Читомо > Видане > Старосвітська road story від Лілії Мусіхіної

Видане

Старосвітська road story від Лілії Мусіхіної

27.05.2015 0 Автор:

Мусіхіна Л. Звичайник / Лілія Мусіхіна. – К. : Дуліби, 2014. – 254 с. : іл.

Для української літературної традиції тема народного співця не є новою. В мистецькій парадигмі цей образ здебільшого традиційний і незмінний з часів поетів-романтиків. Сучасна українська проза продовжує класичну риторику, взяти б до прикладу «Козацькому роду нема переводу» Олександра Ільченка та «Мамая» Леоніда Горлача. І тому тут важко говорити про якийсь стрімкий розвиток героя-співця, адже він хвилеподібно то виринає, то зникає на українському літературному просторі, подекуди затирається до рис спекулятивності. Завдяки виходу фільмів Олеся Саніна «Мамай» та «Поводир» сьогодні актуалізується дискурс народного співця для загалу, як і завдяки роману «Звичайник» Лілії Мусіхіної.

Отримавши 4-ту премію «Коронації слова» минулого року, цей художній дебют став популярнішим за етнографічні праці науковця Мусіхіної. Проте досвід фольклорних досліджень і став ключовим у вираженні риторики роману.

Жанр Щодо жанрових визначень, то в своїй передмові Марина Гримич ідентифікує «Звичайник» як ретророман, традиційність якого тягнеться із письма Олександра Довженка, Григора Тютюнника та Романа Іваничука. Проте, редакція «Дулібів» називає роман старосвітським, що з огляду на його тематику, звучить більш органічно, аніж така популярна сьогодні приставка «ретро». До того ж, вона не є зовсім коректною, якщо брати до уваги те, що під цей термін підпадає відтворення стилістики другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Але й не варто зупинятись на одній прив’язці до архаїки, адже твір наближений до казкової форми завдяки образній системі та фантастичній фабулі.

Також велику роль грає провідний мотив дороги, що наводить асоціації із Road story, в якій шлях набуває більш глибокого, сакралізованого значення. Щодо сакральності – то сама авторка називає свій твір притчею про Бога, добро та зло. Та й за своїм тоном «Звичайник» подібний до духовної книги, яка оповідає про життєвий шлях, прозріння, про пошуки себе, Бога та гармонії. І якщо підсумувати всі особливості роману, можна зупинитися на такому жанровому визначенні як старосвітський роман дороги. Чи можливо тут виокремити більш точне жанрове визначення – навряд, але такий комплекс дає ширше поле для інтерпретацій.

Комозиційні прийоми Композиція та назва роману намагаються проявити невидиме, адже вони апелюють до легендарних Кахтирських книг, від яких Мусіхіна перейняла не лише назву, а й традицію побудови. Цей артефакт був водночас і репертуарним збірником, і кодексом звичаєвого права, кобзарського етикету, ритуалістики та історії кобзарства.

За переказами, книг було всього дванадцять (тринадцяту книгу «Сподарь» виділяли окремо), перша з яких мала назву «Звичайник». Як відомо, вони складались із розділів, що називались «уступами», між якими були підрозділи «промежки». Аналогічний прийом використовує і авторка, додаючи на початок книги також і заспів, що підводить читача до пісенної традиції. Проте кобзарська творчість була усною і саме тому Кахтирські книги не мали письмового вираження, а береглись як духовний скарб, нематеріальний символ віри.

Сюжет У «Звичайнику» йдеться про хлопчика Устимка, який пішов на службу поводирем до кобзаря діда Мартина. На шляху героїв трапляється безліч пригод, халеп, радостей, переживань, але всі вони вчать Устимка головної життєвої мудрості – всі люди на світі добрі, тільки дехто про це забуває і тільки співець може їм нагадати про це:

« –  Діду, а це всі люди такі добрі?

–  Всі синку, всі. Поганих людей нема. Як земля зілля поганого не родить – навіть бур’янець кожен, кропива чи будяк для чогось потрібні і якусь користь приносять, так і люди. Кожен для чогось живе на світі. І всі добрі. Нема поганих людей».

zvychaynyk

Герої Мусіхіна продовжила ідею кобзаря як містичного носія духовного національного коду. Дід Мартин володіє надприродними здібностями, здатен керувати стихіями, вберігати людей від хвороб, а також проучувати тих, хто живе неправдою.

Тим не менше старий кобзар найчастіше прирівнюється до Бога через свою гостру потребу справедливості та вміння бачити серцем. Його просвітленість та пізнання істини магнетизує людей і відкриває в них щось добре й світле. Тож на цьому рівні ми маємо справу якщо й не з Абсолютною сутністю, то щонайменше із божим посланцем на землі. Дід Мартин несе людям меседж, що Всевишній їх не забув і завжди є ближче, ніж вони думають.

Згодом до подорожніх приєднується «другий поводир» Афімбрахій – семінарист, що загуляв після вакацій. Наприкінці роману дізнаємося, що цей зухвалий герой ніхто інший як молодий Іван Мазепа. Гримич наголошує, що історична достовірність в цьому випадку дуже сумнівна. Адже навіть побут змальований у романі відображає колорит більше XIX ст., але аж ніяк не XVII віку. Тут тяжко сперечатись, але «Звичайник» все-таки не заявлений як історичний роман. Це радше фантастично-романтична візія в дусі Олекси Стороженка.

Проте постать Мазепи все одно не є виправданою навіть як вічного образу, оскільки в романі вже й так є герой-втілення народного духу.

Загалом Романи такого штибу передбачають створення вічного образу, та натомість співці майже завжди лишаються осторонь сучасності, лишаються десь там, далеко, в історичному просторі. І складається враження, що кожен письменник, який береться за образ кобзаря – вдається до ностальгії за минувшиною, яку ніколи не переживав. Разом із тим лишається осторонь сьогодення та сучасний вияв народних музикантів.

Зображення Попри те, що для видання були дібрані історичні зображення кобзарів та їхніх поводирів – тобто досить ексклюзивний матеріал, – візуально книжка не викликає естетичного задоволення. В оформленні вдалим можна вважати хіба кишеньковий формат видання, яке зручно читати будь-де. Натомість абсолютно не читаються тексти дум, в рукописному оформленні з не надто вдалою гарнітурою, до того ж – на тлі зображень, нехай навіть достовірних та ексклюзивних. Ці ж ілюстрації, розміщені на контртитулах, дизайнер вирішив віддзеркалити на титулах – такий хід на тлі бюджетного поліграфічного втілення створює ефект перебитої на сусідню сторінку фарби.

Попри це «Звичайник» Лілії Мусіхіної цікаво читати і розглядати. Мова, атмосфера, фабула, ілюстрації, пісні і навіть обкладинка створюють інтенсивну річ, яка пахне різнотрав’ям, сільською хатою, яблуками та запиленою курявою.

napys11

  • Якщо завжди зупиняєтесь, щоб послухати кобзаря;
  • Прихильникам фільмів Олеся Саніна;
  • Любителям української міфології та демонології;
  • Читачам української (і не тільки) класики.

napys21

  • Втомленим архаїчністю та ретроспективою;
  • Історикам;
  • Тим, хто не дочитував у школі Стельмаха і Нечуя-Левицького;
  • Тим, хто шукає «чогось новенького» в українській літературі.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe