uncategorized

Дебютний роман журналістки Селесте Інґ «Everything I Never Told You » вийшов у 2015 році. Він одразу завоював серця як читачів, так і критиків: книжка року за версією Amazon, National Public Radio, San Francisco Chronicle, Entertainment Weekly та низки інших видань. Бестселер New York Times. Переможець премій Alex Award та APALA Award. Шалений успіх проторував роману шлях назустріч іншомовним читачам. Так, нещодавно «Наш Формат» презентував український переклад під назвою «Несказане».

Історія розгортається в маленькому американському містечку 1970-тих років. У озері знаходять тіло шістнадцятирічної Лідії. Нещасний випадок? Вбивство? Самогубство? Осердя родини Лі, навколо якого оберталися всі надії, мрії, слова і вчинки, зникло. Тепер батько, мати, старший брат та молодша сестра опиняються сам на сам зі своїми думками та страхами. Про що вони мовчали всі ці роки?

Перш за все слід попередити, що роман, попри стандартну «твінпіксівську» зав’язку, не є детективом. Лідія Лі не Лора Палмер, а її смерть не відкриє темного обличчя пасторального міста. Селесте Інґ детально розкаже, як і чому дівчина загинула, але детективна інтрига залишається тільки тлом. Авторка хотіла обговорити класичну проблему «батьків і дітей», питання сексуальної орієнтації, гендерні стереотипи та побутовий расизм. А ще вона вкотре нагадує: брак порозуміння між найріднішими людьми рано чи пізно може призвести до трагедії.

Читайте також: За зачиненими дверима: іще раз про родинні історії

Перед нами  — американське подружжя, Джеймс та Мерилін Лі. «Лі» як Брюс, а не як генерал конфедератів Роберт Едвард. Професор американської історії Джеймс досі почувається упослідженим китайським хлопчиком, якого шпиняють через його інакшість. Його головне прагнення — злитися з натовпом і бути таким, як усі. Білява й блакитноока Мерилін — колись найкраща в класі учениця, яка так і не стала лікарем через ранню вагітність. Зациклені на своїх комплексах батьки навіть не помічають, наскільки сильно травмують дітей, вимагаючи від них відповідати вигаданим стандартам. Кожен виступає водночас і жертвою, і катом: страждаючи, вони завдають болю іншим.

Майстерно і вправно письменниця розкриває трагізм становища змішаної родини у суспільстві. Оскільки сама Селесте Інґ — донька китайських емігрантів, що виростала в маленькому містечку, де крім неї було лише кілька азіатів, вона відчула на власній шкірі цькування і зневагу добропорядних містян.

Водночас «Несказане» — це щось значно більше, аніж історія про прийняття людини іншої раси, зосереджена на злигоднях азіатів. Письменниці вдалося вивести конфлікт на універсальний рівень, де стираються расові відмінності та лишаються тільки глибинні суперечності, страхи й таємні поривання,  притаманні кожному з нас. Простежуючи трагедію такої далекої, здавалося б, для українського читача родини, Інґ порушує питання самооцінки, самореалізації, самосприйняття та відходу від цього «само-», щоб зрозуміти Іншого в екзистенційному сенсі слова.

Читайте також: «Блакитне мереживо долі»: історія, розказана за принципом урагану

Секрет шаленої популярності роману полягає в тому, що авторка висвітлює серйозні проблеми легко. Можливо, аж надто легко і поверхнево. У процесі читання виникає враження, що загибель дитини — не така вже й велика трагедія. Замість того, щоб схопити читача за барки й кинути його в безмір горя, яке тягне за собою смерть рідної людини, Інґ проводить оглядову екскурсію: міцно тримає переляканого читача за руку і повсякчас заспокоює, обіцяючи світло в кінці тунелю. Книжка витримана в тональності легкої печалі. Її аж надто оптимістичний фінал штовхає до трішки блюзнірської думки: а чи не принесла смерть Лідії полегшення всій родині? Адже вони нарешті заговорили. Хоча, до честі авторки, варто зазначити, що питання «Хто вбив Лідію Лі?»  отримує дуже елегантну відповідь.

Успіх «Несказаного» забезпечує коктейль оскароносних штампів. Розіграні вони чудово, як по нотах, але це все одно штампи.

Роман написано в жанрі сімейної драми, без жодних викрутасів, які могли б позиціюватися як оригінальна модифікація знайомого сюжету. Персонажі видаються гарно розмальованими картонками: вони якісно виконують свою функцію, за межами якої — порожнеча. Якою була справжня особистість розчавленої батьківськими сподіваннями Лідії? Що ще хвилювало Мерилін, окрім нереалізованості в кар’єрному плані? Медицина справді була її покликанням чи вона просто хотіла повстати проти матері? Її втеча була розпукою Нори з ібсенівського «Лялькового дому», а чи банальним небажанням приймати життя таким, як воно є? Відповіді немає.  Роман рятує ненав’язливий стиль і невеликий обсяг. Це дозволяє відмовитися від глибокого занурення в трагедію родини Лі.

За аналогією з «пляжним детективом», «Несказане» можна назвати «пляжною драмою»: захопливо, в міру трагічно й оптимістично щодо майбутнього. З тих книжок, які дочитують до кінця, але перечитувати не беруться. Хоча декого роман і може підштовхнути відкласти справи вбік, щоб зателефонувати рідним і помиритися після дріб’язкової сварки.

Читайте також: ПреКрасне письменство: 22 помітні книжки 2016 року

Кілька слів щодо українського видання. «Наш формат» варто похвалити за приємний дизайн, якісну поліграфію та вдалі перекладацькі рішення. Попри затяту позицію українського правопису щодо транслітерації літери «Н» як «Г», американська дівчинка Ханна лишилася сама собою, так і не ставши україночкою Ганною.  Це чудова ілюстрація перемоги здорового глузду над категоричними правилами: перекладачці вдалося уникнути очевидного і доволі неприємного конфузу. Однак, звісно, передаючи інші англіцизми, варто було б бути трішки ретельнішою, адже Мідлвуд Хай мав би звучати як  Мідлвуд Гай. Українська назва для роману також підібрана дуже вдало: відсутність гендерних маркерів, неминучих при буквальному перекладі фрази «Everything I Never Told You», дозволяє глибше зрозуміти авторський задум.

• батькам і дітям
• шанувальникам цікавої, але не надто серйозної літератури

• тим, хто любить Стівена Кінга, Джона Прістлі та Фрідріха Дюрренматта.

Анатолій Пітик і Катерина Грицайчук