Наприкінці року ми мали нагоду згадати про Алана Чумака, людину що «заряджала» воду, креми, мазі з екранів телевізорів легковірних людей у дев’яності роки. Згадали, бо він помер, але справа його, на жаль, жива і невмируща. У колі численних психологічних, навколопсихологічних, псевдопсихологічних, а часто відверто шахрайських текстів про природу людини та шляхи її покращення нефахівцеві буває складно вирізнити значуще.

У цьому огляді йтиметься про три справді важливі, досить різні, але водночас пов’язані між собою книжки. Пов’язує їх те, що автор кожної з них є непересічною й авторитетною особистістю, яка керується безкомпромісним прагненням до правди наукового знання, й водночас, щирим гуманізмом у вершинних його проявах.

Що робить людину людиною в процесі еволюції живого загалом та індивідуального розвитку? Коли хвороба чи обставини повертають нас до тваринного стану, чи здатні ми цьому опиратись? Це основні питання, відповідями на які ми можемо об’єднати ці тексти.

Філіп Зімбардо. Ефект Люцифера

Зімбардо Ф. Ефект Люцифера. Чому хороші люди роблять жахливі вчинки / Філіп Зімбардо; переклад з англ. Любомира Шерстюка. – Київ : Yakaboo Publishing, 2017. – 560 с.

Зло, жорстокість, агресія – це вроджене або «виховане» соціумом? Як хороші люди стають злими? Що обирає людина, якщо у неї є вибір? У цій книзі йдеться про людську природу. Глибоко, цікаво, професійно.

Спираючись на історичні приклади та власні дослідження, американський психолог, організатор знаменитого Стенфордського тюремного експерименту показує, як ситуаційні процеси та групова взаємодія людей з’єднуються в одну страшну силу, здатну перетворити добропорядних чоловіків і жінок на монстрів.

Прояснюючи причини, що викликають ці небезпечні метаморфози, і пропонуючи способи протистояння, Зімбардо змальовує явище у всьому його різноманітті, починаючи від посадових злочинів, жорстокого поводження з ув’язненими та тортур у військовій в’язниці Абу-Грейб в Іраку і закінчуючи організованим геноцидом. Ця книжка безжально оголює природу людської поведінки й змушує нас замислитися над тим, на що ми насправді здатні – кожен окремо і разом з іншими.

Ось як про це пише сам автор: «Правду кажучи, спочатку ми зовсім не думали, що все так вийде. Ми, навпаки, думали, що хлопці будуть жартувати і приколюватися і нормально спілкуватися один з одним, і що наша в’язниця зовсім не зможе стати схожою на справжню. До того ж, ми не давали ніяких ролей і не пояснювали кому як себе вести. Однак, отримавши владу, охоронці почали все активніше її використовувати, зайнявши впевнену, активну позицію. Багато з них зізналися, що робота, що дозволяє їм повністю контролювати і управляти ситуацією і іншими людьми, доставляла їм неабияке задоволення.

Це ж можна було бачити з відеозаписів, які показували як охоронці часто просто так прогулювалися вздовж камер з самовдоволеним виглядом, похитуючи на руці кийок, а також з того, що за весь час експерименту не було жодного запізнення на роботу, ЖОДНОГО «лікарняного» або «відгулу», жодного разу ніхто не відмовився від понаднормової роботи. «Озираючись назад, я жахаюся самому собі – як мало я мав будь-якого співчуття до цих хлопців».
.

Схожі книжки:

• Тармо Куннас. Зло. Розкриття сутності зла у літературі та мистецтві / пер. з фінськ. – Львів : Видавництво Анетти Антоненко; Київ : Ніка­Центр, 2015. – 288 с.

• Ханна Арендт. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі / пер. з англ. А. Котенко. / Київ : Дух і Літера. – 2013. – 367 с.

Олівер Сакс. Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом, та інші історії з практики

Сакс О. Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом, та інші історії з практики /Олівер Сакс ; переклад з англ. Олена Опанасенко. — Київ : Наш формат, 2017. — 288 с.

Найвідоміша книжка Олівера Сакса нарешті українською. «Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» – це збірка статей знаменитого невролога Олівера Сакса, присвячена найдивовижнішим випадкам у його медичній практиці. Сценаристи знаменитого серіалу про доктора Хауса, схоже, не соромилися запозичувати звідси – деякі глави безпосередньо перекочували зі сторінок на екран (взяти хоча б випадок зі старенькою, що живе у вічному стані сексуального екстазу після того, як нейросифіліс пошкодив їй зону задоволення у мозку).

І все ж ця книжка – щось більше, ніж просто набір медичних парадоксів. Сакс – не тільки лікар, а ще й талановитий письменник. Його статті – це аж ніяк не шоу потвор у цирку і не кунсткамера. При всій безглуздості певних подій у житті героїв, автор завжди зберігає поважну інтонацію – ні на секунду він не дозволяє читачеві забути, що перед ним не просто кумедний «випадок з практики»,  а людина.

Передовсім, кожна глава – це не історія хвороби, а історія боротьби. Боротьби важкої й виснажливої, тому що проблеми, з якими зіткнулися герої, часто просто неможливо розв’язати, – і їм доводиться жити або, правильніше сказати, співіснувати  зі своєю недугою.

Крім задоволення від читання ця книжка надає ще й терапевтичний ефект. Тому що після знайомства із пацієнтами Сакса вже якось ніяково скаржитися на життя.
.

Схожі книжки:

• Олівер Сакс. Пробудження / переклад з англ. Тетяна Кирлиця. — Київ : Наш формат, 2017. — 448 с.

• Генрі Марш. Історії про життя, смерть і нейрохірургію / пер. Андрій Мизак. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. — 320 с.

Читайте також: «Вилетіло з голови» – як несподіванки здатні витісняти думки

Річард Докінз. Егоїстичний ген

Докінз Р. Егоїстичний ген / Річард Докінз ; пер. Лебеденко Я.— Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 540 с.

У своїй книзі «Егоїстичний ген» відомий етолог і еволюціоніст Річард Докінз розглядає наші гени як носії інформації, які прагнуть до власного розмноження, використовуючи наші тіла. У цьому сенсі вони «егоїстичні».

«Все навкруги є машинами виживання генів.  Для реплікаторів одного і того ж типу –  молекул речовини, яка називається ДНК, але існує багато різних способів жити в цьому світі, і реплікатори створили цілий спектр машин виживання, що дозволяють скористатися цими способами. Мавпа служить машиною для збереження генів на деревах, риба – для збереження  їх у воді, існує навіть маленький черв’ячок, який зберігає гени в кружечках, що підставляють у Німеччині під кухлі з пивом. Шляхи ДНК несповідимі», – пише Річард Докінз.

Провокативність – його друге ім’я. Але якщо вчитатися, то ця книжка чітко пояснює, чому соціалізм, «духовність» і загальна демократія – це дарвінізм з одним переможцем. І чому насправді не буває міжетнічних і міжкультурних конфліктів. Чому пропаганда не діє. Що важливіше – приватне чи загальне. Яку  цінність має  цивільне населення і багато іншого.

За Докінзом все, що роблять тварини, вони роблять в егоїстичних інтересах окремих генів. І тут не варто забувати, що людина – це теж передовсім тварина.
.

Схожі книжки:

• Йелле Роймер. Homo Urbanus / пер. із нідер. Я. Довгополий. — Київ : Вид-во Жупанського, 2017. — 136 с.

• Ася Казанцева. Хто б міг подумати / пер. Олени Гапак ; іл. М. Кукушкіної. — Харків : Віват, 2016. — 320 с.

Читайте також: Говорити і писати: як влаштовані мозкові звивини