Читомо > Видане > Мала форма: коли розмір має значення

Видане

Мала форма: коли розмір має значення

12.05.2015 0 Автор:

За останні місяці книжок «малої форми» з’явилося досить багато. Хочеться запропонувати увазі читачів шість із них – як українських авторів, так і перекладів. Отже, книжечки з оповіданнями, колонками, есеями.

volontery1. Волонтери. Мобілізація добра

(Сергій Жадан, Ірена Карпа, Максим Кідрук, Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Ірина Славінська, Галина Шиян, Андрій Любка, Катерина Бабкіна). – Харків: КСД, 2015.

Українські письменники й журналісти про українських волонтерів. По суті, звісно, сплата «соціальної данини» (на Книжковому Арсеналі збірку розкупили за 2 дні). Але багато хто з авторів при цьому зумів дати текст не лише актуальний і важливий, а ще й цікавий та ефектний. Наприклад, так можна сказати про атмосферу гумору, жвавості, бажання жити у шпиталі, описаному Галиною Вдовиченко, чи про історію дівчини з інвалідністю, яка роками збирала гроші собі на лікування, а потім узяла й віддала їх пораненим, розказану Андрієм Любкою. А от Сергій Жадан і взагалі представлений не прозою, а новими віршами.

Більшість історій книжки – з життя знайомих і друзів авторів, але є там і їхній власний досвід, адже вони й самі регулярно беруть участь у волонтерських проектах.

Іще одне: беручись до читання «Волонтерів», готуйте свою нервову систему – ледь не на кожній сторінці буде привід зворушитися чи засмутитися.

 Cilyk_obkl_ok2. Ірина Цілик. Червоні на чорному сліди

– Київ: Комора, 2015.

Нова книжка – сім оповідань Ірини Цілик. Буденні події, буденні люди, часто аж занадто буденні та жаскі своїм способом і баченням життя, стають матеріалом для прози доволі сентиментальної, однак і вельми енергійної, плюс не позбавленої почуття гумору.

Що ж, «маленькі люди» (наприклад, продавці біля метро чи затуркана сім’я, що їде провідувати родича до в’язниці) абсолютно не позбавлені драматичних і вражаючих, часто сумних і навіть депресивних подій. Поправлюся: новою цю книжку можна назвати з перебільшенням. Адже частину оповідань із неї ви могли прочитати ще в попередньому виданні Цілик – «Родимки». Але в «Червоних на чорному слідах» вона трохи змінила старі речі та додала нових.

Що цікаво, нові оповідання виглядають дещо оптимістичнішими від старших, хоча й стосуються, зокрема, таких невеселих речей, як київські лікарні 20 лютого 2014 року…

 

 

obkl_1site3. Олександр Бойченко. Більше/менше

– Чернівці: Книги – ХХІ, 2015.

Тут і загальні роздуми есеїстичного характеру, і відгуки на лекції, й екскурси історією літератури чи взагалі думки, й багато чого іншого, загалом сорок два тексти, раніше публіковані в періодиці.

Олександр Бойченко – одна з ходячих ілюстрацій популярного французького виразу «le style c’est l’homme»  («стиль – це людина»), тобто в нього дуже характерне й індивідуальне письмо, одночасно ядуче, іронічне і просте, логічне, розмаїте різними витребеньками та однозначне. Шкода, що Бойченко не пише художньої прози. Але й без неї він цікавий та змістовний, чи то коли розмірковує про долю Платона і Сократа, чи коли критикує лекцію Ростислава Семківа про іронію. Чи й як натякає на те, що втрата Криму і Донбасу може за певних обставин виявитися меншим злом.

Власне, особливий стиль, інтелектуальна чіткість і ясність Бойченка змушує сприймати навіть сумнівні й драстичні тези про «дві і більше України» толерантно, саме як ідеї й розумові конструкти, а не залпи пропаганди. Що, втім, не означає, буцімто ці концепції треба відразу ж прийняти з самої лише поваги до здібностей Олександра Бойченка.

«Більше/менше» – вже п’ята книжка Бойченка. І немає підстав сумніватися, що вони буде не менш успішна в читача, ніж чотири попередні (чим можуть похвалитися не так і багато українських публіцистів).


smittt4.
 Ерік-Емманюель Шмітт. Двоє добродіїв із Брюсселя

– Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2015.

До цієї книжки ввійшло шість оповідань французько-бельгійського письменника, не лише добре знаного у світі, але й навіть неодноразово перекладеного в Україні (наприклад, «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Ідеальне вбивство», «Оскар і рожева пані» та інші).

На відміну від усіх попередніх пунктів нашого списку, про «Двох добродіїв із Брюсселя» можна сказати, що це книжка легка і під настрій. Ерік-Емманюель Шмітт пише вельми просто, часто аж до цілковитої наївності, проте прямолінійність письма поєднується в нього з і вдумливою, і вигадливою працею над сюжетами, над ідеями. Як наслідок, народжуються історії про те, як «приземлена» жінка ревнує свого покійного чоловіка-композитора до нового чоловіка, що досліджує й популяризує його творчість. Або про заможне, щасливе гомосексуальне подружжя, яке таємно перетворилося на «покровителів» бідного й нещасливого гетеросексуального подружжя…

.


shmidt5. 
Арно Шмідт. Левіафан, або найкращий з усіх світів

Озерний пейзаж із Покахонтас. Тіна, або Про безсмертя. Ґьоте та один із його поціновувачів. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015.

Майже тезка попереднього оратора. Але яка ж прірва лежить між творами цих «молочних братів»! Твори Арно Шмідта (чотири оповідання) аж ніяк не назвеш простими, прямолінійними чи наївними. Навіть навпаки, перед вами – вишукана гра зі спадщиною високого модернізму на тлі воєнної та повоєнної руїни середини ХХ століття. В німецького письменника побутова оповідь раптом перетікає в експресіоністично викривлені лабіринти образів і сенсів. Потоки свідомості, візуальні ефекти та багато іншого.

На руїнах Європи після Другої світової експериментальна література виглядала по-особливому, недаремно наш письменник і науковець Віктор Петров казав, що в розбомбленому місті починаєш розуміти – ексресіонізм, футуризм та інші химерні пошуки з розкладеними й дивакувато перекомбінованими образами тільки і є справжнім реалізмом у такому світі. Отже, естети, налітайте на Арно Шмідта!

.

02_22 6. Юрій Андрухович. Тут похований Фантомас

– Брустурів: Discursus, 2015.

Ні, навіть не сподівайтеся. Це – не довгоочікувана нова книжка художньої прози від Андруховича. Це збірка його колонок, писаних для сайту «ТСН» у знаковий для історії України період 2010-2014 років. Тобто тло цих текстів особливо пояснювати не треба: його наслідки ми з перемінним успіхом розгрібаємо й досі. Але найчастіше різного роду митарства пострадянської країни Андрухович показує не навпростець, а через усілякі побутові подробиці, забавні деталі, факти чи збіги обставин. То розкаже, як лікувати похмілля, то про заробітчан, які тужать на чужині за новими серіями російських серіалів, то про фестиваль «Арт-поле», то про всілякі малоросійські та великоросійські комплекси.

В багатьох випадках виходить грайливо і дотепно. Словом, «Фантомас» – добротна пам’ятка короткої інтернет-публіцистики доби Януковича, Майдану і початку війни на Сході.

Читайте також: Музика, їжа, натиснутий курок і заритий Фантомас

Ось такі в нас «малі форми». Приємного читання і до нових зустрічей! Не обмежуйте себе ні жанрами, ні розмірами!

Дізнавайтеся про всі книжкові новинки з нашої ВІТРИНИ

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe