Насправді все життя мріяла торгувати абрикосами, але так сталося, що цими вихідними, 19-20 липня, я вперше спробувала себе у ролі організатора книжкової виставки-ярмарку й продавця книг.
Знайома з моєї альма-матері Валерія Талалай, яка була організаторкою і піарницею ІнтимФесту, першого в Україні фестивалю сексології і міжособистісних стосунків, запросила стати куратором книжкової виставки під час цього заходу. Мовляв, майстер-класи з сексології і психології, безкоштовні масажі й роздавання презервативів – це добре, але спробуймо додати культурно-освітню складову. Звісно, на такий експеримент погодилася відразу.
По-перше, мені було цікаво самостійно від початку до кінця влаштувати тематичну книжкову виставку, позаяк тема моєї майбутньої дисертації (яку я таки сподіваюся написати) про історію книжкових виставок в Україні. І це, нехай і побіжно, але стосується теми.
По-друге, мене цікавила аудиторія – зовсім не та, що зазвичай затарюється на Книжковому Арсеналі чи Форумі видавців у Львові. Спостереження за реакцією людей на книжки українських авторів обіцяло багато непередбачуваних висновків. Зрештою, так і сталося.
І по-третє, мене, рафінованого гуманітарія, прибавлювала роль торгівця і перевірка себе на вміння не злякатись вигляду накладних.
Отже, розпочалось усе зі збору книг, які наразі є в українських видавців, на тему еротики, сексу, сім’ї. Для цього я витратила півночі на моніторинг продукції майже усіх видавництв, щоб скласти собі уявлення про масштаби виставки, і кілька інших ночей на надсилання пропозицій. Відтак відповідну продукцію знайшла у таких українських видавництвах: «Видавництво Кальварія», «Дуліби», «Дух і літера», «Академвидав», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Критика», «Фоліо», «Клуб сімейного дозвілля», «Піраміда», «Зелений пес», «Свічадо» тощо. Зрештою, були й потрібні книжки в інших видавців, але так як на кілька моїх листів вони не відповіли, я більше не зверталася. Також отримала відмову від кількох дитячих. Наприклад, дуже хотіла бачити у колекції книжку «Відверверта розмова про «це»» від «Країни мрій», але не склалося. Відтак вдалося зібрати близько 80 найменувань на продаж – переважно художньої літератури й науково-популярних видань.
Окрім цього, у Facebook анонсувала збір всеможливої еротичної видавпродукції для виставки. Мої очікування не справдились, позаяк більшість моїх друзів виявилися цнотливішими, ніж я про них думала. Хоча кілька радянських книжок і журнальчиків «Лель» і «Взаимность» вдалось дістати.
Омріяну підшивку першої еротичної газети «Пан+пані» не знайшла ні в бібліотеці, ні навіть у колишнього редактора видання Зеновія Фриса, з яким, принагідно, вдалося зробити інтерв’ю. Тож, рятувати виставку довелося на Петрівці, де вдалося придбати кілька виняткових раритетів.
Окрема подяка – Марії Дмитрієвій, експертці з гендерних питань, перекладачці, у якої напередодні ледве не вивезла півшафи потрібних книжок, зокрема знайшлись такі, як «Сексуальна культура військових» Е. А. Кащенка, «Сексуальна орієнтація: право людини», «Секуальна культура Росії» І. С. Кона тощо.
Вписались у виставку й близько сотні старовинних листівок еротичного характеру початку ХХ століття, позичених у кількох київських колекціонерів.
Під час самої виставки зробила кілька висновків, яким радо ділюся.
Про співпрацю з видавцями
Домовитись із нашими видавцями про передавання книг виявилося не так складно. Більшість із них повірили моєму чесному слову й надали потрібні видання у зазначеній кількості. З «КСД» такий варіант не проходить, адже взяти у них по п’ять примірників на реалізацію досить проблематично, зате вони подарували кілька книг. З «Фоліо» потрібно було підписати договір.
Також вважаю розумним рішенням, яке обов’язково втілю наступного разу, залучити представників видавництв до торгівлі, бо під кінець дня не обрахувати покупців на кілька десятків гривень або й самій не попасти на гроші справді складно.
Про транспортування
Найбільша проблема, якщо ви не маєте міцних чоловічих плечей і автівки, – у транспортуванні. Тож, довелося замовляти таксівку, а вже під час фестивалю бігати за волонтерами з чоловічими плечима й мило усміхатися. Проте більшість пакетів довелося тягати самій. Відтак висновок – будь-яка книжкова виставка не повинна проходити без залучення чоловіків.
Про ціни й націнки
На превеликий жаль, у перший день я продавала книжки за цінами видавців. Тільки наступного дня здогадалась підвищити їх, що допомогло відбити гроші за таксі й символічні подарунки організаторам і волонтерам. Проте навіть у перший день я випадково обдурила кількох людей, продавши їм книжки на 100 гривень дорожче: не туди подивилась на вартість. Відтак довелось бігати й шукати цих людей – благо, знайшла. Зрештою, це тільки підтвердило думку про те, що люди готові платити більшу ціну за потрібну книгу.
Про покупців
Аудиторія Інтим-фестивалю – специфічна. Вперше на власні очі побачила справжніх блондинок, які із щирим прагненням шукали книги «Як вийти заміж за мільйонера?» і «Секрети справжніх стерв». І таких було більшість, на що я вперто пропонувала їм чудові замінники – «Порядну львівську пані» Люби Клименко, «Курву» Христини Лукащук й «Гербарій коханців» Наталі Сняданко. На прохання продати щось у стилі «як пише Коельо», радила романи Юрія Винничука. Як би прикро не звучало, переважна більшість покупців не знали прізвищ Юрія Покальчука, Захер Мазоха, Олеся Ульяненка. Так само мало людей цікавились науковими й науко-популярними книгами на тему сексології, більшість вимагали простих відповідей на життєві запитання, щоб не заглиблюватись у термінологію, наукові експерименти й історичний поступ.
Були й такі покупці, що наступного дня приносили книжки на обмін, бо розчарувались у покупці.
Загалом за два дні вдалося реалізувати 49 друкованих одиниць, а лідером продажів став Захер Мазох, і для більшості було відкриттям, що він має українське коріння.
Тут – знову ж таки вперше у житті – пожалкувала, що я не один із братів Капранових, які вміють зацікавити пересічних читачів тією чи іншою книжкою, бо підготовлена й непідготовлена аудиторія – це абсолютно різні поняття. Зачитування слів вголос із відомого словника Ставицької дало більше протилежний результат: покупців це лякало й викликало подив «Как это? Зачем такие слова в книге?»
Отже, висновок – людям потрібно розповідати про книжки – благо, що відсотків тридцять із експозиції я читала, а про решту сімдесят – могла розповісти по кілька речень.
Іще один висновок – якщо продавати книжки у купальнику, продажі зростають.
Про просвітництво
Книжкова виставка під час ІнтимФесту – це не лише прекрасний досвід, а й вихід на іншу аудиторію, з якою працювати важче, але можливо. Чомусь упевнена, що ті люди, що просто підходили, яким я розповідала про книжки, про українських авторів, про підтримку українських видавців і які нічого не купили цього разу, можуть здійснити покупку наступного. Для багатьох відвідувачів стало відкриттям, що томик поезії може коштувати дешевше від розрекламованого коктейлю. Тому, на мою думку, тематичні книжкові виставки під час різноманітних фестивалів – чудова ідея. Чому б видавцям не спробувати реалізовувати рецепти й поради домогосподиням у рамках всіляких днів хліба-пива-пампуха, нон-фікшн – у рамках днів біології-астрономії-фізики, тематичних експозицій – у рамках з’їздів програмістів-рекламістів-підприємців тощо. Домовитись із організаторами про проведення акції не так складно, зате скільки бонусів можна отримати у майбутньому.
Особлива подяка організаторам ІнтимФесту за можливість увійти у рамки заходу книжковою складовою.
Світлини Олени Шарговської, Любові Багацької, Оксани Хмельовської
Подяка усім, хто допомагав продавати книжки
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
Iншi записи по цiй тематицi:
Міжнародна виставка Livre Paris
Книжковий ярмарок Tempo di libri
Вітаю з отриманням такого цікавого досвіду 🙂
Розумію, що воно дійсного того варте – пропонувати людям розширювати обсяг знань з того чи іншого питання, особоливо інтимного – то таке, що й не кожен наважиться дізнатись)))
Проте спираючись на власний досвід участі у ярмарках та фестивалях різної направленості – і “Форум Видавців”, і “Книжковий Арсенал”, і жіночі фестивалі, і фестивалі здорової їжі, і невеличкі дитячі свята, і виставки рукоділля, і таке інше, мушу визнати, що 49 проданих книг – це не показник хороших продажів. На жаль.
Те ж транспортування, оплата праці як мінімум двох консультантів (один з яких дійсно чоловік), закупівля книг, друк закладинок, пакетів для пакування книжок, бонусні картки і т.д. і т.п. Список довжелезний. Витрат багато. Участь у таких подіях йде в мінус. Хоча приймати участь особистісно дуже цікаво.
Пані Єлено, дякую за відгук.
Спробую коротко відповісти на нього.
1. у темі сексуального просвітництва не бачу нічого табуйованого чи такого, про що складно наважитись дізнатись. Сприймаю це, як і розширення знань в інших сферах. сексологія (психологія гендеру) – така ж наука психології, як і конфліктологія чи психологія мас тощо.
2. Відразу хочу розділити участь видавців у заходах на кшталт Форуму чи Книжкового Арсеналу й у фестивалях, де книжкова виставка є лише складовою. Наприклад, та ж Літературна країна мрій. Це абсолютно різні речі, різні аудиторії і різні продажі.
3. Я не сказала, що 49 книг – це показник хороших продажів. Але дивлячись із чим порівнювати – із Форумом, однозначно ні. Із книжковою виставкою під відкритим небом на Хрещатику – показники близькі. Можливо, маєте іще якісь приклади з озвучених вами фестивалів здорової їжі, виставок рукоділля? Цікаво. Можливо, саме тому, що таких прикладів мало, ми і однозначно ставимо ярлик “погані продажі”.
4. Навіть участь у такому заході не залишив у мінусі нікого. Видавці своїми силами занесли книжки до означеного мною офісу (таксі викликати не потрібно було, бо кожне видавництво принесло по пакетику-два). Ясно, що я вже викликала таксі, аби завезти усе (мені це обійшлося у 100 грн туди й назад). Але націнка, яку я встановила тільки наступного дня, як я вже писала, дозволила мені перекрити ці кошти. Видавці подарували книжки для організаторів, що стало символічною платою за торгове місце. Єдине – я не отримала від цього прибутку. Але за умов, якби представники видавців допомогли з торгівлею, то про плату консультантам взагалі не йдеться.
Організатори отримали додатковий бонус – культура на фестивалі, символічні подарунки, розголос у ЗМІ.
Я не бачу тут мінусу ні для кого, а бачу величезний плюс.
4. Дорога пані Єлено, насправді якщо зважувати усі витрати, то ми з Читомо йдемо у такий глибокий мінус, що із організацією такої виставки він не зрівняється. Але якби ми не бачили реальних результатів у покращенні культури книги, у залученні молодих ілюстраторів до видавничих проектів, у збільшенні кількості зацікавленої читаючої молоді, то ми б цього не робили. І якщо першого разу я не продала багато книг, то через певний час, переконана, все буде. Варто просто не опускати рук і справді щось робити.