Читомо > Блоги > Олекса Логвиненко «зробив неймовірно багато, а ще більше – встиг»

Блоги

Олекса Логвиненко «зробив неймовірно багато, а ще більше – встиг»

20.01.2016 0 Автор:

Перекладачів згадувати непросто: непублічні, часто без облич – рядок «Пер. з нім. …» в анотації та ще згадка на шмуцтітелі, якщо пощастить. А коли вони йдуть, зринають списки перекладених книжок. І жахаєшся, як можна було стільки встигнути за одне життя. І що купа текстів та авторів, якими захоплюєшся чи боїшся до них приступитись, – всі відмічені рукою однієї людини. Й уявляєш собі титана.

З Олексою Логвиненком мені пощастило познайомитися десь всередині 2000-х. Ми з подругою влаштовували свою першу перекладацьку майстерню, на якій хотіли повчитися самі. Вона запросила зіркового професора австрійської германістики Венделіна Шмідта-Денглера, а мені випало знайти і покликати Олексу. Він легко пішов на контакт, на підготовчій зустрічі розважав нас байками про суперечки «художників» і «філософів» про розробку термінологічного апарату, здається, для Гайдеґґера, був веселий і милий. У 25-річної аспірантки відлягло від серця, мовляв, буде діло.

На сам захід наші референти з’явилися по-різному: Шмідт-Денґлер, якого колега-франкофонка чомусь через раз називала Гайміто фон Додерером, – у стримано-прим’ято-буденному піджаку, керівник «російської» групи Марк Бєлорусець  – у футболці й прекрасних пошарпаних джинсах. Логвиненко прийшов у костюмі, напрасований, із запонками. По-хазяйськи поставив на стіл портфель, і на стільницю лягли щось із десяток книжок: Гандке, Рансмайр, Канетті, Фріш … Ми вгрузли у землю. «Я – перекладач», – скромно представився Олекса, помахуючи в повітрі «Бляшаним барабаном» Ґрасса. Групі закортіло втиснутися в парти. Розповідав про знайомство з авторами, про ляпи у великих і їхню геніальність, про Лукаша  і буцім випадково засвітив золотий годинник. Від серця відлягло: таки людина!


 Там я вперше почула, що існують словники і Словники, і що слова бувають більш і менш українськими


Пам’ятаю, на тій майстерні ми сперечалися до хрипу, хтось спересердя вибігав з аудиторії, хтось нотував, хихотів із каламбурів, про переклад яких розповідав Логвиненко (imposant – im Po Sand)… Там я вперше почула, що існують словники і Словники, і що слова бувають більш і менш українськими.

«Найгірше – це перекладати жарти. То у німців воно, може, смішне, а нам – несмішне».

«У перекладі все має бути гарно. Бо якщо щось не так, не скажуть же, що автор помилився. Скажуть – поганий перекладач».

«Е, не кажіть мені про догму – догмат! Я в словнику перевірив!»

649620

Подальше наше спілкування в пам’яті вистрілює дуплетом:

Редактор журналу «Київ» Олекса Логвиненко публікує один із моїх перших перекладів. Дає мені густо помережений правками текст: «Добрий переклад! Не бійтесь, правки є у всіх».

Ми з подругою трепетними ланями стаємо поріг «Юніверсу» – метр запропонував познайомити. Редакція темна, велика, пахне Радянським Союзом і залежаним папером. На освітленому острівці, за ледь не сталінським столом Логвиненко з Жупанським розливають по стограм і теревенять про літературу. Наливають і «дівчатам», жартують. «Дівчата» тушуються, розказують щось про Томаса Бернгарда, тікають. Потім колись організовують презентацію Логвиненкового Музіля.


 Тлумачив Броха, радив усім перекладацький дім Штрелен, з якого на велосипедах можна змотатися в Нідерланди на пиво


Наступного разу ми зустрілися майже через десять років, у Берліні. Олекса привіз на майстерню свого з карколомного Броха, сидів нашорошений, як горобець, і час від часу бомбардував нас синонімічними рядами. Жартував. Тлумачив Броха, радив усім перекладацький дім Штрелен, з якого на велосипедах можна змотатися в Нідерланди на пиво. Ображався на критику.

Зрештою наші погляди на переклад розійшлися: Олекса Логвиненко вимагав українізувати тексти, наближати їх до читача, я ж досі вірю в очуження й експеримент. Не важить.

Доробок Олекси Логвиненка – це ціла епоха українського перекладу. Він зробив неймовірно багато, а ще більше – встиг. Як не встигла і записати з ним плановане інтерв’ю. Сьогодні я тихо гортаю останню з його книжок – «Смерть Вергілія» Броха. Бо це подвійний шедевр – літератури й перекладу. Бо він не про смерть.

Вічна пам’ять, Олексо! Спіть спокійно…


Олекса Логвиненко – український перекладач з німецької та англійської. Переклав з твори Г. Белля, М. Вальзера, П. Гандке, Г. Гартунга, Г. Гессе, Ф. Дюрренматта, З. Ленца, Ф. Кафки, Е. Канетті, Б. Келлермана, Р. Музіля, К. Рансмайра, К. Бойє, К. Функе, Ґ. Ґрасса, Л. Франка, М. Фріша, Дж. Д. Селінджера, В. Скотта, Г. Веллса та ін.


 Світлини 24tv.ua

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe