Читомо > Видане > Нове – це незабуте старе: про «Перших українських роботів» Шинкаренка

Видане

Нове – це незабуте старе: про «Перших українських роботів» Шинкаренка

20.02.2017 0 Автор:

Шинкаренко Олег. Перші українські роботи. – К.: Люта Справа, 2016. – 224 с.

 «Перші українські роботи» – третя книга письменника та журналіста Олега Шинкаренка, її жанр тяжіє до сатиричної наукової фантастики. Дебютна збірка оповідань «Як зникнути повністю» (2006) була відзначена «Смолоскипівською» премією, а друга книжка – «Кагарлик» (2013) – це роман-антиутопія. Проте автор наголошує, що задум «Перших українських роботів» передував «Кагарлику», тому тут можна говорити навіть про те, що вимальовується певна серія.

У своїй передмові до роману Андрій Курков попереджає, що увійти в цей текст нелегко, а вся «фантастичність» роману виконує суто декоративну функцію, що ставить під питання вже і саму жанровість твору. Тим цікавіша післямова Галини Левченко «Кібернетичний екстаз та інші фатальні стратегії у романі Олега Шинкаренка «Перші українські роботи». Це робота зі скальпелем, що скрупульозно і покроково вивчає кожну складову роману: авторка стає медіумом, що пояснює читачеві кожен явний та прихований сенс, кожен філософський конструкт. Проте всі вживані «бодріяри», «неопозитивісти» та «конструктивізми», уся структура та логіка післямови тяжіють до науковості, витворюючи есей, відокремлений від тіла головного тексту своєю мовою, глибиною – та цікавістю викладу.

Також упадає в око багаторівневий епілог, де автор цитує низку знаних науковців: німецького філософа Томаса Метцингера, спеціаліста у галузі штучного інтелекту Джозефа Вейценбаума, фізика Юргена Шмідхубера, професора Вісакана Кадіркаманатана та критика Джеймса Вуда. Якщо всі ці голоси зібрати до купи, спростити й виокремити головне – зрозуміємо, що популяція роботів зростає й може переважити людську расу, проте остання у всій своїй красі та мерзенності все одно лишиться незамінною і незмінною. До того ж, тут дісталося не лише роботам, а й реалізмові, про який Джеймс Вуд говорить як про мистецтво, що ухиляється від реальності як такої.

Епілоги завжди дають можливість символічно й мигцем зазирнути під спідницю тексту, але тут автор розгорнуто і в найдрібніших деталях демонструє читачам увесь його виворіт.

Отже, маємо справу з протистоянням двох світів – людей та машин, яке, попри фантастичність припущення, максимально наближене до реальності. Але про все по порядку.

Long large promo

Шинкаренків роман увібрав низку літературних, культурних, суспільних та наукових тенденцій. Це «(…) яскравий строкатий килим, виготовлений у техніці печворк», як зауважує Галина Левченко. І це видно неозброєним оком, адже будь-який твір маскульту – передовсім концентрат культурних феноменів. Наприклад, хто такий робот? Це й грецько-антична Галатея, і «Франкенштейн» Мері Шеллі, й Залізний Дроворуб із «Дивного чарівника країни Оз» Френка Баума. Всі вони, як і герої Шинкаренка, прагнуть справжності й протистоять своїй штучній природі. Мотив такої боротьби легко простежити на довгій культурній дистанції: від Філіпа Діка з його «Чи мріють андроїди про електроовець?» до альбому Мерліна Менсона «Mechanical animals» або серіалу «Westworld».

У «Нових українських роботах» бачимо тотальну машинізацію – роботи проникли у всі галузі людського життя.

Вони продовжують воювати на сході України замість людей, беруть на себе всю «непрестижну» та «брудну» роботу; окрім того, це найкращі у світі коханці, які не знають моногамії та сентиментів.

Саме таким є робот Петро, один із головних героїв, із яким знайомимось уже з перших сторінок роману. Під час розмови, що відбувається після його любовних утіх із Оленою – домогосподаркою та адептом журналу «Печи-пери-прасуй» – ми дізнаємося, що в нього все значно краще, ніж у звичайних чоловіків, що він може з’їсти 15 вареників і мав шістнадцять з половиною жінок. Власне, середньостатистичний здоровий чоловік також може подужати схожу кількість їжі та кохання, але йому в романі відведена дещо інша роль.

Андрій – чоловік Олени. Як бачите, має підстави не любити роботів. Потерпаючи від нереалізованості в «звичайному» світі, він долучається до міжнародної підпільної організації «Cyber Resistance». Проте й тут він зазнає невдач: травмує мозок, переживає переслідування робота-клоуна, імплантування, бекап свідомості, вагітність дружини від іншого чоловіка. Будучи противником усього механічного, він згодом і сам роботизується, а відтак актуалізується питання межі штучного та живого.

І ця проблема є в тексті чи не ключовою, бо інколи здається, що у тому світі змішалося все: люди й роботи, роботи й люди. В цьому полягає краса літератури кіберпанку, і саме це залучає роман Шинкаренка до світового літературного контексту та виокремлює його з сучасного українського. Краси додає й те, що з художньою вигадкою та фабульною динамікою у автора також все гаразд: сюжет не провисає, розвиваючись в авантюрному темпі, постійно доповнюючись новими героями і технічними дивовижами.

Вочевидь, Шинкаренко хотів відійти від трендової нині теми пам’яті: його погляд під сатиричним кутом спрямований у футуристичну дійсність 2116 року.

Це й дає читачу примарну надію, що у тексті йому навряд чи трапляться комуністи або Сталін: в авантюрно-сатиричній й буцімто науковій фантастиці хочеться більшої завуальованості, хочеться влучних алегорій та дзвінких метафор. Але тут, хоч і в іронічному ключі, та все ж відбувається пряме перегравання одної і тої самої теми:

«(…) невже цей автор не чув про роботів комунізму? Невже йому невідомо про тисячі злочинів, які вони здійснювали за наказом Сталіна».

68061476

 

І це вже викликає асоціації не так з науковою фантастикою, як з романами Віктора Пєлєвіна чи Владіміра Сорокіна. Зрозуміло, що всі ці вареники, еротичний робот «Іван Франко», який цитує листування із Ольгою Рошкевич та «Каменярів», «Мівіна» на тлі наукових і технічних досягнень мають приглушувати пафос довкола слова «український». Але очевидно й те, що вся ця іронічність, цікаві й зухвалі ідеї, динамічний сюжет не створюють у «Роботах» відчуття завершеного чи бодай об’ємного всесвіту.

Пам’ятаєте, нещодавно мережею гуляла стаття Чака Поланіка про слова, які має забути письменник? Він рекомендує авторам замінити «мислиннєві» та «почуттєві» дієслова емоційними деталями. Буде несправедливо сказати, що таких деталей бракує лише роману Шинкаренка, але це не змінює суті:  під час читання фантастики особливо хочеться, аби тамтешній всесвіт був максимально продуманий і деталізований.

«Ронсар часто так задумувався, що навіть забував, куди він йде і що робить»; «Василь думав, що там має бути якийсь складний кодовий замок, і тому дуже здивувався»; «Петро не боявся смерті, бо на заводі йому цього не запрограмували».

Читайте рецензію на роман-антиутопію Олексія Чупи «Акваріум».

Схожі конструкції навряд чи вдовольнять читача «з бекграундом» або ж зацікавлять читача без нього. А все тому, що речення такого штибу тут межують з риторикою державних установ – або мовленням, сконструйованим за допомогою онлайн-ботів, а відтак і зливаються в єдиний неоковирний і дилетантський синопсис. Саме це й ускладнює (с)прийняття ідей, які тут не так закладені, як розжовані:

«Олена (…) весь час думає про чоловіків: як їм догодити, як попередити їхні бажання, як пере­будувати своє життя так, щоб їм сподобалося… А навіщо? Хіба кохання заперечує рівність? Чому, наприклад, Олена не могла би кохати одночасно і Андрія, і Петра? (…) Залишається тільки етичний кодекс, який диктує моногамія, тобто: полігамія — це однозначне зло».

2-98

Складності читанню додають також сюжетні лінії, які хоч і перетинаються, але все одно тримаються осторонь одна одної, розсіюються. У Шинкаренка окремо існують ідеї нової людини, месіанства, рівності, державного контролю тощо. Наприклад, детально описана ситуація в зоні АТО на початку роману, далі по тексту не матиме жодного суттєвого значення – вона існуватиме як не конче й потрібне тло.

Читайте також: Роман про будні диктатора, що може все втратити

І наостанок – про згадані вище епілоги, передмову й післямову. Вони також не витворюють із романом моноліту, не підтримують і не продовжують текст, а саме розсіюють читацьку увагу. Ба більше, вони виконують роль адвокатів, які виправдовують важливість тексту, рівень його цікавості, потрібності й актуальності. Хоча насправді «Перші українські роботи» Шинкаренка потребують не їх, а цілісності змальованого світу, художньої деталізації – та читача, спраглого нових жанрів у сучасній українській літературі. А втім, якісну книжку він завжди помітить.

napys11

  • всепрощаючим оптимістам;
  • якщо ви чекаєте на час панування роботів над людьми;
  • фантастам-початківцям;
  • якщо «Музей покинутих секретів» – не ваша тема, формат, розмір.

napys2

  • запеклим шанувальникам Лема, Стругацьких, Діка та ін.;
  • людям, які через параною заклеюють веб-камеру ноутбука;
  • захисникам тварин.

Як відомо, попередній роман Шинкаренка «Кагарлик» був перекладений англійською мовою.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe