Читомо > Казкарка > Автори та ілюстратори > 7 запитань письменнику: Іван Андрусяк

Автори та ілюстратори

7 запитань письменнику: Іван Андрусяк

08.09.2016 0 Автор:

Іван Андрусяк – популярний дитячий (як і «дорослий») письменник, автор повістей, казок, абеток, п’єс і поетичних збірок, а також фаховий редактор дитячої літератури з великим досвідом роботи в кількох видавництвах. Про свою творчість та проблеми й тенденції українського дитліту пан Іван розповідає в традиційному форматі нашого інтерв’ю «7 запитань письменнику».

1. Назвіть книжки, які ви написали.

Ой! Їх багато.

Пригодницька трилогія про Чакалку: повісті «Стефа і її Чакалка», «Кабан дикий – хвіст великий», «Чакалка і Чупакабра». І з нею почасти пов’язана повість «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекти з дому».

Дилогія (поки що – а далі, можливо, будуть сюрпризи) про Івася Бурундука: повісті «Вісім днів із життя Бурундука» і «Завдання з фізики» (в книжці «Закоханий Бурундук та інші історії»).

750

Повісті й казкові повісті: «Хто боїться Зайчиків», «Дядько Барбатко сміється», «Пінгвінік», «Третій сніг».

Співтворчість із художниками: збірка казок «Сонячні дні домовичка Мелетія» за картинами Степана Вербещука; білінґва-picture book «Магазин невидимих речей. The Shop of invisible Things» з Оксаною Липкою.

Цикл віршоказок «Зайчикова книжечка» і його продовження «Зайчикове Різдво».

Абетки: «Звіряча абетка» і подвійна (у дівчачому й хлопчачому варіантах) «Абетка-прозивалка».

Поетичні збірки: «М’яке і пухнасте», «Чупакабра та інші зайчики. Усе солодший сад» (подвійна) і «Лякація» (готується до друку).

751

П’єси: «Як подружитися з Чакалкою» і «Зайчикові знахідки», обидві вистави йдуть у Чернігівському театрі ляльок ім. Олександра Довженка в постановці заслуженого артиста України Віталія Гольцова.

Збірка оповідань «Іван Андрусяк про Дмитра Туптала, Григорія Квітку-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша» з серії «Життя видатних дітей».

Здається, нічого не забув. Ну і для дорослих ще багато чого понаписував – але то інша опера.

2. Що для вас означає термін «дитяча література»? 

Ще змалку, відколи себе пам’ятаю, для мене література завжди була не терміном, а життям. Останні десять років це все більше література для дітей, а останні два роки, відколи я живу (саме так: не працюю, а живу) головним редактором видавництва «Фонтан казок», – і ширше: дитяча книжка.

Так що я тут можу дуже багато говорити – але зараз скажу лише одну річ, на якій саме нині видається мені особливо важливим наголосити. В останні роки бачу тенденцію до зменшення питомої ваги літературного в дитячій книжці. Звісно, тут два боки медалі: в нас помалу набирають популярності такі важливі й класнючі речі як picture book і дитячий нон-фікшн – і це безперечний позитив.

Одначе негатив цієї тенденції в іншому: у нас з’являється все більше книжок буцімто літературно-художніх, але насправді писаних далеко не з літературно-художньої, ширше – творчої спонуки. Їх продукує бізнес-ідея – написати те, що буде добре продаватися; чи соціальна ідея – написати про якесь важливе й болюче суспільне явище, про яке досі не писалося; чи педагогічна ідея – такого барахла найбільше, у нас кожен, вибачте, йолоп геть усе знає про те, як виховувати дітей… Або якісь інші ідеї нетворчого штибу.

Це дуже тривожна тенденція підміни живої літератури різноманітним «правильним» сурогатом, – і тут, користаючись нагодою, я хочу привернути до неї увагу професійної спільноти.

Де межа між твором і проектом? Між «живим» і «фаховим»? Як за «добрими намірами» не втратити в дитині здатність сприймати естетичне й відгукуватися на естетичне так, як і слід відгукуватися – душею? За яких умов казка, вигадана мамою чи татом для своєї дитини або педагогом для свого класу, стає художнім твором, а за яких залишається гарною пам’яткою для родинного чи класного альбому?

Все це конче потребує продумування, проговорювання, аналізу принаймні в професійному середовищі – інакше за гарними, ефектними, ба навіть іноді справді важливими проектами ми загубимо саму літературу, яку дитині жоден проект насправді не замінить.

655

Читайте також: Іван Андрусяк та Василь Карп’юк про Чупакабру та гуцульські верлібри

Я вам більше скажу: бувають ситуації, коли через такі речі видавець узагалі почувається мало не падлюкою… Наприклад, після виходу українського перекладу колосальної «Мишки» (чи «Почварки», як в ориґіналі) Дороти Тераковської мені як редактору пропонували до видання вже з десяток текстів, героями яких були діти, вражені страшними хворобами, і писані ці тексти були зі щирим бажанням посприяти соціалізації таких дітей чи змінити щодо них суспільну думку, й автори нерідко виявляли справді глибокі знання цих хвороб і розуміння потреб цих дітей, однак літературно-художня складова таких текстів (мабуть, за єдиним винятком, де автором виявився «справжній» письменник, себто людина з поняттям про творення власне художніх текстів) була мінімальною або й нульовою…

Звісно, мусиш відмовляти – а потім тиждень ходиш із чоренними думками, що, може, ти міг зробити добру справу для хворих дітей – а не зробив… І мучишся: чи воно справді була б добра справа, чи лише її ілюзія?…

Ну, таких дилем багато – а якогось майданчику, де всі ці речі ми – письменники, видавці, критики, психологи, педагоги – могли б прогорювати, немає… Кожен вариться у своєму соку…

752

Читайте також: Поліфонія дитячих історій: книжки-білінгви і трилінгви

3. На які теми вам найскладніше писати? Чому? 

Тут власне не теми, а вік. Більшість моїх книжок адресована дошкільнятам і молодшим школярам, лише кілька – середня школа. Далі я поки що й не дриґався… Тут багато нюансів, зокрема й зі специфікою таланту письменника пов’язаних – скажімо, я не уявляю собі гарної підліткової книжки мого улюбленого Дерманського чи гарної «малявської» книжки мого улюбленого Рутківського, хоча в тому, що зветься молодший і середній шкільний вік, вони справжні «аси» й «монстри»!

Але я все-таки хотів би спробувати написати щось гарне для старших підлітків – і відчуваю, що міг би, – однак поки що не зважився…

654

Читайте також: Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах

4. Уявіть час як 100-відсоткову шкалу. Cкільки відсотків ви відводите читанню і скільки – письму? 

80% мого часу – це організаційно-комунікаційна робота головного редактора видавництва «Фонтан казок». 20% – це читання (усього, що в нас виходять для дітей, нових рукописів, час від часу перечитування улюблених класичних творів, у тім числі дитячих, зрідка – нові книжки тих небагатьох наших «дорослих» письменників, які мені цікаві – насамперед це добірне коло поетів від Василя Герасим’юка до Мирослава Люка, кілька вчених – насамперед Леонід Ушкалов, книжки якого я дуже люблю, і буквально 4-5 іще не «спопсених» наших прозаїків).

652

Читайте також: Андрусяк: «Фонтан казок» не перекроюватиме ринок, а робитиме світ теплішим

На писання я маю трохи часу лише двічі на рік: два тижні під час літньої відпустки в Куземині й тиждень-півтора під час зимових канікул, – то завжди намагаюся підготуватись, попередньо вибудувати текст у голові й «накидати» деякі стилістичі й ритмічні прийоми в блокноті так, щоб коли нарешті ці дні настають, я лише сідав і прописував. Через це я досі не спромігся на великий за обсягом текст; повісті до ста тисяч знаків – більше в голові не втримується.

Ну, а вірші приходять, коли самі собі хочуть, – і «розсувають» час.

3539

5. Які книжки допомагають вам у творчій роботі? 

Вже купу років періодично перечитую переклади Миколи Лукаша – щоб «прочищати фільтри», які активно забиваються мовним шлаком. Цього шлаку тепер тьмуща тьма – не лише в ЗМІ, а й у нібито художній літературі, – тому конче треба регулярно нагадувати собі, як на письмі має звучати жива, природна, справжня, питома українська мова. Куліш тут іще дуже допомагає, Нечуй, Квітка… Біблія в перекладі Куліша, Нечуя і Пулюя – в мовному сенсі колосальна насолода!

Ще невеличка, дуже ретельно дібрана «бібліотечка» дитячих текстів, які для мене є взірцевими в сенсі того, «як це зроблено». Тут і Жуль Верн, і Стівенсон, і Корнелія Функе, і Франко, і Володимир Рутківський, і Леся Воронина, і Сашко Дерманський, і Юрій Бедрик… – себто і класики, і колеги та друзі. Перечитування їх допомагає «тримати рівень».

753

Читайте також: Анна Хромова: «Потрібні книжки, які “спустяться” до щоденних дитячих проблем»

6. Опишіть ваше робоче місце.

О, я тут «для хатнього вжитку» цілу леґенду створив. Старі люди розказували, що коли Шевченко 173 роки тому ходив по Березані в гості до одного пана (від чималого обійстя того пана тепер лише фліґельчик залишився, в якому нині ветлікарня, котиків і песиків лікують), то дуже сподобав собі величезного осокора, який неподалік ріс. І сидів під ним, і мріяв, а може, щось і писав… Ото мені пощастило точно встановити місце, де той пам’ятний осокор ріс! А щоб знали: це саме те місце, де зараз стоїть мій робочий стіл і комп’ютер!

Жарти жартами, а тут усе правда – крім точного місця, звісно :)

У мене звичайний собі комп’ютерний стіл, завжди завалений книжками й різного штибу «бомажками», блокнотами, ґаджетами й горнятами з-під кави. Над ним образи? – кілька старих родинних і кілька сучасних іменних, роботи мого друга художника Олександра Клименка. А ще – портрети Дмитра Туптала (він же образ Святого Димитрія) й Тараса Шевченка і маленька статуетка Сковороди.

Поруч на стіні – кілька улюблених картин, зокрема роботи друзів, неймовірно крутий малюнок дочки Стефи «Птахи» і мій чудовезний портрет роботи Марисі Рудської. І, звісно, улюблена кераміка – роботи Петра Мося і Василя Омеляненка. Також тут кілька милих серцю пам’ятних речей – як-то лялька-зайчик, яку мені подарували в Чернігівському театрі ляльок на прем’єрі вистави за моєю п’єсою про зайчика…

651

Читайте також: 7 запитань письменнику: Марина Павленко

Позаду – дві великі книжкові шафи, але книжки там здебільшого серйозні, Катрусині – усе, що в останні десятиліття виходило в Україні й чимало з того, що не в Україні, присвячене літературі українського бароко. І різноманітні словники, звісно. Але на верхній полиці лежить великий паперовий пакет (у папки все не вміщається, а так зручніше зберігати) з листами до мене маленьких читачів із різних куточків України та їхніми малюнками до моїх книжок.

А дитячі книжки не тут – вони в дитячій кімнаті. Коли мені якась треба, то я йду по неї до Стефи. Отаке!

Але це робоче місце радше редакторське, а не власне письменницьке. Бо жодної книжки я тут насправді не написав. Я тут їх лише правлю, шліфую, допрацьовую. А моє письменницьке робоче місце – на дачі в Куземині під горіхом чи в кущах смородини, з ноутом на табуретці, або в Березані над Недрою чи в лісі, з блокнотом і ручкою. Так повелося, що мені для писання художнього тексту треба ходити – і курити, курити – і ходити. Багато ходити і багато курити. А тоді ще ходити і ще курити. А вдома це якось не теє то як його :)

754

7. Ким із літературних персонажів ви могли б бути?

Мабуть, Мо з «Чорнильної трилогії» Корнелії Функе. Принаймні так само, як він, заради книжки й дочки я здатен на більше, аніж навіть сам уявляю… Певно, здатен на все…

Читайте також: Повість Івана Андрусяка «Третій сніг» вийшла в аудіоформаті

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe