uncategorized

Сокіл, Артем. Аглая. Хвильовий, Микола. Вальдшнепи. – К. : Смолоскип, 2010. – 222 с. – ІSВN 978-966-2164-08-4.

Далекого 1963 року український емігрант Артем Сокіл в Америці дописав «Вальдшнепи» Миколи Хвильового і назвав своє продовження «Аглая». Автор довго вагався, чи публікувати свій твір, але врешті погодився. Книжка побачила світ у видавництві «Смолоскип», де й відбулося її широке обговорення. Справжнє ім’я автора «Аглаї» невідоме, принаймні так повідомили працівники видавництва «Смолоскип»: мовляв, знаємо тільки, що це єдиний твір Артема Сокола, що він старенький і живе у передмісті Вашингтона.
.

Головними дійовими особами повісті-продовження є герої «Вальдшнепів» – Аглая, лінгвіст, професор Вовчик, його дружина тьотя Клава та їхні нащадки. Артем Сокіл описує Україну шістдесятих років минулого століття і долю дітей Аглаї та Карамазова. «Персонажі «Аглаї» є більш романтичними, додалися еротичні моменти, але продовження «Вальдшнепів» залишається ідеологічним твором. Автор писав свою книгу в еміграції, тому є деякі неточності щодо життя в Україні. Разом із тим, у творі яскраво виражені настрій, думки та біографія Хвильового», – зауважив директор «Смолоскипу», доцент кафедри літератури НаУКМА Ростислав Семків. У передмові до роману застерігають, що така реконструкція поглядів молодих людей того часу у півсторічній ретроспективі може видатися сучасному читачеві щонайменше іншою, а самі погляди химерними і загадковими.

Чи міг уявити собі Микола Хвильовий, що шосте число журналу «Вапліте» за 1927 рік, у якому було надруковано продовження «Вальдшнепів», повністю конфіскують? І лише деякі щасливці, що прочитали його, знатимуть основні віхи сюжету? Чи міг би уявити, що 2010 року вийде нова версія роману-повісті, таке собі «Далі буде». Літературне продовження, зазіхання на класичну недоторканність твору в українській літературі – явище нове, двозначне, а тому апріорі дискусійне. Справа у тім, що рідна література завжди вивищувала над усіма сучасниками імена кількох класиків, з якими не можна сперечатися, заперечити їм щось, продовжити полеміку. А тут – свідоме наслідування стилю Миколи Хвильового, «з метою повернутися до його письма, актуалізувати саму згадку про цього автора».

«Аглая» – це не зовсім продовження. Я б сказала, це більш схоже на «Три мушкетери – 20 років по тому», – наголосила літературознавець, директор книгарні «Смолоскип» Ольга Погинайко. – Твір повертає читача до постаті Хвильового, але у жодному разі не є дописуванням». Це, швидше, велике бажання Артема Сокола не згубити на той час заборонену постать лідера ВАПЛІТЕ у час всюдисущих заборон і цензурних обмежень.

.

На презентації книжки головний редактор журналу «Державна справа» Віталій Абліцов висловив таке вартісне спостереження: «У мистецькому плані книжка не без недоліків, є і фактичні помилки. Взагалі, цей твір, на мій погляд, не має жодного відношення до Хвильового. За документами ми знаємо, що є три частини «Вальдшнепів». Очевидно, їх зберігають спецслужби. Це все, безумовно, колись покажуть, але у Росії».

В оригіналі, який надихнув письменника-емігранта дописати твір, йдеться про відродження української нації. Саме ця ідея була головною у житті Миколи Хвильового і саме вона згубила його. До речі, у книжці, крім добірної передмови Ростислава Семківа знаходимо відгук Ростислава Мельниківа «Про «Вальдшнепи» Миколи Хвильового, а також першу частину відомого роману-повісті з її першодруку, що вцілів з 30-х.

Філософські «Вальдшнепи» ще раз показали, наскільки хвора українська нація та як багато лікарів-мислителів самі стають носієм цього вірусу. І все ж, смілива спроба викликати «через майже сторіччя і крізь смерть» самого Хвильового направду цікава, а тому варта читання. Хоча б тому, що в інших літературах дописування, якщо й не стара добра традиція, то, принаймні, явище поширене. А тут – вперше… Книжку приємно взяти в руки через стриманий, впізнаваний смак смолоскипівської обкладинки. Хоча намагання дизайнера «погратися» із плямою, яка фігурує на обкладинці разів десять у різних кольорах і розмірах, не зовсім вмотивовано. Невже так складно намалювати «оригінальну» пляму, а не копіювати її?

…«Справжній син української нації»… Так часто говорять про Хвильового. Сучасна молодь байдуже ставиться до подібних слів. І не тому, що ми такі, а тому, що у країні нічого не змінюється, окрім патетичних розмов. Українець 1920–1930-х років був провісником ідеї, наш сучасник є безідейним і його не хвилює відродження нації. Образ героя настільки стерся, що як і з’явиться він рятувати ковчег-Україну, то не впізнаємо його. Чи нарешті ми зрозуміємо, що справа у нас самих?

Віра Маковій

Дякуємо за надання книги Могилянській книгарні