uncategorized

Ерік Орсенна. Порив до Індії. – К. : Темпора, 2015. – 312 с.

Більшість часу історія була сферою переможців, життєписом видатних людей, відкривачів, геніїв. Але погляд на важливі події в ХХ столітті істотно змінився. Дослідників і письменників все більше стали цікавити оповіді переможених, а не переможців, пригнічених, а не пригноблювачів, завойованих, а не завойовників. Істотну роль в цьому процесі відіграв розвиток гендерних та постколоніальних студій, яких цікавить інший бік відомих подій. Можливо, тому у своєму романі «Порив до Індії» французький прозаїк і лауреат Гонкурівської премії 1988 року Ерік Орсенна описав не пригоди відомого мандрівника Христофора Колумба, а зворотній бік відкриття Америки та історію його молодшого брата, Бартоломе.

Постарівши і переживши смерть Христофора, Бартоломе надиктовує спогади про брата про підготовку до великої подорожі та про все те, що передувало відомій мандрівці. Таким чином початок книжки та назва натякають, що зараз на сцені з’явиться Христофор Колумб і почнеться щось надзвичайно цікаве. І справді. Христофор з’являється в Лісабоні на кілька ночей чи тижнів, щоправда лише для того, щоб одразу зникнути в морі. А оскільки оповідач – його молодший брат, Христофорові пригоди лишаються відомими лише Христофору. Що позбавляє нас можливості отримати пригодницький роман в його класичному розуміння, але що дає можливість відчути, чим була епоха відкриттів для тих, хто залишався на суші.

А була вона не менш цікавою, не менш небезпечною і дала романному Бартоломе нагоду робити не менш важливі «відкриття», ніж його братові.

Тож перед нами всі етапи підготовки до подорожі і всі її наслідки. Ми занурюємося в атмосферу картографічної майстерні, в якій люди, які ніколи не подорожували, позначають усі можливі небезпеки під диктовку мандрівників, здійснюються пошуки  не нових земель, а нових рідкісних книжок, і де люди, які залишились вдома, радіють кожному кораблю, що повернувся, бо на них припливають фантастичні рослини й тварини, на них привозять страшні й захопливі історії, тож мешканці Лісабона в себе вдома долучаються до цього великого географічного дива.

atlantismaps.com

Бартоломе виступає своєрідним двійником свого брата на суші, адже це він малює карти, читає й вишукує книжки. А оскільки нові книжки в 15 столітті були важкодоступним задоволенням, герою роману також доводилось подорожувати. І не завжди такі подорожі були безпечнішими чи легшими за Христофорові. Бачимо, що Бартоломе є наближеним до образу інтелектуального мандрівника, як барокові вихідці з університетів або персонажі Умберто Еко. Він бачить на власні очі всеможливі вияви людської глупоти, упереджень та омани, з яких він іронізує і які обходить стороною. Ми бачимо, що він зовсім не такий, як його брат, що Бартоломе та Христофор є персонажами різних за типом романів.

Можна припустити, що авторові роману тип дослідника і спостерігача є також дуже близьким, адже ця книжка є наслідком серйозної роботи з літературою про Колумба та про описану епоху (Орсенна подає читачам наприкінці книжки бібліографію з близька 20 джерел).

Читайте також: Чужа нестримна свобода і табурети до океану

Тим часом майже дитяча радість від спостереження, як в Лісабоні з’являються папуги і розростаються дивовижні квіти, змінюється усвідомленням зворотного боку епохи великих відкриттів – жорстокості, з якою люди ставляться до всього нового та відмінного від них.

Звісно, в контексті Колумба мова передовсім про знищення індіанців в Америці. І оскільки Бартоломе причетний до скоєного (Христофор призначив його губернатором нових земель, але за браком рішучості Бартоломе опинився мовчазним спостерігачем скоєного), він думає про коріння цієї трагедії і згадує всі інші приклади нетерпимості до Іншого, бачені ним за життя. А Інших в романі більш ніж достатньо. Це й ті самі завезені мандрівниками слони та носороги, навколо яких священики ведуть велику дискусію, називаючи тварину з рогом неодмінним породженням пекла (бо що може бути логічнішим за мислення за аналогією, притаманне епосі).

Це й ніби кумедна ситуація з чорношкірими рабами, яких жінки спочатку не сприймали за людей і дозволяли собі роздягатись при них так само, як роздягалися б при домашніх тваринах. І разом з тим це не менша ненависть до євреїв, яких примусово вивозили на нові землі, де мешкали «великі ящури» (які виявлялися, звісно ж, крокодилами).

Весь роман – це історія геноцидів, принижень та безглуздої ненависті, історія невміння поводитись з усім новим. При цьому роман не дає відповіді на питання «В чому корінь зла?», але він дає можливість почути різні голоси та різні погляди: науковців і упереджених, білих і чорних, чоловіків і жінок, тих, хто цікавився всім новим і тих, хто знищував все не схоже на себе, тих, хто став історією і тих, хто залишився у затінку своєї епохи.

bestiary.ca

• тим, хто любить розглядати старі карти;
• мандрівникам у пошуках книжок;
• тим, хто з захопленням читав романи Умберто Еко «Баудоліно» та «Острів напередодні»;
• нелюбителям у дитинстві пригодницької літератури.

• расистам, шовіністам, антисемітам;
• якщо ви хочете дізнатися більше про Христофора Колумба;
• якщо ви очікуєте на захопливі пригоди та подорожі.

Чільна картинка www.mythfolklore.net