Читомо > Без розділу > Топ-10 книг з укрліт для обов’язкового прочитання від Отара Довженка

Без розділу

Топ-10 книг з укрліт для обов’язкового прочитання від Отара Довженка

16.12.2010 4 Автор:

Мої рекомендації переважно стосуватимуться творів, які підпадають під визначення «многабуков». Сучасний читач пасує перед книжкою, що має більше 200-300 сторінок, а видавництва випускають прозові «збірки»-брошурки, які ковтаєш за один похід до вбиральні (у кількагодинну поїздку залізницею їх треба брати цілу торбу). Чого варта була реакція громадськості на «Музей покинутих секретів» Забужко – «книга-цеглина! Ніасіліл!»… Я – шанувальник великих форм, і якщо ви також із задоволенням берете в руки книжку вагою в півкілограма і більше, можливо, мої поради стануть вам у пригоді.

 

Юрій Мушкетик, «Яса». Власне, можна так само радити інші історичні романи Мушкетика – «На брата брат», «Гетьманський скарб». Із нині сущих письменників України Мушкетик, напевно, найкраще володіє українською мовою. Віртуозність володіння полягає не лише в грандіозному словниковому запасі, але й у відчутті стилю – на відміну від багатьох письменників, які, як може видатись, навмисно виписують із словника синонімів найрідше вживані слова, щоб здаватись лексичними монстрами. «Яса» – це роман про козаків другої половини 17 століття, у якому дуже многабуков, але мені завжди щемить, що їх замало, коли я його перечитую. Якщо у вас є упередження щодо українського історичного роману про часи Козаччини, сформовані «Чорною радою» чи ще якимись не найкращими творами цієї категорії, варто почати їх руйнувати саме з Мушкетика.

Валерій Шевчук, «Стежка в траві. Житомирська сага». Шевчук – дуже складний письменник, наш сучасник із бароковим мисленням. Як це часто буває у випадках, коли літературна творчість є продовженням наукових досліджень, повноцінним читачем Шевчукової прози може бути людина, глибоко занурена в гуманітарну історію України… «Стежки в траві» це не стосується – це красива сімейна сага про людей ХХ століття, дуже реалістична, із зворушливою ясністю образів та дій.

Павло Загребельний. Я читав майже всього Загребельного, разом із книжками, за які йому мало би бути соромно. І, попри те, що багато в його творах радянської полови, мушу визнати його найбільшим українським прозаїком ХХ століття. Незважаючи на більшовицький бекґраунд частини творів, рекомендувати можна все, написане до 1991 року; те, що було далі – переважно плоди маразму, а не таланту. Ті, хто не сачкував у школі, мали б читати «Диво» й «Роксолану»; з інших його творів можна сміливо рекомендувати історичні  романи – «Євпраксію», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Я, Богдан»; романи з життя совітів «Переходимо до любові», «Зло/День для прийдешнього», романи про Другу світову війну («Європа 45», «Дума про невмирущого»), а також «Безслідний Лукас», який важко класифікувати. Справжні альпіністи многабуков подолають «Розгін».

Роман Іваничук, «Манускрипт з вулиці Руської». Із творчості Іваничука можна сміливо виключати як не варті уваги всі твори, присвячені сучасності – за винятком хіба що «Вогненних стовпів», пізнього роману про УПА. Натомість його історичні романи рулять несамовито. «Манускрипт з вулиці Руської» – занурення в давню історію Львова, властиво, у той період, про який історичних романів зазвичай не пишуть з огляду на те, що він дуже мало досліджений. Це більшою мірою пригодницький, аніж історичний роман, нічого схожого на занудний  наратив у дусі «Зажурилася калина» ви там не знайдете.

Зінаїда Тулуб, «Людолови». Хоч назва наче й на слуху, насправді мало хто прочитав цю книжку, і навіть не варто намагатись, якщо ви досі маєте упередження щодо українських історичних романів. Однак, якщо вам «пішли» кілька книжок із життя козаків, можна братись за «Людоловів» і починати втрачати віру в добро з оселедцем. Це такий собі хорор серед козацьких романів. Попри те, що твір був створений за радянських часів, козаки в ньому на диво натуралістичні – вони вбивають, ріжуть, ґвалтують, грабують і взагалі поводяться так, як і мусять поводитись воїни 17 століття. Підозрюю, що «Людоловів» дозволили публікувати для того, щоб завдати удару по позитивному образові козацтва, що жив в історичній пам’яті українців. Що теж інколи корисно.

Володимир Малик, тетралогія «Таємний посол». Чтиво радше підлітково-пригодницьке, ніж історичне (як автору класичних історичних «козацьких» і «руських» романів Малику можна поставити четвірку). З часів, знов-таки, Івана Сірка. У циклі діє українець-супергерой, його друзі інших, зокрема досить екзотичних, країн, та кохана потурчена болгарка, яка повертає собі ідентичність. Вони всі борються з татарсько-турецькою заразою, зокрема й на ворожій території. Ця зворушлива і трохи абсурдна «дружба народів» чимось нагадала мені інший цикл, написаний в аналогічному ключі – трилогію Владіміра Неффа про Петра Куканя.

Василь Шкляр, «Залишенець/Чорний ворон». Про цю книжку з життя повстанців Холодного Яру останнім часом багато писалося, і навряд чи я комусь її «відкрию», але підтвердити, що роман вартий принаймні спроби прочитання, можу. Динамічний сюжет, сильні та яскраві образи, ліризм, що змушує співпереживати героєві. Щоправда, кількість крові та більшовицько-жидівських трупів у певні моменти, як на мій смак, зашкалює – Шкляр переборщив із «супергероїзацією» українських повстанців. Є різні думки щодо того, чи варто, і якщо так, то в якій послідовності, поєднувати цю книжку з «Холодним Яром» Горліса-Горського. Я прочитав спершу Шкляра, й після цього Горліс-Горський видався посереднім. Ага, і майте на увазі: якщо ви національно свідомий росіянин чи єврей, вам, напевно, не варто читати цю книжку.

І, щоб ви не подумали, що я читаю тільки про козаків і мертвих москалів, останні позиції – з більш сучасного:

Андрій Кокотюха, «Язиката хвеська». Власне, це книжка, яка читається найлегше, але порадити можу майже всю україномовну художню творчість Кокотюхи – «Шлюбні ігрища жаб», «Повернення сентиментального гангстера», «Легенда про безголового», «Аномальна зона», «Живий звук», «Нейтральна територія», «Темна вода» та інші твори. У середовищі зарозумілих шанувальників сучукрліту розвинулось упередження щодо творчості Кокотюхи як «ремісника», який штампує порожні детективні романи з розрахунком на масову аудиторію. Але, якщо ви більше любите цікаву та захопливу белетристику, аніж свої упередження, варто все ж спробувати почитати.

Олесь Ульяненко, «Знак Саваофа». Ще  одна жертва упереджень – цей нещодавно померлий за дивних обставин чи на найсамобутніший із наших сучасників-літераторів. Творчість Ульяненка не для вагітних, гидливих чи неповнолітніх. Він бачив світ крізь окуляри, змазані лайном, однак при цьому був справжнім митцем, творцем глибоких, надривно трагічних образів. І не боявся натискати на ті клавіші читацької свідомості, які інші письменники переважно оминають. Роман, що починається з анального статевого акту між збоченим старим монахом та молодим послушником, був товстезним антиклерикальним шилом у дупі московської церкви – казали, що Ульяненка навіть чи то прокляли, чи то піддали анафемі. Уже заради цього «Знак Саваофа» варто почитати : )

Таня Малярчук, «Звірослов». Як я вже казав, я – любитель великих літературних форм, але є приємні винятки, до яких належить творчість Тані Малярчук. «Звірослов» – довершена і за формою, і за змістом концептуальна збірка новел, до якої нічого додати й з якої не викинеш ані літери. У Таниній творчості він знаменує дорослішання – вона переросла «літературу власного досвіду» і може створювати образи, які вже не є нею самою. «Звірослов» випадає з загального тла сучукрліту і тим більше «двотисячників», до яких із натяжкою.

Отар Довженко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. бурковська
    17.12.2010 в 6:36 pm

    дуже влучно про Загребельного.

  2. Kristy
    18.12.2010 в 12:07 am

    Може все це і цікаво, але в школі я такого ніколи не бачила,. і навіть за програмою і на ЗНО таке не треба,..

    Може колись почитаю, як матиму час. =)

  3. А як же Прохасько??
    18.12.2010 в 1:19 pm

    А як же “БотакЄ” Тараса Прохасько???

  4. otar
    19.12.2010 в 7:25 pm

    “БотакЄ” на момент написання цих рекомендацій у мене ще не було)


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe