Читомо > Блоги > Три стратегії на шляху до рівності у видавничій справі

Блоги

Три стратегії на шляху до рівності у видавничій справі

10.08.2015 0 Автор:

Навіть там, де загалом вистачає грошей, державної підтримки й сумлінних читачів, є невирішені проблеми. Одна з них – забезпечення рівного доступу до роботи у видавничій сфері працівників, незважаючи на їхні стать, національність, освітній бекграунд тощо. Свій рецепт боротьби із цими упередженостями пропонує британський видавець і письменник Боббі Найар (Bobby Nayyar). Для порталу Publishing Perspectives Найар підготував перелік із трьох кроків, що, на його думку, сприятимуть відкритому й чесному найманню працівників і різноманіттю видавничої індустрії не тільки у Великобританії, але й за її межами. Пропонуємо переклад матеріалу. 

За роки ведення свого бізнесу я зрозумів найважливішу річ – якщо щось у твоїй компанії не працює, необхідно вдатися до радикальних змін. І це нескладно, коли твій бізнес – це ти, твій лептоп, смартфон і кілька фрілансерів. За два роки, протягом яких я намагаюся долучатися до діалогу щодо рівності у видавничій діяльності, я зробив висновок, що зміни йдуть згори. І хоча такі організації, як Arts Council England (британська державна агенція, що займається просуванням мистецтва, зокрема літератури) та Equip (організація, що має на меті забезпечення рівного доступу до видавничої галузі) здатні порушувати питання, однак знайти на них однозначну відповідь вкрай складно. До того ж діяти такі інститути починають згори, а не на початковому рівні індустрії.

Оскільки я будував свою кар’єру як видавець, письменник, незалежний торговець (був, щоправда, й досвід няньки: ), то для мене завжди актуальним було питання того, яким чином я зможу зробити свій внесок у те, щоби видавнича індустрія стала більш відкритою. І от що я вирішив робити:

1. «Сліпий рекрутинг»

recrut

Devensters via Flickr

Розробляти й використовувати онлайн-систему для наймання фрілансерів за принципом «сліпого рекрутингу» (Blind Recruitment), коли ім’я, стать, національність претендентів є анонімними. Відповідно, ти обираєш собі працівника тільки з огляду на його заявку, без зайвих здогадів щодо того, ким він чи вона є. Мене неприємно здивував той факт, що великі гравці книжкового ринку вдаються до практики відеорезюме та врахування освітнього рівня претендентів, щоб оцінити їхні здібності. На мій погляд, такі заходи лише закріплюють індустрію з наймання робітників у її найгіршому розумінні.

2. Оплата будь-якої праці

cash

Jonathan Rolande via Flickr

Будь-яка праця має бути оплаченою, навіть якщо людина лише набуває досвіду. Приміром, коли я готував для розміщення на YouTube серію інтерв’ю з видавцями, то наймав випускників коледжу, які на той час працювали над спільним проектом BFI (Британський інститут кінематографії) та Eastside Educational Trust (благодійна організація, яка реалізовує освітні проекти для молоді). Ці люди сповнені ентузіазму, однак не мають досвіду, через що мусять погоджуватися на неоплачуване стажування, що у випадку з кінематографом є експлуатацією.

Водночас я платив їм по 7 фунтів стерлінгів за годину – це, звісно, не прожитковий мінімум Лондона, однак я готовий віддавати і таку суму, якщо дозволятимуть фінанси.

3. Відкрита і чесна дискусія

negotiations

Lars ?? via Flickr

Усі спірні питання я обговорюю з моїми авторами, колегами, і, за можливості, з покупцями. За моїми спостереженнями, частина проблеми забезпечення рівного доступу до книговидавничої індустрії полягає у недостатній залученості до чесної дискусії з цього приводу. Річ у тім, що діалог ведуть між собою переважно білі люди, що, зі зрозумілих причин, не хочуть скомпрометувати себе і нести відповідальність.

Найпростіший вихід з такої ситуації – взаємодіяти з іншими або вести дискусію за надійно зачиненими дверима. Але користі з останнього мало – на вулиці 2015 рік, а ми досі обговорюємо ті ж проблеми видавничої індустрії, що й 40 років тому.

У питанні забезпечення рівного доступу до видавничої діяльності я керуюся Вольтерівським принципом про те, що «треба доглядати свій сад». Реальні зміни стаються завдяки радикальним діям, і це ми можемо спостерігати на прикладі зростання Amazon’у, цифрового книговидання та самвидаву. Якщо ми скористаємося такими ж підходами у випадку із забезпеченням рівності, то зміни, які потрібні у Великобританії і за її межами будуть втілені ще за мого життя.

* * * 

Досьє. Боббі Найар живе у Лондоні. Свою кар’єру у видавничій сфері він починав у одному з найбільш відомих британських видавництв Faber and Faber. Затим працював у відділі маркетингу іншого англійського видавництва Little, Brown Book Group. У 2009 році Найар заснував власний видавничий дім – Limehouse Books. Протягом 2011–2013 років працював у вже згаданій організації Equip. Автор двох прозових книг, які виходили у 2011 і 2013 роках, третя книга – поетична – вийде у жовтні 2015 року.

Публікацію перекладено
з дозволу наших партнерів Publishing Perspectives
Чільна картинка: Judy van der Velden via Flickr

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe