Читомо > Видане > За зачиненими дверима: іще раз про родинні історії

Видане

За зачиненими дверима: іще раз про родинні історії

21.06.2016 0 Автор:

За минулий рік на книжковому ринку з’явився пласт перекладних романів, які українські критики називають родинними історіями. Існування цього типу текстів, які хочеться виокремити як жанр, спонукає нас визнати, що серед родинних історій є більш і менш цікаві, краще й гірше написані, ті, які будуть цікаві тривалий час, і ті, які швидко забудуться.

Поки подібні твори тільки з’являються, майже кожен з них маркується як важливий, адже ці книжки неодмінно зачіпають трагічні епізоди історії ХХ століття, отже, вони апріорі актуальні, оскільки торкаються тем війни, Голокосту, тоталітаризму, дисидентства тощо, їх не зручно називати прохідними чи посередніми.

Спрацьовує механізм внутрішньої цензури: ніби коли ти погано говориш про книжку про Голокост, ти зневажливо ставишся до самого Голокосту, хоча це зовсім не так. До того ж автори цих історій є лауреатами різноманітних закордонних премій. Не знаючи загального культурного контексту, ми довіряємо цим преміям, актуальності тематики і вибору перекладача та видавця. І хоч цей феномен чи жанр, безумовно, вартий уваги, частина з цих книжок цікаві лише епізодично.

Наразі в наш фокус потрапили два нових переклади – «Якоб вирішує любити» Каталіна Доріана Флореску й «Прокляття дому» Дженні Ерпенбек, хоча видається, що до ряду родинних історій можна додати такі новинки, як «Матері» Павола Ранкова, «Емма мовчить» Сюзанни Шолль, «Сонька» Іґнація Карповича.

Історія перша, маскулінна

Теоретики феміністичних і гендерних студій часто розглядають традиційну історію (англійською «history») як «his story» («його історія»), оскільки це історія генералів і завойовників, суцільних воєн, де істотно бракує жіночої складової. Можна припустити, що феміністки затаврували б роман «Якоб вирішує любити» як продовження чоловічої нарації і опис суто чоловічої історії з доволі типовими жіночими образами.

У романі – життєпис чотирьох чоловіків: Якоба-батька, Якоба-сина і двох їхніх далеких родичів. Жодного з цих чоловіків не назвеш ані привабливим персонажем, ані цікавим психологічним типом, але всі чотири у фокусі, на відміну від їхніх значно цікавіших і менш прописаних жінок.

jacob

Батько Якоба – бідний, простий і прямий до неможливого чоловік, який, побачивши в газеті фото заможної жінки, вирішує, що мусить з нею одружитись. Романтичні почуття? Нічого подібного. У неї є земля, гроші, зате нема чоловіка, щоб продовжити свій рід, і бракує приязні сусідів. Якоб не має жодних сумнівів у своєму успіху.

Він самовпевнено приходить підкорити жінку, яка самостійно веде господарство, яка для того, щоб не жити в бідності, їздила працювати в Америку, жінки, яка пишається своїм родом. Вона дивується пропозиції цього «завойовника», але, майже не роздумуючи, погоджується одружитись з чоловіком без прізвища, грошей і хоч якогось виховання. І цей момент миттєвого завоювання викликає великий спротив.

Чому образ доволі сильної жінки з таким потенціалом скоряється перед першим-ліпшим самцем?! Хоча цей потенціал матері Якоба автор підважує: ніде не йдеться про те, чим займалась ця жінка в Америці, проте всі подейкують, що проституцією. Тобто нам нав’язують ще одне кліше: жінка може заробити гроші, лише віддавши чоловіку свої тіло.

Читайте також: Приватна історія ХХ сторіччя

Від цього шлюбу народжується Якоб (той, Якоб, який за назвою роману вирішує любити). Це фізично слабкий хлопчик, чия неміч постійно дратує його підкреслено маскулінного батька. Але після того, як Якоб-батько без роздумів здає сина росіянам на роботу в Сибір, Якобу-сину доводиться опанувати маскулінну «філософію» і стати сильним, щоб мати змогу повернутись і спробувати відвоювати свої права на землю і місце в родині. Хоча до вимушеної маскулінізації Якоб провів доволі приємне дитинство і трошки юності, будучи слабким, емоційним і схильним до інтелектуальної діяльності хлопцем.

Далекий родич, дезертир лотаринжець Каспар Обертин теж виглядає малоприємним. Він повернувся у своє село, де переплутав будинки і вбив власників (як він гадав) свого дому і взяв за дружину дівчину звідти – типове завоювання. При цьому Каспар не відчуває ніякої провини: вони перші почали обороняти дім замість того, щоб поговорити, вони й винні. Щоправда, Каспарова «бранка» помститься йому за свій полон, але це буде згодом.

Каталін Доріан Флореску читає німецькою мовою уривок з роману «Якоб вирішує любити»

До речі, сам Флореску походить з Тімішоара, поруч з яким розташувалось місце дії більшої частини роману, Грозенау. Звідти він ще в дитинстві втік з батьками на Захід від режиму Чаушеску. Тож хоч роман хронологічно не торкається особистої історії автора, проте цілком може передавати типологічно подібні досвіди. Наразі письменник живе у Швейцарії, пише німецькою, але його думки, як бачимо, спрямовані в Румунію.

Каталін Доріaн Флореску. Якоб вирішує любити / переклад з німецької Юрка Прохаська. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2016. – 384 с.

 

Історія друга, кінематографічна

«Прокляття дому» за своєю структурою нагадує коротке динамічне відео, в якому доволі швидко показано, як змінювалось одне місце, літній будинок над Бранденбурзьким озером, протягом сторіччя. Ми бачимо, як чергуються власники дому, руйнуються і добудовуються деталі будинку, речі одних людей переходять до інших, історії одних мешканців переплітаються з історіями іншими.

Така доволі кінематографічна техніка вибудовування оповіді приваблює. Проте якби «Прокляття дому» було насправді не романом, а відео, воно тривало б від сили 3-5 хвилин, а на читання книжки ти витрачаєш 3-5 годин. Тож ефект не такий легкий і привабливий. Імовірно, така специфічна постановка роману – наслідок того, що його авторка, німкеня Дженні Ерпенбек, не лише письменниця, а й театральна режисерка.

erpenbec_fbk

«Прокляття дому» – роман про історію ХХ сторіччя на прикладі змін, що відбуваються в одному домі. Перша світова війна, переслідування євреїв, прихід червоноармійців, об’єднання Німеччини – все це ми бачимо лише в межах визначеної території. Тут з’являється вдосталь персонажів: архітектор і його дружина, червоноармієць, єврейська родина, остання власниця дому.

Характерно, що ці постаті подаються не за іменами, а за їхньою професією чи роллю: архітектор, садівник, письменниця, гостя, недобросовісна володілиця, друг дитинства. Ніби вони представляють не себе і свої історії, а щось близьке до категорії чи архетипу. Особливо це стосується Садівника, епізоди про якого трапляються перед кожною главою книжки і який незмінно завжди присутній біля дому, ніби його охоронець чи дух. Не розповсюджується це правило тільки на єврейську родину: нам подають імена всіх її членів, ба більше, їхні імена постійно повторюються, ніби цитата з родовідної книги або фрагменти зі Старого Заповіту з переліком Адамових нащадків або нащадків синів Ноя.

Читайте також: Мабуть Естер: історія одного лозоходіння

Часто ми бачимо погляди на ті самі епізоди очима різних персонажів з окремих розділів. Наприклад, архітектор, що купив будинок у євреїв, профінансувавши (як він думає) їх втечу з країни, облаштовує свій дім, робить для своєї нової дружини маленьку викуту пташку на решітці балкону і секретний механізм дверей шафи (тієї шафи, в якій вона в іншому епізоді ховатиметься від червоноармійців).

А в інших главах видно історію єврейської родини, якій насправді так і не вдалось виїхати, й епізод з 12-річною єврейкою Доріс, що після переховування була знайдена і розстріляна. Цей прийом дозволяє бачити ту саму історію ширше, дії і їх наслідки для різних людей.

Буктрейлер книжки «Прокляття дому»

Не зважаючи на те, що книжка називається «Прокляття дому», цей дім ніхто не проклинав. Оригінал назви звучить як «Heimsuchung», а це не так прокляття, як кара чи випробування. Причому ця кара є подекуди старозавітною, жорстокою і не завжди справедливою. І з роману ми бачимо, що цієї кари чи цього випробування у ХХ сторіччі вистачило на всіх.

Дженні Ерпенбек. Прокляття дому / переклад з німецької Христини Назаркевич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2016. – 160 с.

 

napys11

  • Якщо вам цікаво зазирати в чужі родинні фотоальбоми
  • Якщо книжки на історичну тематику – ваш формат
  • Якщо роман має межувати з документалістикою

napys21

  • Якщо ви прочитали кілька родинних історій і вам не пішло
  • Якщо «Бляшаний барабан» Ґюнтера Ґраса – еталон того, як треба говорити про історію (в тому числі й родинну)
  • Якщо вас пересмикує від фрази «ця книжка про простих людей» і вам хочеться читати про героїв
 Чільна світлина – обкладинка роману 
«Якоб вирішує любити» німецькою мовою/ tactuel.ch
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe