Читомо > Book Art > Ілюстратор Пабло Амарго: Мої малюнки не повідомляють упевнено, а сприяють дивині

Book Art

Ілюстратор Пабло Амарго: Мої малюнки не повідомляють упевнено, а сприяють дивині

21.11.2013 0 Автор:

Пабло Амарго – видатний іспанський ілюстратор, співпрацює здебільшого з періодичними виданнями (The New York Times, The Boston Globe, Jot Down, La Vanguardia, El Exportador, El Mundo, тощо), а також з різноманітними видавництвами, для яких створює обкладинки й ілюстрації до книг. Володар численних нагород, зокрема, 2004 року став лауреатом Національної премії з ілюстрації, а його книга “Випадковість” здобула визнання не тільки в Іспанії, але й за кордоном, отримавши низку престижних премій. Пропонуємо вашій увазі переклад інтерв’ю з Пабло Амарго для онлайн-видання Crean.

Пабло Амарго. Афіша

Пабло Амарго. Афіша

Кілька разів ти казав, що саме проілюстровані книжки надають твоїй карєрі ілюстратора сенс. У загальних рисах – який процес проходить книга з моменту, коли тобі пропонують її ілюструвати, або в тебе народжується задум і до моменту, коли її публікують?

Я вважаю себе ілюстратором, що керується здебільшого інтуїцією. На мою думку, інтуїція приходить з досвідом. Робити книгу виходить простіше, якщо тобі подобається те, що ти читаєш. Тому, перш ніж обирати проект і починати працювати, я довіряюсь своєму інстинкту і своїм враженням як читача. Для мене найважливіше – це почати з гарної історії. Я звик заглиблюватись у текст до моменту, коли я маю відчуття, що розумію його краще за самого письменника. Я дуже довіряю власному прочитанню і не хочу знати про інтенції автора тексту.

Решта – це наполегливість, приблизні підрахунки, спроби, просування вперед, відступ. Спроби, спроби і ще раз спроби. З різними форматам, з різними обставинами, з різними ідеями, з різною типографією… Затвердження відбувається тоді, коли стає «внутрішнім звучанням» книги, ТОНОМ, що є ніби душею проекту. З цього моменту необхідно лише піддатись цьому.

pablo amargo

Пабло Амарго. Обкладинки до книг

Ти звик до великого педантизму у роботі з малюнками, коли робиш маленькі, ретельно відібрані і дуже точні ескізи, які називаєш мікрограмами. Які переваги в такого стилю роботи?

Я не з тих, хто вештається з блокнотом, роблячи вуличні замальовки. Так само мені не подобається малювати в потязі або в автобусі. Я – «кімнатний» рисувальник. Мої картини – це маленькі лабораторії, де я можу експериментувати, серед своїх, без страху помилитись. Малюнки дуже маленькі. Маю багато стирати, а стирати маленький малюнок набагато легше, ніж великий. Мені зручно працювати з такими розмірами, – це, без сумніву, метод, що найліпше мені підходить.

Кілька днів підряд я можу бути зануреним у власні сумніви стосовно цих малюнків. Якщо я не вагаюсь, це означає, що я досліджував недостатньо. Складність невеликих малюнків сприяє творчій помилці: лінія, що мала бути одним, може відкрити для мене іншу, приховану і незвичайну форму. Коли виникає гарна ідея, не маю потреби переробляти її на великому папері, я просто збільшую її і відтворюю на комп’ютері. Ретельність у малому сприяє ефективності в великому.

Пабло Амарго. Ескізи.

Пабло Амарго. Ескізи

Одного разу ти зауважив, що протягом своєї карєри ілюстратора ти поступово встановлював правила, таким чином, що планування ілюстрацій ставало дедалі складнішим. Можеш розказати про якісь із них?

Я відмовляюсь від розваги або мук в роботі – якість ілюстрації не залежить від емоції, що супроводжувала процес. Я думаю, що глядач розумніший за мене, і відмовляюсь робити йому візуальний масаж. Я відмовляюсь ілюструвати ідеї, які не є моїми. Перш ніж надіслати ілюстрацію, я маю переконатись, що вичерпав усі ідеї у зазначений час, я уникаю терміновості. Не довіряю текстові, малюнок ніколи не міститься в ньому, оминаю буквальність. Ілюстрації мають вказувати на завтра, і я рішуче відкидаю теперішнє. Також думаю, що те, що цінується сьогодні, може нічого не вартувати завтра, і відмовляюсь від догм.

А стосовно більш видимої частини роботи, то наполягаю на її принциповій двовимірності. Я відмовляюсь від віртуозності, від надмірності в техніці, мені подобається, що мої ілюстрації виглядають легкими, простими.  Уникаю ефектних малюнків, що прагнуть незвичності, композиційних вибухів, використання великої кількості кольорів, натяків на гру «світла і тіні». Останнім часом, так само уникаю використання візуальних елементів, що не належать мені, таких як колаж або ця манірна текстура «вінтаж», яка імітує зморшкуватість паперу або його пошкодження ніби під старовину…. Персонажам, яких я малюю, має бракувати емоцій, їхні біографічні дані мають бути зведені до мінімуму таким чином, щоб нам врешті-решт було важко вибудувати з ними історію, я відмовляюсь від оповіді.

Pablo Amargo. Casualidad. 2011

Пабло Амарго. Випадковість. 2011

Твої роботи мають певний визначальний стиль. Яку, на твою думку, користь або/та шкоду можуть завдати ілюстратору межі, повязані зі його стилем?

Стиль не повинен формуватись залежно від комерційного попиту. Приймати авторитет ринку, якому абсолютно начхати на твою кар’єру, – це самогубство. Стиль – це твій голос і твій погляд на речі. Ти не можеш сховатися сам від себе, ти повинен прийняти свою особливість і поважати її. Навпаки, той, хто хоче сподобатись усьому світові ціною власної сутності, врешті-решт не подобається нікому. З того моменту, коли ти обираєш власний шлях, ти вилучаєш і обмежуєш свої комерційні можливості, однак також відкриваєш багато інших, що певним чином можуть збагатити набагато більше.

Як ілюстратора, твої малюнки виконують комунікативну роль. До якого моменту тебе хвилює, щоб твій меседж дійшов до читача? Від чого це залежить?

Мені не відомі великі істини цього світу, і я не наважувався говорити кому-небудь, що він має робити зі своїм життям. Мої ілюстрації розповідають про мій життєвий досвід, що змушує ніби констатувати, що розгублені і збентежені, ми перебуваємо зануреними в таємницю, загадку, парадокс. Моя робота полягає в тому, щоб створювати загадки в найбільш витонченій манері. Мої малюнки створені не повідомляти щось з упевненістю, а щоб сприяти цій дивині.

Якою мірою текст узгоджується з твоїми ілюстраціями?

Я намагаюсь примирити свої інтереси з інтересами письменника. На мою думку, якщо текст не подобається, то краще за нього не братися. Але так не завжди виходить. Іноді ми маємо приймати тексти, що хоч і не суперечать нашим цінностям, все-таки нас не чіпляють. Я уявляю, що з акторами трапляється подібне, відчуваючи, що найбільш важливим є манера інтерпретації тексту. Кожен текст має сліпу пляму, де ми можемо розмістити наші малюнки, в цьому і полягає істинне завдання ілюстратора: досягти того, щоб історія не зіпсувала гарний малюнок.

Пабло Амарго. Не всі корови однакові

Pablo Amargo. No todas las vacas..

Пабло Амарго. Ілюстрації до книги “Не всі корови однакові”

Протягом своєї карєри як тобі вдалося триматися на плаву в економічному плані? Що має врахувати ілюстратор, коли прагне з цього жити, коли, як ти, вирішує повністю присвятити цьому своє життя?

Я заробляю винятково завдяки своїм ілюстраціям. Це рішення саме по собі радикальне, тому нікому такого не раджу. Можливо, моя відповідь надзвичайно розчарує, але єдине, що я можу порадити – це витрачати менше, ніж отримуєш. Це правда, що я змушений відмовитись від багатьох речей, однак насправді я не відчуваю цього аж надто сильно.

Що ти думаєш стосовно того, щоб працювати без винагороди? Погоджуватись чи ні – питання однаково стосується як досвідченого ілюстратора, так і того, хто тільки починає?

Коли хтось лише тільки починає, той робить усе можливе, аби десь опублікуватись, навіть, якщо це буде безкоштовно. У моєму випадку, я не відмовляюсь від участі в роботі, що не передбачає оплати, але лише за певних умов. Одна з них – це те, що ніхто не заробляє грошей з цієї публікації. Якщо я працюю безкоштовно, інші учасники так само мають робити це безкоштовно. Окрім цього, важить моє ставлення до того, хто просить мене про подібне, для моєї згоди друзям варто лише попросити. Нарешті, намагаюсь обмежувати кількість безоплатних співпраць до десяти на рік.

Pablo Amargo. Flor de todo lo que queda. 2012

Пабло Амарго. “У як універсум”. Ілюстрація до книги “Квітка – єдине, що лишилось”. 2012

Як минув твій шлях від ілюстратора-початківця до ілюстратора, яким ти є сьогодні? І з цього питання випливає наступне – яку пораду або міркування ти б дав людині, що робить лише перші кроки на шляху свого становлення?

Пам’ятаю, ще коли був підлітком, я прочитав комікс «Професіонали» Карлоса Хіменеса. У ньому були різні історії про ілюстраторів, що працювали в Барселоні в 70-х роках. Одна історія мене глибоко вразила. В ній йшлося про ілюстратора, що був просто у відчаї. Йому дали сценарій з н-ною кількістю сторінок, де з усіма деталями описували сцену бою, де були вистріли, військові, літаки, десант, танки, кулемети, вибухи, задимлені машини, випатрані люди, брудні калюжі… і нарешті, цю силу-силенну речей потрібно було намалювати… в одній віньєтці! Це мене просто вбило; ця професія може перетворитись на найсумніше заняття у світі!

З часом я зрозумів, що професії насправді індиферентні, і те, що для когось одна професія перетворюється на пекло, а для іншого – в задоволення, залежить від ставлення, з яким людина підходить до власного фаху. Я почав захоплюватись тими ілюстраторами, які були здатні створити свій власний всесвіт, багатий естетично, прекрасний, відмовляючись бути рабами маячні видавця.

Шлях, коли на тебе припиняють дивитись як на початківця, а сприймають як ілюстратора, що «відбувся», бере початок тоді, коли твоя творчість має узгодженість, певний обсяг і коли за твоєю кар’єрою з цікавістю починають слідкувати. Менше з тим, мене досі не полишає відчуття, що я завжди тільки починаю, з жагою до вдосконалення.

Пабло Амарго. Ілюстрація до книги "Випадковість"

Пабло Амарго. Ілюстрація до книги “Випадковість”

Поговоримо про впливи. Що ти цінуєш в авторах кінця 19 і початку 20 століття? Що, на твою думку, бракує сучасним авторам порівняно з ними?

З 19/20 століть мене цікавлять митці-авангардисти. Я уявляю середовище, де перебували ці особистості, будинки в поганому стані, сирість, холод, темні ночі, засмальцьовані сходи, злидні, безкультур’я, непоживна їжа… І незважаючи на це, ці люди: Ван Гог, Бранкузі, Пікассо, Модільяні… мали таку віру у своє бачення мистецтва, як у свою ставку на сучасність. Я питаю себе, чи маємо ми зараз  щось хоч трохи схоже на якесь бачення, або можливо, ми занадто схвильовані ним зараз.

Яка найбільш вагома зміна відбулась в ілюстрації за останні кілька років? Куди, на твою  думку, вона прямує нині?

Без сумніву, інтернет дозволив нам користуватись і діставати пропозиції з усіх куточків світу. Сьогодні ілюстратор може збагатіти завдяки новому баченню речей. Нині відбувається певне схрещення, що дозволяє відкритись самобутності окремого  ілюстратора: ми вже не говоримо про французьку, італійську, бразильську ілюстрацію…. Проте  ми спиняємось на певному ілюстраторові саме завдяки його особливим рисам, якостям, завдяки його опору цій гомогенізації.

Пабло Амарго. Еротичні історії. Афіша

Пабло Амарго. Еротичні історії. Афіша

 Чим живиться Пабло Амарго? Які книжки, фільми, музика тебе цікавлять?

Мені подобаються серіали як «Клан Сопрано», «Божевільні» або «Західне крило» – я переглядав їх кілька разів. Також такі режисери як Кроненберґ, Лінч, Таті, Фон Трієр, Вільдер, Вонг Кар-Вай, Хічкок або Тарантіно. Одна з моїх улюблених кінострічок «Життя інших». Мені подобаються письменники Боланьо, Муракамі, Чендлер або Карвер.

Сайт автора: http://www.pabloamargo.com/index.php

Ілюстрації: pabloamargo.com, flickr.com (Pablo Amargo B/N), crean.es, behance.net/Purple-Rain-Illus, nfgraphics.com

.

Уперше надруковано в журналі Crean

Переклад з іспанської Дарини Ніколенко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe