що у нашому розпорядженні є сучасні інструменти для донесення інформації, адже саме через інформацію формується образ країни.

Водночас засобом формування образу України за кордоном є книга – друкований засіб масової інформації. Що може держава тут зробити? Вона не в змозі змусити митця писати твір, цікавий для іноземного читача. Але точно може вплинути на поширення українських книг за кордоном. Тут необхідно запроваджувати ті програми, про які ми вже маємо певні домовленості, але які через фінансові обставини ще не вступили в повну дію. Йдеться, по-перше, про державну підтримку перекладів творів українських авторів, щоби пропонувати їх закордонним видавцям. По-друге, це видання в Україні творів українських письменників іноземними мовами, щоб за державний кошт розповсюджувати їх провідними бібліотеками світу. По-третє, варто приділити належну увагу книзі в електронному форматі. В Україні лишається непростим питання щодо дотримання авторського права, але, дякувати Богу, у світі воно є майже вирішеним.

Здавалося б, що автор і видавець перебувають по різні сторони проблеми. Але у випадку з промоцією української літератури ми маємо діяти спільним фронтом. Йдеться про формування позитивного іміджу України. Якщо нас краще знатимуть і розумітимуть, то й дипломатичні проблеми буде простіше залагоджувати.

 

.

kulebaДмитро Кулеба, посол з особливих доручень при МЗС України

Так складається, що в Україні або грошей немає, або культура залишається на периферії політичного інтересу, тому ми в МЗС вирішили оцінити наші можливості, щоби в межах наявних ресурсів допомагати українській культурі в світі. Наш підхід будується на двох принципах: нетворкінг (створення спільної мережі зацікавлених людей) та синергія.

Я переконаний, що колись буде створений український інститут, що матиме ту чи іншу назву й рівнятиметься на найкращі іноземні зразки подібних інституцій, однак це, на жаль, питання неблизької перспективи.

Ми в МЗС працюємо за принципом того, що потрібно всім об’єднуватися – не за якимось радянськими канонами, а довкола конкретних проектів. Наведу приклад: осінь минулого року, у Відні планується величезна виставка, присвячена подіям Майдану. Ми зв’язалися з організаторами цієї виставки, щоб дізнатися про те, які в них є проблеми. Отримавши відповідь, ми чесно сказали, що можемо вирішити, а що – ні. Отож, ми допомогли, і виставка мала додатковий резонанс, пройшовши під патронатом двох Міністерств закордонних справ – України та Австрії.

Проблема не тільки у державі. Дуже важливо, щоб у нас сформувався пласт сучасного арт-менеджменту – управлінців від культури, які знають, що таке проект, його ефективність. І ми готові з ними співпрацювати й допомагати чим можемо. Так поступово, підтримуючи конкретні проекти і вирішуючи конкретні проблеми, ми зможемо вибудувати систему. Я б із задоволенням пішов іншим шляхом і почав із системи, але на неї немає ні грошей, ні, на жаль, іноді політичної волі. Однак працювати в будь-якому разі треба.

lubkivskiyДанило Лубківський, радник прем’єр-міністра України

Місяць тому я зустрічався зі своїм колегою у Відні, радником прем’єр-міністра федерального канцлера Австрійської республіки, з яким мав довгу розмову про Україну. Він мені розповів, що кілька років тому під час зустрічі з Генрі Кіссінджером, останній сказав: «Я відчуваю глибокий жаль через те, що в Європі є країна, яку ми не розуміємо». Кіссінджер мав на увазі Україну.

Ми як великий меланхолійний народ любимо або посипати голову попелом, або дуже палко захоплюватися і переоцінювати. Тому важливо знайти якусь золоту середину. Одна з проблем, яка значно вплинула на розвиток України, полягає в тому, що наш сусід ніколи не завдав собі труду сприйняти незалежність України, водночас наші західні сусіди були у великій пастці нерозуміння України. Тому зараз існує особливий момент відкриття України. І цей процес залежить не лише від того, що робимо ми, але й від зусилля, якого потрібно більше і з боку європейських партнерів.

У нинішньому вигляді державний апарат не є ефективним, він є «совдепівським», нездатним здійснити великого завдання – відкрити Україну для світу. Це одна проблема. Друга проблема – політична воля. Водночас ми можемо напрацювати якісь елементи, які б допомогли розкритися Україні. По-перше, потрібно, щоби більше людей, які не мали досвіду державної роботи, заходили у структури, що керуватимуть процесами промоції України за кордоном або сприятимуть таким процесам. По-друге, нам конче необхідно створити Український інститут (на мій погляд, ця назва є оптимальною) – структуру, яка б могли представити нашу країну у світі. І тут не треба вигадувати колесо, а дивитися на досвід інших країн, зокрема Польщі, Франції, Великобританії.

Нині у системі МЗС існує понад двадцять культурно-інформаційних центрів, але якість їхньої роботи є дуже умовною, адже часто залежить від конкретної особистості: якщо людина хоче, тоді вона намагається знайти для цього можливості. З огляду на це нам потрібний не лише інтелектуальний імператив, але й імператив небайдужості – те, чого дуже бракує в системі державної влади

 

Я вірю, що Український інститут з’явиться. При цьому двигуном розкриття України для світу має бути її сучасний образ включно із нашою класикою. Це повинен бути несподіваний, асиметричний підхід. Нам нема чого змагатися з Росією в тій кількості грошей, які вони вкладають у популяризацію імперії. Отож, наступна оптика, яку нам потрібно вправити, – це власне самостійне сприйняття. Я радий, що прем’єр-міністр поділяє цей підхід.

Є велика платформа під назвою «Креативна Європа», яка вже сьогодні готова надавати Україні підтримку в тому, щоби розкривати нашу культуру. Тому прем’єр-міністр зосереджує роботу і Міністерства культури, й Міністерства закордонних справ, і Міністерства інформаційної політики на тому, щоби прискорити процес приєднання України до цієї платформи. «Креативна Європа» – це півтора мільярди євро спільного бюджету, частка якого може бути використана і для популяризації України у світі.

На шляху до приєднання України до «Креативної Європи» насправді немає перешкод, треба тільки мати бажання. Сподіваюся, що остання розмова на тему «Креативної Європи», що відбувалася в тому числі за участі Міністерства культури, зрушила з місця цей процес. До речі, минулого року цей процес був майже готовий завдяки зусиллям Олесі Островської-Лютої.

Гжегож Гауден, директор Інституту Книги (Польща)

Нині у світі меншість людей розуміє, що таке Україна. Тому треба працювати над тим, щоб кількість таких людей зростала. Насправді це не тільки українська проблема. Ще двадцять років тому Польща була в такій же ситуації, як і Україна – ніхто не знав про нас. З огляду на наш досвід, можу сказати, що процес відкриття України світу буде тривалим.

Треба зрозуміти, що книговидавництво – це бізнес, тут не так багато можна зробити на рівні лише відносин між самими державами. Треба багато працювати з видавцями, з комерційним сектором і таким чином можна пробудити інтерес до України. Тут дуже доречним було б створення інституції, яка б об’єднувала і координувала всіх видавців. Поява такої структури допомогла б також побудувати міцні відносини з такими ж іноземними структурами.

Так за десять років існування Інституту книги в Польщі ми змогли налагодити відносини з видавцями таким чином, що нині вони нам довіряють. Видавцю-початківцю потрібно допомагати принаймні протягом перших двох років.

Дуже важливо думати у довгій перспективі. І в такій перспективі провідну роль відіграють саме книги, а не концерти чи щось інше, бо книги значно переживають час свого опублікування. На книги посилаються інтелектуали, їх читають в університетах та бібліотеках. Таким чином саме література може стати основою для популяризації України.

Я був на книжкових ярмарках по всьому світу, де постійно бачив Росію й рідко зустрічав Україну. Проте маю хорошу новину – до Лондона, де я був нещодавно, Росія не приїхала.

tosattiЕрік Тосатті, радник з питань культури та співробітництва Посольства Франції в Україні

Культурна індустрія у Франції, за останнім звітом Міністерства економіки, охоплює 11 секторів – театр, візуальне мистецтво, книги, спадщина тощо. Вона складає 3 % ВВП Франції, у культурній сфері зайняті понад 1 млн французів. Більше 3 млрд євро складає експорт культурних благ Франції.

Культурна індустрія є важливою частиною французької дипломатії. Політика Франції у культурній сфері – допомагати їй існувати не тільки як елементу економіки, а й елементу ідентичності. Так званий «закон Ланга», що діє у Франції з 1981 року, покликаний захистити галузь та сприяти популяризації читання. Цей закон передбачає встановлення єдиної ціни на книгу.

Від представників української культурної сфери я чув не тільки про відсутність державної підтримки (складнощі на податковому рівні, на рівні дистрибуції). Існує, зокрема, проблема ЗМІ, яким складно підтримати україномовну продукцію. При цьому я впевнений, що є великий попит на українську літературу за кордоном.

Щодо намірів створити інститут зазначу, що нова бюрократія – це завжди ризик. Нині можу навести два позитивних приклади виходу української культури на світовий рівень. Так цього року у Французької весни народилася донька – «українська весна» у Франції, фестиваль «Україна – вільна сцена», що існує винятково завдяки волонтерам. Такі спроби треба підтримувати, щоби полегшити можливості творення й не згубити таланти. Наступний позитивний приклад – другий київський бієнале, або «Київська школа», який відбудеться восени. Цей проект також дає можливість запрошувати закордонних митців та інтелектуалів до України та привертає увагу Європи.

fosТобіас Фосс, віце-президент з міжнародних ринків Франкфуртського книжкового ярмарку (Німеччина)

Держава дійсно може дещо зробити для внутрішнього книжкового ринку – йдеться про вже згадані фіксовані ціни й зниження податків.

Щодо німецького досвіду, то Франкфуртська компанія, яка займається просуванням культури за кордоном, є приватною установою, але тісно співпрацює з МЗС Німеччини. Це не значить, що ми просто заробляємо гроші, влаштовуючи той таки Франкфуртський ярмарок. Такі заходи є важливим аспектом презентації культури за кордоном. Щорічно ми робимо 18-20 книжкових ярмарків по всьому світу – у Варшаві, Вашингтоні, Пекіні. Це дуже корисний інструмент, який допомагає громадянам тої чи іншої країни ознайомитися з нашими культурними здобутками.

Вирушаючи за кордон із такими виставками, ми завжди беремо з собою наших видавців.

Книга – це частина системи міжнародної комунікації, а видавці є посередниками в ній. Тому дуже важливо мати гарні стосунки з видавцями і давати їм можливість контактувати між собою.

Я також підтримую ідею створення в Україні інституту. Із досвіду діяльності Ґете-інституту скажу, що це досить дорога справа. Але з іншого боку, вона є важливим засобом принесення культури до інших країн. Зокрема, фінансування перекладів, яке наближує автора до іноземного видавця.

 

krasovytskyi1Олександр Красовицький, директор видавництва «Фоліо»

Наше видавництво співпрацює з фондами, посольствами, інституціями 35 країн світу, які сприяють перекладанню творів своїх авторів українською. Це навіть такі невеликі країни, як Словенія, яка тим не менш дбає про те, щоб її книги вийшли українською. Україна досі немає системної державної підтримки таких заходів, тому про нас так мало знають у світі.

Ще одна проблема стосується авторських прав. Багато українців читають двома мовами – українською й російською і часто споживають російський книжковий продукт, що у деяких секторах книжкового ринку в Україні сягає 90 %. І проблема тут полягає не тільки в тому, що РФ має розгалужений книжковий ринок, але й в тому, що на відміну від ситуації, наприклад, з англійською мовою, коли права на переклад цією мовою окремо купуються для США та Великобританії. Права на переклад російською продаються в «одні руки» на весь світ. Таким чином перші переклади іноземних творів російською здійснюються спочатку в Росії, і ми рідко встигаємо придбати щось раніше за них. Саме тому українці, які звикли читати російською, не мають змоги отримати український продукт цією мовою.

afoninОлександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів

26 березня міжвідомча комісія проголосувала за включення в протокольне рішення питання участі України у Франкфуртському книжковому ярмарку. Це можливість за дуже смішні кошти вийти у світ і безпосередньо поспілкуватися з видавцями ста країн, вперше розказати про Україну таку, як вона є – історичну, культурну, розумну, а не просто країну, де був Чорнобиль, йде війна і корумпована влада.

Книга – пролонгований інформаційний продукт, є носієм тривалої популяризації тієї чи іншої країни чи автора за кордоном.

Ми плануємо підготувати текст такої собі хартії чи звернення до видавців світу, щоби роздати їх у Франкфурті. У цьому зверненні ми висвітлимо, зокрема, питання двомовності, аторських прав, перекладів тощо.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe