Читомо > Блоги > Редакторський камінаут: Чому літредактори (не) кидають свій невдячний фах

Блоги

Редакторський камінаут: Чому літредактори (не) кидають свій невдячний фах

27.03.2017 1 Автор:

Останнім часом потреба у редакторах на українському книговидавничому ринку зростає, а попит випереджає пропозицію. Натомість видавці часто теж не готові змагатися за кваліфікованих фахівців й ефективно курувати процес. Читомо спільно із однією із найзатребуваніших редакторок Катериною Перконос започатковує серію блогових дописів про редакторських фах «Редакторський камінаут».

.

Мені дуже бракує розмов уголос про труднощі, проблеми, та непорозуміння нашого фаху, які традиційно замовчуються. Або знецінюються, мовляв, усім важко. Так, усім важко, але я редакторка і пишу зі своєї дзвіниці, а «усі» хай теж не мовчать про своє, я ж їм не заважаю.

Першим ділом кортить написати про найнаболіліше — про гроші. Не колеги часто запитують, що за обурлива несправедливість: я так багато працюю, але так мало заробляю, весь час на межі вимирання. І починають давати мільйон порад.

Мені важко відповідати на такі запитання, і я не знаю, як реагувати на всі ці очевидні, смішні та подеколи образливі поради. Тому що тут кількома реченнями ситуацію не поясниш. Тож спробувала зробити більш-менш вичерпний FAQ (суто зі свого досвіду).

 

monitor

.

1. «Чому ти так багато працюєш?»

Я працюю повільно. Повільно, бо якісно та вдумливо. Зважую кожне слово, а перед тим глибоко копаю, багато ґуґлю, риюся в словниках. У мене одночасно відкрито від кількох до кільканадцяти словників і багато вкладок у браузері. Інколи заради якогось нещасного словосполучення доводиться перечитати десятки сторінок. Це неймовірно цікава робота, я не скаржуся, але час за працею летить стрімко. Окрім розумових зусиль, редагування, попри дурний стереотип про «марудність», потребує творчого підходу. А творчість — теж пожирач часу. Я можу годину сидіти в муках над одним реченням. Знову-таки, не скаржуся, мені це подобається: коли результат творчих мук вдалий, то таке щастя, що й словами годі описати. Але ж час, він і тут летить стрімголов. А ще я повільно працюю, бо туплю. Це замкнене коло: працюю багато, мозок стомлюється, туплю, працюю повільно, встигаю мало, мушу працювати багато… Намагаюся розірвати це замкнене коло через режим дня.

А що редагую я повільно, то доводиться працювати багато, адже потребую багато грошей, а редакторська праця низькооплачувана. У мене такі обставини життя, що на місяць потрібно від двох до трьох середньостатистичних літредакторських зарплат. З цієї ж причини я кручуся, як скажена білка у фрілансерському колесі: стабільну офісну роботу літредактора із зарплатою потрібного мені рівня знайти дуже-дуже важко (це типу евфемізм для «неможливо»), а працювати вдень в офісі, а вночі ще стільки ж або й більше вдома я з роками пекельно стомилася. Отже, щоб не вибирати між квартплатою та їжею, мушу багато працювати. І тут одразу виникає наступне запитання.

Читайте також: 8 міфів і правда про редакторський фах

.

 up-arrow

.

2. «Чому ти не підвищиш розцінок на свою працю?»

Коли чую його, починає здаватися, що мої розумові здібності піддаються сумніву. А інколи ж навіть не запитують, а отак одразу мудро радять: «Підвищуй тарифи, дєвочка».

По-перше, а хто каже, що я їх не підвищую? Підвищую регулярно — в тих випадках, звісно, коли сама встановлюю. Чим я гірша за виробників гречки? Долар росте, вартість потрібних для моєї праці ресурсів (їжі, кави, електроенергії тощо) збільшується — логічно, що й мої ціни повзуть угору. Але підвищую розцінки я акуратно і з повагою до роботодавців, бо вони в мене добірні, я їх люблю, але і їсти щось, окрім картоплі, теж люблю. Це вкрай делікатна справа, і зауваження типу: «Та ну їх нафіг, якщо не хочуть платити більше», — щонайменше некоректні. Тим паче ринок у нас невеличкий, якби я дослухалася до радикальних порад про «нафіг», то давно вже послала б узагалі всіх у галузі, ще й по кілька разів. Ну й очевидно, що розміри гонорарів — важливий, але не єдиний критерій при виборі, з ким співпрацювати.

По-друге, мене чомусь апріорі вважають лохом і думають, що я працюю за найнижчими тарифами. Ні, я, м’яко кажучи, не найдешевша редакторка. Приміром, _деякі українські видавництва_ платять редакторам по 10 грн за сторінку, а я зараз ось редагую текст за тарифом 60 грн за сторінку. Є різниця, правда?

І за таких умов окрема «розвага» — називати вартість своєї праці потенційним роботодавцям. Справа не для легкодухів, так би мовити. Ніколи не знаєш, якої реакції чекати. Є чемні й адекватні, які вміють відмовляти так, що ти не почуваєшся потім як гівном облита. А є і нечемні, що вдієш. Хотілося б, звісно, щоб відмовляли тільки так: «Катерино! Ви чудова, надзвичайно професійна і талановита редакторка, ми дуже хотіли б з вами працювати, але, на жаль, поки що не можемо собі дозволити стільки платити за літературне редагування. Дуже сподіваємося, що згодом ми таки звернемося до вас з новою, вигіднішою пропозицією». Натомість доводилося чути всяке, мені навіть недавно обіцяли, що я вимру, мов динозавр, якщо проситиму таких шалених грошей за свою роботу, а на моє місце прийдуть молоді, здібні, невибагливі дівчата з провінції. (Молоді та здібні, якщо ви це читаєте, увага: не ведіться! Кожна сумлінна літредакторка чи сумлінний літредактор, незалежно від віку, статі, досвіду та місця проживання, гідна чи гідний отримувати за свою працю пристойні гроші, хай навіть якийсь авторитетний дядя затято переконує вас у протилежному.

Читайте також: Сервіси, які необхідно знати кожному редакторові

.

 deposit

.

3. «А чому редакторам так мало платять?»

Тепер, звісно, виникає логічне запитання: чому ж ця тяжка-важка праця настільки низькооплачувана? І як узагалі всі редактори виживають? А й справді. Скажімо, видавництво N платить редактору 15 грн за сторінку. Порахуймо, скільки редактор заробляє за день. Я, наприклад, за повний робочий день (а він у мене триває 10–12 годин) устигаю відредагувати від 5 до 10 сторінок, залежно від складності тексту. Якщо текст простий, то до 15, але хорошим редакторам вкрай рідко дають прості тексти (це такий евфемізм для «ніколи»). 15 ? 5 = 75; 15 ? 10 = 150. Весела математика гуманітаріїв. (Для порівняння: прибиральниця офісних приміщень у Чабанах, яка працює по 3 години 5 днів на тиждень, за місяць отримує 3000 грн. Я знаю, бо збиралася у відчаї вже подаватися на цю вакансію. Тому я не погоджуюся на тариф 15 гривень за сторінку. Проте є такі редактори, які погоджуються. І багато хто редагує значно більше за день, по 20–25 сторінок, скажімо. Далі я мала б або зауважити, що ці продуктивні самовіддані колеги — молодці і я хочу навчитися працювати, як вони, або засудити їх і заявити, що вони знецінюють працю таких, як я. Але не робитиму ні того, ні того, бо порівнювати себе треба тільки з собою колишньою. Я теперішня працює якісніше, ніж я колишня. Я теперішня просить за свою роботу більше, ніж я колишня. Я теперішня працює так само повільно, як я колишня.

Однак я досі не відповіла на запитання: чому ж так мало платять? Не відповіла, бо не знаю відповіді. У нашій галузі взагалі мало платять, не лише літредакторам. І мало хто з «грошодавців» розуміє, в чому полягає редакторська праця. На жаль, стереотип про те, що редакторка — це дівчинка, яка виправляє орфографічні помилки та «розставляє коми», квітне і буяє. Ну і справді є багато людей, готових працювати за копійки (чи то з голоду, чи то з любові до мистецтва, чи то з якихось інших своїх причин) — то навіщо платити більше?

Читайте також: Екс-редактор Esquire: Редакторське свавілля загартовує характер

.

logout

.

 4. «Якщо все так погано, чого ти не кинеш це своє редагування?»

Насправді я часто думаю про те, щоб кинути. У мене бувають тривалі професійні кризи, зі страждашечками і вагашечками, з риданнями і метаннями, я тяжко це все переживаю, але зрештою все одно тримаюся свого. У мене є дві причини: егоїстична й альтруїстична.

Егоїстична полягає в тому, що ця праця (так-так, саме ця, пекельна низькооплачувана і невдячна) мене ощасливлює, окрилює і спонукає жити. Це моя справа на 200 %, і я усвідомлюю, наскільки мені пощастило знайти сродну працю. Чимало людей шукають усе життя і не знаходять. А в мене є такий скарб. Тупо було б міняти його на щось інше. Крім того, мені було би боляче все кинути: я працюю редакторкою багато років, було вже чимало спроб збочити зі шляху, але я щоразу поверталася до свого і ставала все кращою, все впевненішою, ціною безсонних ночей, убитих нервів, набитих ґуль, ціною титанічних зусиль. Хіба таке кидають?

Про альтруїстичну причину напишу зухвало і пафосно. Я — хороша редакторка. Ні, я дуже хороша редакторка. Не одна з най-най-най, але професіоналка високого рівня. У нашій галузі тямущих фахівців мало. А наша галузь важлива. Мінус один хороший фахівець — плюс один удар по важливій галузі. Тому я тримаюсь заради порятунку світу. Ну якщо не всього світу, то бодай країни. І замість: «Чого ти не кинеш редагування?» — треба казати: «Катю! Яка ж ти героїчна людина! Стільки зусиль докладаєш задля благородної справи! Так самовіддано працюєш, попри всі негаразди і перешкоди! Ми тобою щиро захоплюємося!» (Запишіть собі десь ці слова. Замість «Катю!» можна підставляти імена моїх колег. Кажіть нам це, кажіть частіше!

Читайте також: У пам’ять про Мільчина: 5 настільних книг редактора

.

chat

.

5. «Ну ок, якщо ти не хочеш іти з галузі, то, може, робила б щось інше, більш оплачуване? Чому ти сама не пишеш, не перекладаєш?»

По-перше, див. вище про сродну працю.

По-друге, в цьому запитанні бринить між літер прикрий і дуже образливий стереотип про те, що «лише редагувати» — несолідно, не «успішно». Наче це якась меншовартісна недопраця, перехідний етап перед чимось більш статусним. І якщо ти гідна людина, то мусиш бути літредакторкою плюс ще кимось, прагнути «успішності».

По-третє, а хто сказав, що я не пишу і не перекладаю? З голодухи я і не таке робила. Ну і не можу сказати, що писання та перекладання набагато прибутковіші за редагування, якщо це не твоє. Коли робиш щось творче «не своє», весь час думаєш, що краще вже було б мити підлогу в офісних приміщеннях. Це дуже гнітюче відчуття — бути не на своєму місці, але десь поряд. Наче твоє життя проходить повз, трохи далі, ніж на відстані витягнутої руки, а ти не можеш до нього дотягнутися. Мені справді добре вдається писати і навіть подобається, але тільки якщо я пишу для себе, а не за гроші на задану тему. Мені справді іноді вдається перекласти речення чи цілий фрагмент тексту краще за перекладача, але все-таки мій рівень англійської ганебно низький, а перекладання з російської мене не надихає. Замість того, щоб радити погано робити не своє, краще похвалити за добре виконання свого. Та й узагалі замість будь-яких непрошених порад завжди краще хвалити і робити компліменти — це моя вам непрошена порада наостанок, любі уважні та посидючі читачі.

Тут лише крихточка з того, що мені хочеться публічно проговорювати про свій фах. Є ще багато всього, про що літредактори мовчать. Літредактори — це взагалі такі непомітні люди, які мовчки день і ніч роблять свою роботу, відволікаючись лише час од часу, щоби стомлено всміхнутися друзям, які наївно питають, чому ми не кидаємо це безталанне редагування.

Читайте також: Чому видавці платять друкарям і за оренду, та економлять на авторах

Чільне фото: Сергій Михалків

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. 27.03.2017 в 11:04 pm

    прогон хрумером логин скайпа pokras77777


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe