Автори та ілюстратори

Уже 18 травня гостею «Книжкового Арсеналу» в Києві стане норвезька дитяча письменниця Аудгільд Сульберґ. Її серія повістей для молодших підлітків «Суперкруті» вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». У розмові з Оксаною Лущевською Аудгільд розповідає про цькування в школі та літературу як анти-булінговий засіб. Інтерв’ю подаємо українською та англійською мовами.

– Аудгільд, ваша серія книжок для тинейджерів «Хто проти суперкрутих», «Суперкруті догралися» та «Привиди проти суперкрутих» – про Анне, яка зазнає цькування від дівчат її класу. Чому Ви вирішили писати про досвід цькування?

– Я ніколи не зазнавала цькування в школі, як Анне Беа, і добре, що й багато інших дітей теж. Але ті, хто зазнавали, – для них це жахливий досвід на все життя. У Норвегії були випадки, коли діти вчиняли самогубство через сильне цькування. І ми всі читали історії чи знаємо дорослих, які мають ментальні та фізичні травми, як результат цькування.

Мені хотілося, щоб мої читачі мали доступ до розуміння: як це – бути зацькованим. Також я хочу, щоб вони зрозуміли, що більшість із нас почувалися самотніми й інакшими, коли були дітьми чи підлітками. Я точно так почувалася, хоча й мала друзів. Натиск однолітків такий сильний в юнацькі роки, і так стає важливо вливатися в групи однолітків! Треба багато сміливості, щоб вірити в себе, навіть і без цькування.

– Як думаєте, чи можна назвати ваші книжки анти-булінговими? Якщо так, то чому?

– Маю надію, що мої книжки анти-булінгові. Моя мета зробити так, щоб діти сміялися й плакали; щоб вони помітили, що світ більший, ніж вони собі гадають; щоб, направду, допомогти їм розвинути емпатію.

– У США, де я проживаю нині, дитяча й підліткова література часто слугує за певний ефективний анти-булінґовий засіб. Як щодо Норвегії?

– Ніколи не думаю про свої книжки як про засіб, та й не думаю, що інші серйозні автори так думають. Книжки, які написано ради дидактичної мети, – це погані книжки. Але, гадаю, багато авторів, які пишуть для дітей і підлітків, хочуть вплинути в хорошому розумінні, хочуть дати їм знати, що це ОК – бути сердитим чи трохи дивакуватим, коли ти молодий. І також, що це зовсім не ОК – цькувати інших. Якщо дивитися на літературу з цього кута, то література може слугувати за анти-булінґовий засіб.

– Я певна, що толерантність і прийняття – ключові в Норвегії. Усе ж, імовірно, що досі є якісь непорозуміння щодо таких питань як раса, гендер, клас. Наприклад,  минулого тижня в США, в місті Шарлотт, штат Північна Кароліна, була ситуація, коли в школі було зроблено нетолерантний коментар щодо раси. Школярів покарали, як розповіли в новинах. А як такі ситуації, якщо трапляються, вирішують у Норвегії?

– Такі ситуації постійно трапляються в Норвегії, хоча Норвегія й вважається досить толерантною країною. Насправді, бути геєм набагато простіше в нашій країні, ніж в інших країнах. Але сповідувати Іслам,  після 9/11, що трапилося в США, стало непросто, з нарощуванням фанатичних ідей щодо ісламського віросповідання, а також я знаю, що термін «єврей» якось вживався для приниження в деяких школах в місті Осло. Ідуть постійні дебати в пресі про такі випадки. Наше рішення – говорити про них, щоб бути певними, що розрив у розумінні між ними і нами не стає більшим.

Читайте також: 10 зіркових гостей Книжкового Арсеналу-2017

– Вашу дебютну книжку було нагороджено премією ARKs barnebokpris. Чи можете ви розказати більше про цю винагороду, і що вона змінила чи додала до вашої творчості?

– ARKs barnebokpris – це найбільша літературна нагорода в Норвегії, яка вручається журі (у складі його діти) дитячому письменникові. Щороку в 10 000 норвезьких шкіл діти читають п’ять книжок, обраних дорослими членами журі, а потому діти обирають найкращу книжку. Для мене бути обраною дітьми 2014 року – це велика шана й ріст щодо впевненості. Так я зрозуміла, що моя творчість резонує з дітьми, і це вплинуло на написання сиквела.

– Ваші книжки перекладено вже вісьмома мовами. У дитячій літературі є дискурс, що дитячі книжки з інших країн можуть створювати дистанційне сприйняття через соціокультурні умови, а з тим книжки можуть бути незрозумілими. Якими ви уявляєте своїх інтернаціональних читачів? Одне слово, чи знаєте ви відгуки читачів із інших країн?

– Я зустрічала тисячі дітей з 2014 року, відколи мою книжку надруковано. Більшість із них – із Норвегії, але я також зустрічалася із шведськими й німецькими читачами, я також отримую імейли та меседжі з Інстаґрама від юних фанатів. Відгуки дітей завжди надихають. Та варто зазначити, що найбільше мене торкають ті, де діти зазначають, що вони впізнають себе в Анне Беа. Коли вони кажуть, що сподіваються, що інші читачі зрозуміють, як жахливо бути зацькованим і самотнім, я гоова плакати.

«Ми читаємо, щоб знати, що ми не самотні» – казав знаменитий К. С. Льюїс, автор серії книжок про пригоди в Нарнії. Читання – це шлях єднання із собою та іншими.

 У читанні ти почуваєшся менш самотньо й водночас розширюєш свої горизонти. Неважливо, хто ти й звідки, чи ти норвежець, чи українець, чи німець, чи чех: любити, почуватися залишеним, страждати ради вливання в групи – це все універсальні досвіди, які діти переживають у всіх країнах.

Сподіваюся, що читачі моїх книжок з інших країн почуватимуться не такими самотніми після прочитання.

– Будучи відомою в інших країнах авторкою, чи ви, власне, читаєте зарубіжні книжки?

– О, так, читаю. До того часу, як я стала авторкою, я працювала редактором у видавництві й сім років вивчала літературу. Я прочитала багато норвезької та англо-американської прози в оригіналі – мої улюблені автори Джойс Керол Оутс, Іен МакЕван та Кора Сандел. Нещодавно я прочитала романи Елени Ферранте, перекладені з італійської. Мені також сподобалися, і я редагувала роботи бельгійського автора Димитрія Вергюлста, який, до речі, теж приїде до Києва на «Книжковий Арсенал».

Я рідко читаю книжки для дітей, отже мої улюблені автори ті, чиї книжки я читала в дитинстві. Моя найулюбленіша – «Енн із Зелених Дахів»  Люсі-Мод Монтгомері, історія канадської дівчинки-сироти, яку взяли до себе брат і сестра. Гумор, дотепність, мова, індивідуальність Енн, а ще те, що вона має руде волосся й ластовиння, – я закохана в цю книжку!

Читайте також: Що буде на Книжковому Арсеналі-2017

– Дитяча література в Норвегії вважається відвертою й навіть радикальною. Норвезькі автори зображають труднощі реалій і не намагають якось прикрашати їх. Ваші книжки реалістичні й емоційні. А кого ви вважаєте своїм творчим ментором?

– Я була і є фанатом знаної у світі шведської авторки Астрід Ліндгрен – як і більшість людей, які росли в Скандинавії після 1940-их. Вважаю, що її погляд на дітей, що вони не просто собі діти, а маленькі люди зі своїми думками й потребами, вплинув на скандинавських авторів. Люсі-Мод Монтгомері – ще один ментор, як і норвезько-англійський автор Роальд Дал. В їхніх книжках є гумор й емпатія до слабших.

– Ви вже готові летіти до України й ваші читачі будуть раді побачитися з вами. Як ви уявляєте ландшафт української дитячої літератури? Чи чекаєте на відкриття?

– Я справді чекаю на подорож до України. Я вперше побуваю там, і я дуже рада! Я мало що знаю з української дитячої літератури, мушу зізнатися. Але я бачила деякі книжки, надруковані у Видавництві Старого Лева, і вони чудові. Не можу дочекатися, коли побачу літературні стенди на «Книжковому Арсеналі», які я відвідаю в Києві.

– Аудгільд, дякую вам за розмову про вашу творчість! Вона дуже цінується в Україні. Приїжджайте й побачите!

Читайте також: Анна Хьоґлунд: «Це книжка, яку я хотіла б мати в 13 років»

Audhild Solberg: «…it’s NEVER OK to bully others»

Audhild, your book series for teens Kampen mot superbitchene and Superbitchene driter seg ut are about Anne who is basically bullied by other girls in her classroom. Why did you decide to write about the bulling experience?

I was never bullied in school, like Anne Bea is, and fortunately, most children aren’t bullied. For the ones who are, though, it’s a horrible experience which can affect the rest of their life. In Norway there have been cases where children even in middle school have committed suicide because of severe bullying. And we have all read stories about or know adults who still struggle with mental or physical problems as a result of bullying in school.

I wanted to give my readers a glimpse into how it’s like to be bullied. I also wanted them to realize that most of us have felt left out or different at some point when we were children and teens. I certainly did, even though I had friends. Peer pressure is so strong when you’re young, it’s so important to fit in. It takes guts to be and believe in yourself, even if you’re not bullied.

Do you think you can call your books anti-bulling? Why so?

I certainly hope that my books are anti-bullying. My goal is to make children laugh and cry, to make them see that the world is bigger than themselves, to help them develop their empathy, really.

In the USA, where I live now, children’s and teen literature often serves as a very effective anti-bulling tool. What about Norway? 

I never think about my books as tools, and I don’t believe other serious authors do that either. Books written for didactic purposes are often bad. However, I suppose most authors who write for children and teens want to influence their readers in a good way, to let them know that it’s OK to be angry or sad or a bit of a dork when you’re young. And also, that it’s NEVER OK to bully others. Seen in that way, literature can be effective anti-bullying tools.

I am aware that tolerance and acceptance are crucial for Norway. Yet, probably there are still some understanding issues (race, gender, class) to cope with. For instance, last week in Charlotte, North Carolina, USA, there was an issue of intolerant comment in regards to race within a school setting. The school students were punished, as news reported it. How are such issues resolved in Norway, if they happen?

These things happen in Norway, as well, even though Norway is widely regarded as a tolerant country. Generally, being gay is much easier here than in other countries. However, being a Muslim is not always easy after 9/11 in the US and the rise of fanatic Islamism, and I know that the term “Jew” has been used in a derogatory way in some schools in Oslo. There is an ongoing debate in newspapers and other media about such issues. Our solution is to talk about it, to make sure the gap between “us” and “them” doesn’t get bigger.

Your debut book was awarded by ARKs barnebokpris. Could you please tell a little bit about this award and what this award changed/added in your writing?

ARKs barnebokpris is the largest literature prize in Norway awarded to a children’s writer by a jury consisting of children. Every year 10 000 Norwegian middle school children read five books chosen by an adult jury, and then the children choose their favourite book. Being their choice in 2014 was a huge honour and confidence boost. Then I knew that my writing resonated with children, and it spurred me on to write the sequel.

Your books have been translated into about 8 languages. There is a discourse in children’s literature that some children’s books from other countries might represent sociocultural distance for young readers, and thus be resisted. How do you imagine your international readers? In short, do you hear responses from your readers from other countries?

I have met thousands of children since my first book was published in 2014. Most of them are from Norway, but I’ve also met Swedish and German readers, and I receive e-mail and Instagram messages from young fans as well. The reactions from children are always inspirational. I must admit, though, that the ones that touch me the most, are the children who shyly tell me that they see themselves in Anne Bea. When they say that they hope that other readers will understand just how horrible it is to be bullied and left out, I often feel like crying.

“We read to know we’re not alone”, is a saying attributed to the famous Narnia writer C.S. Lewis, and I strongly believe that is the case with most of us. Reading is a way of connecting with both yourself and others. It makes you feel less alone and it broadens your horizon at the same time. It doesn’t matter where you’re from, if you’re Norwegian or Ukrainian or German or Czech: Being in love, feeling left out, struggling to fit it – these are universal experiences that children all over the world can relate to. My hope is that the international readers of my books will feel less alone after they have read them.

Being an internationally acclaimed author, do you by yourself read international books? What are your favorites?

Oh yes, I do. Before I became a fulltime writer, I used to work as a publishing editor, and I’ve studied literature for seven years. I read a lot of Norwegian and Anglo-American fiction in the original language – some favourites are Joyce Carol Oates, Ian McEwan, and Cora Sandel. I recently read Elena Ferrante’s novels, translated from Italian. I also enjoy, and was the acquiring editor of, Belgian writer Dimitri Verhulsts books – he’s by the way also visiting Kyiv during the Arsenal Book Fair.

I rarely read literature for children, so my favourite children’s authors are the ones I read as a child. My absolute favourite was Anne of Green Gables by Lucy M. Montgomery, a story about a Canadian orphan girl aged 11 who’s adopted by two elderly siblings. The humour, the wit, the language, Anne’s sparkling personality, and the fact that she had red hair and freckles just like me – I just loved that book!

Literature for children is Norway is known as open-minded and often radical. Norwegian authors show complexities of reality without attempting to sugarcoat them. Your own books are also realistic and emotional. Who do your regard to be your writing mentors?

I was and am a huge fan of the world-renowned Swedish children’s book writer Astrid Lindgren – as are most people growing up in Scandinavia since the 1940s. I believe her view on children, that they are not only children, but small humans with their own thoughts and needs, have influenced Scandinavian writers immensely – me too. Lucy M. Montgomery is another major mentor, as is the Norwegian-English writer Roald Dahl. They all write with humour and empathy for the weak.

You are ready to travel to Ukraine and your readers will be happy to meet with you. How do you imagine Ukrainian children’s literature landscape? Are you looking forward to new discoveries?

I’m really looking forward to visiting Ukraine. It’s my first time, and I’m super excited! My knowledge of Ukrainian children’s literature is tiny, I’m afraid. However, I’ve seen some of the illustrated books published by my Ukrainian publisher, Old Lion Publishing House, and they’re wonderful. I can’t wait to see more books in the stands of the Arsenal Book Fair, which I will visit when I’m in Kyiv.

Audhild, thank you for talking about your creativity. It is valued and cherished in Ukraine. Come and see us!