Читомо > Інтерв’ю > Внутрішня вартість віршів: Жаржайло про карму та людянішу форму поезії

Інтерв’ю

Внутрішня вартість віршів: Жаржайло про карму та людянішу форму поезії

29.11.2017 0 Автор:

Чи може економічна формула стати основною для поетичного тексту? А копіпаст статті з Вікіпедії? Поезія рідко дає відповіді – така її властивість. Відповіді натомість дають поети: діляться досвідом буття по-той-бік силабо-тоніки й вільних – або не дуже, як і окремі країни – віршів, розповідають про всі нутрощі літпроцесу. А «Читомо» уважно слухало – рівненського поета Михайла Жаржайла, автора арт-збірки «міліція карми», учасника чисельних літературних вечорів, фестивалів, заходів та невтомного магреаліста від поезії.

– Твоєю першою виданою збіркою була «Міліція карми». Як ти до неї йшов, як вона писалася і чому саме така назва стала остаточною? Чи були збірки перед тим, які просто лишилися в минулому?

– Насправді, йшов до неї дуже довго. 3 чи 4 роки не подавався ні на які конкурси, не виступав, і навіть не знав, де це відбувається, і що щось подібне узагалі відбувається. Перший мій виступ був таким смішним і несміливим, як згадаю. Я попросився виступити у відкритому мікрофоні інституту журналістики. Просто постукав у Livejournal до організаторки дійства, яку до того не знав особисто, та й припхався не у свій університет.

Навряд чи доречно зараз згадувати імена. Тішуся, що я їх пам’ятаю і не забуду ніколи. Через звичайні Інтернет-форуми я дізнавався про форуми літературні, де вже тусувалися справжні письменники, знаходив їх у ЖЖ. Вдячний долі, що я потрапив-таки у правильне середовище. Бо літфорумів була тьма, а істинно літературних – одиниці.
.

18402752_10210957737517733_1625477087781231853_n

.
Так, врешті-решт дізнався про конкурс видавництва «Смолоскип». Але довго нічого не надсилав туди, бо вважав, що мій рівень недостатньо хороший для цього. Або добре, або – ніяк. Звісно ж, я був у деяких питаннях перфекціоністом, і досі багато в чому залишаюся таким. Це мені дуже заважає, але певною мірою і допомагає.

Роки витримки дали плоди: одразу ж взяв ІІІ премію, почав активно виступати, їздити на фестивалі, переймати досвід, знайомитися з людьми. Через рік я отримав вже ІІ премію, а це означало, що збірка буде і потрібно упорядковувати рукопис, шукати автора передмови, знаходити спільну мову з дизайнером видавництва. Між премією і виходом книжки минуло 2 роки, і за цей час я почав писати вже зовсім по-іншому. Принаймні мені так здається. З вибором назви теж було складно. Я саме переживав усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у моїх думках і вчинках. Ну, і слухав Radiohead, ясна річ.

– З чого все почалося? Письмо, вірші, поезія?

Десь із середньої школи пробував писати фантастичні романи, у старшій школі трохи заримував, а вже у 17-18 років я почав регулярно щось писати. Я пов’язую це з моїм переїздом з Рівного до Києва на навчання. Там мене перемкнуло і я почав писати. Київ зламав мене в потрібному місці. Обрізав, ніби дерево, щоб крона почала краще розвиватися.
.

greenline

.
Я був пішоходом, що вивчав місто пішки в буквальному сенсі, бо на першій в житті роботі я працював кур’єром. Мабуть, мій стиль письма виріс саме із пішохідного сприйняття Києва.
.

greenline

.
Майже одразу почав писати верлібри. Навіть не зрозумів одразу, що я написав саме верлібр. І чи написано незле. Згодом запостив десь. Прочитав комплімент від потрібної людини під дописом – посміливішав.

– Як ти тепер до неї ставишся? І чи переслідує карма – тебе або саму збірку? Чи помічаєш цей момент, коли книжка починає жити власним життям – і яке це тоді життя: дотичне до тебе чи вже цілком відокремлене?

– Збірка мені встигла набриднути ще до виходу. Я тоді думав: вона вже неактуальна, еклектична, теми віршів доволі інфантильні. Але у цьому, зрештою, і виявилося, полягає її фішка – у відвертості, розвитку, любові, сексі, розчаруваннях, передчуттях. Після виходу книжки я пожвавився, протер зірку. Не тямлячи нічого у літпроцесі, чекав на якийсь прогрес, бо ось вона – книжка. Прогрес був, але надто малий, як мені здавалося. Були завищені очікування, і це погано.

Тоді довелося узяти ініціативу в свої руки, організувати невеликий презентаційний тур. Не без фінансової допомоги видавництва, звичайно. Але вважаю, що ініціатива промоції повинна іти не від автора. Звичайно, поезія – специфічний продукт. Але у будь-якого продукту є свій покупець. Я, мабуть, ідеаліст, бо думаю, що автор повинен лише писати й виступати, не перейматися тим, чи взяти постіль у плацкарті, чи зекономити ці гроші на обід.
.

DSC_5956

.
Більшою мірою, захоплення поезією – це сізіфова праця і витратне хобі, попри те, що на перший погляд подорожуєш безкоштовно. І з моменту виходу книжки, вона мене багато чому навчила. Я думаю, що навчився давати раду зі своєю кармою. Я дуже люблю свою книжку. Хоча навіть вдома не маю жодного примірника. Коли доводиться терміново комусь подарувати – біжу до книгарні і купую.

Насправді, мережеві книгарні виконують функцію і бібліотек також. Іноді береш свою книжку з полиці, а її сторінки – чорні від рук. Поетична збірка – це капронові колготки, які не рвуться. І ринок дуже не любить такий товар. Але чого мені нарікати? Сам я поезію теж рідко коли купую. Але не тому, що не маю бажання.

– Як ти взагалі «визначаєш» поезію? Тобто коли можна сказати, що ось цей текст – поезія, а цей – більше літературна гра чи просто текст, або не поезія, але, водночас, вірш? Що для тебе в цілому поезія?

– Немає одностайної думки у світі, що таке поезія. Як у тій легенді про трьох сліпців, які описували слона. Для когось вірш – це стовп, для когось – змія, для когось – велетенський кажан. Як з якого боку мацати. А вірш – це слон. Якщо його розчленовувати – це вже літературознавство. І нам бракує системних фахівців. Бо насправді слони – дуже розумні й складні тварини.

Читайте також: Чеська поезія: від соціалізму до підпілля і андеґраунду

А визначною рисою поезії для мене є метафора. Метафора може існувати у словосполученні, в рядку, у цілому тексті, бути мостом між віршами, що складають цикл. Я навіть собі не завжди можу відзвітувати, де ця «нитка» в мене проходить

– Хто такий взагалі поет? Чому одного ти міг би назвати поетом, а іншого – ні, хоча обоє пишуть і навіть, нехай, видаються та визнаються в літпросторі в цілому?

– Є важливий момент: я звик відділяти у своєму сприйнятті людину та її тексти. У нас часто плутають дружбу та робочі стосунки. Так і тут: багато хто плутає поезію з дружбою. У нас відсутня межа між графоманією і літературою. Можна писати класні вірш і бути при цьому ворогом народу. Можна писати погано, але залишатися другом. Від цього ворог не стане писати гірше, а друг – краще, чи не так?

Для мене близька дружба зараз – на чільному місці. І письменників – саме в найближчому колі – одиниці.
.

DSC_6115

.

– Чи є в поета певні базові риси, функції, обов’язки, відповідальність перед кимось – чи чимось?

– Мені хотілося б, щоб поети були безвідповідальні перед читачем. Але були недоторканними, захищеними від фанатиків. Але так ніколи не буде. Людям потрібні жертви, ті, на кого можна перекласти відповідальність за власні вчинки. Єдине що: поет повинен поважати свого читача і саме тому не повинен опускатися до пересічного рівня.

Поет навряд чи може бути зразковою людиною. Якщо він висвітлює актуальну проблему, він повинен розуміти, з якого боку проблеми він перебуває і які це матиме наслідки. Найгірше – це паразитувати на популярній у суспільстві темі. Бо це вигідна позиція.

– Твоя поезія, особливо останні, мережеві тексти, часто суттєво відрізняється від того, що найбільше зустрічається в сучукрпоезії: теми, засоби, подача, оформлення. Звідки беруться ці тексти, чим навіяні, чому саме такий погляд?

– Ти про заповіді й економічні формули, так? Якось просто спостерігаю явища у природі та суспільстві і пишу як пишеться. Текст про вулицю Архипенка взагалі частково містить у собі статтю з Вікіпедії про скульптора без змін. Багато людей ходить вулицями й нічого не знає про ті постаті, чиї імена висять на табличках. Приблизно так вірш і народився.

°°
вулиця що носить ім’я
всесвітньо відомого скульптора
не містить у собі
ані жодної скульптури
авторства цього скульптора
ані скульптури взагалі

його роботи
визначаються динамізмом
лаконічністю композиції й форми
він запровадив у скульптуру поліхромію
увігнутість і отвір
як виражальні елементи скульптури
синтетичні об’ємні рухомі конструкції
одним з перших використовував експресивні можливості
нульової наскрізної форми

таким чином порожнини утворені скульптурою
за своїм значенням домінують
над твердою матерією

саме тому цю вулицю можна назвати
зовнішнім проявом
його робіт

цей порожній простір між рядом будинків
відкриває вид на все місто
ці клаптики повітря між гілками
птахами автомобілями
це повітря у пішоходах
у рукавах пуховика
що сушиться на балконі
вакантне місце у залишених
байкерських рукавичках
нутрощі стічних рур
магазини з розчахнутими дверима
ніші у яких потоплено вікна
і перстні повітря навколо клавіш
кодового замка

до речі
біля школи на розі
нещодавно поставили чергову статую матінки
божої
котрих уже не злічити
в цьому місті

але вважаймо
що ця статуя стосується
іншої вулиці

З віршем, де формула грошей – все трохи складніше. Якусь внутрішню межу перетнув у собі в той момент і проаналізував походження багатьох своїх життєвих проблем, фінансових у тому числі.
.

DSC_6055

.
Сучукрпоезія
набагато більш залежна від національних традицій віршування, ніж від інших літератур. І це добре. І в мені це також присутнє. Я можу сказати, що не ставлю собі за мету зробити експеримент. Просто ось вона – альтернатива. Право вибору і світогляду.

-формула кількості віршів необхідних для обігу*-

закон віршового обігу полягає
у дотриманні в обігу необхідної кількості віршів
це закон
кількості віршів в обігу

кількість віршів необхідних для обігу
можна визначити
за такою формулою

КВ=(СК – В + П – ВП)/О

де КВ – кількість віршів
СК сума цін усіх реалізованих за рік поетичних книг
В сума збірок дарованих в обмін на келих вина
П сума позичених збірок минулого періоду
ВП сума збірок що взаємно погашаються (тобто подаровані одне одному авторами навзаєм)
О швидкість обігу віршів (середнє число публічного обороту віршів на рік)

зростання значення безготівкових віршів
зробило непридатним
застосування описаного методу визначення
необхідної кількості віршів
і зумовило необхідність нового підходу
до цієї проблеми
який і запропонований українським поетом
ж мішею
виведене ним рівняння має такий вигляд

MV=PQ

де М середня кількість віршів
що знаходяться в обігу в даному [богом] суспільстві
протягом року
V середня кількість віршів
в обміні на їх блага
Р середня продажна ціна кожного окремого альманаху чи збірки
що купується в даному [богом] суспільстві
Q сукупна кількість віршів

формула ж ніші є некоректною для умов
золотокнижного стандарту
оскільки ігнорує
внутрішню вартість
віршів

 

*використано тексти двох рефератів. за основу взято формулу кількості грошей, необхідних для обігу, та формулу Фішера.

Ще, я сезонно пишу. Стилістика залежить від пори року і від погоди. Це можна легко простежувати за датами публікацій. Що тепліше на вулиці – тим довші вірші. Матерія слова також піддається законам фізики. Жартую, звісно.

– Як ти взагалі дійшов до життя такого: література, вірші, письмо? І хто вплинув на твоє письмо, на позицію, стиль, ідеї?

– Любов до читання у мене з дитинства. Я навіть мріяв стати письменником. Читав багато прози, системно, перечитував. Фантастика, пригодницькі романи. Здебільшого – російською мовою. Захоплення українською ж літературою у мене виникло на Коцюбинському. Захоплення поезією почалося з Пастернака.
.

greenline

.
А от справді, найбільше-найбільше враження справили, вже пізніше, при самостійному дослідженні, напевне, Юрій Андрухович, Юрій Тарнавський та Волт Вітмен.
.

greenline

.
Що стосується прози, я зараз глибоко загруз у літературі магічного реалізму. Можливо навіть – непристойно глибоко.

А з останніх захоплень – це серб Аллен Бешич та норвежець Тур Ульвен. І без Транстремера не обійшлося. Взагалі, скандинави зараз на багатьох українських поетів вплинули. Останній рік я дуже багато абсолютно різної поезії перечитав, що навіть можна сказати, отруївся нею. Зараз я на стадії самолікування. Я прихильник гасла «захворів – сиди вдома».

– Як для тебе виглядає ситуація з сучасною поезією в Україні сьогодні? Тенденції, теми, успіхи, провали? Чи є прогрес, чи ми ходимо колом, перебуваючи в певному гетто стосовно світу?

– З нашою поезією все прекрасно. Єдине що, як і в інших сферах життя – корупція. Як і в сприйнятті новаторства, так і в банальному підтриманні життєдіяльності літературного організму. Кілька поколінь занедбували ситуацію, читач розслабився. Хоча і на цьому тлі у нас дуже хороший контент і потенціал.

Читайте також: Відеопоезія: поміж кліпом і перфоменсом під музику

Але складається враження, що поезії зараз набагато більше, ніж потрібно читачеві. Якщо продовжувати аналогію гроші-вірші, то у нас наразі відбувається інфляція. Дуже багато поезії. Однакової. На найвищому щаблі також. Ця «однаковість» мені неприємна.

– Чи можна якось схарактеризувати покоління поетів незалежної України? От раніше ж були футуристи, були олімпійці, які декларували свої ідеї. Чи можна щось таке окреслити сьогодні? Чи можна простежити напрямки чи стильові течії в українській літературі сьогодні?

– Взагалі, я не надто поглиблено вивчав це питання. Для мене наразі видається проблемою відсутність структурованості у системі сучасної поетичної спільноти. В ідеалі, я хотів би бачити літпроцес як античний пантеон, з рівнями – де Зевс, Кронос, Афіна, а де – напівбоги, а де – звичайні смертні. І хто з ким замутив, що з того народилося, ясна річ, теж дуже важливе питання. Цією класифікацією, звісно, не поети мають займатися, але…
.

DSC_6013

.
Коротше, література – це середовище, де є свої клани, але замість клановості, тут повинні бути касти. З клану можна перебігти в інший. А з касти в касту – світогляд не дозволяє.

– У світі вже досить давно перейшли на верлібри. В Україні ж наче існує певний конфлікт між тими, хто тримається римування – і тими, хто перейшов на верлібри. Як ти, до прикладу, виходиш з цієї ситуації?

– Ти так запитав, ніби перехід на верлібри – це перехід на літній час. Верлібр – набагато людяніша форма поезії, як виявилося. Він зручніший як для роботи над ним, так і для споживання тексту читачем, це – так.

Але слів, які римуються, у будь-якій мові набагато менше, ніж самих слів. Таким чином, без рими можна висловитися сильніше, поглибити сенс, або ж навпаки – ще більше його витіснити за сторінки. Напевно я зараз не надто унікальні речі говорю.

Читайте також: Завадський: Поезія – це щось особисте, тому важче знаходить читача

– Незабаром в тебе виходить нова збірка – можеш розповісти тепер про неї? Про що вона, як писалась, як сприймається на тлі першої збірки й чого від неї чекати?

– Стосовно неї – хороші передчуття. Вона кардинально відрізнятиметься від першої. Її назва – «Ріка мертвого генерала». Я бачу її більш монолітною, ніж «міліція карми», але вона, тим не менш, біполярна. Я боюся поки що про неї багато говорити. В ній є чимало цікавих ходів, як на мене, але краще дочекаймося офіційного релізу і тоді зможу розповісти більш детально.

– До речі, стосовно книговидавництва. Чому в Україні в принципі важко бути літератором? Що заважає Україні розвивати книжковий ринок і літературу таким чином, щоб не виникало парадоксальних дисонансів стосовно того, що в нас читається і пишеться найбільше?

– Часто читач не бачить різниці між простотою і примітивністю. Тому можна сміливо ускладнювати поетичні ходи, щоб заздалегідь ізолювати себе від такої аудиторії. Це наче з квотами на радіо – з обох боків потрібно підіймати планку, попит не зменшиться. Ті автори, котрі починають залежати від уподобань читача, ризикують втратити своє відчуття прекрасного, зациклитися на попсі. І такі випадки, на жаль, не рідкість. Серед класиків – також. Проблема росте не в останню чергу з освіти. Міняти підходи, виховувати сприйняття в першу чергу потрібно там.

Читайте також: Осінній огляд поезії: книжки для закладок із жовтого листя

Фото: Facebook, Йосип Гусак

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe