uncategorized

Енн Тайлер. Блакитне мереживо долі / переклад з англійської Анастасії Клімової. –

#книголав, Наш Формат, 2016. – 336 с.

«Всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму». Звісно, це початок «Анни Кареніної» Льва Толстого, але ці слова добре докладаються і до чималої кількості американських романів останніх років, перекладених українською. Згадати хоча б «Долі та фурії» Лорен Ґрофф, які так полюбив Барак Обама, чи «Несказане» Селесте Інґ. Але сьогодні мова піде про іншу книжку.

Роман «Блакитне мереживо долі» Енн Тайлер увійшов до короткого списку Букерівської премії 2015 року, ставши бестселером The New York Times – і це вже серйозний привід взяти його до рук. Письменниця розмотує клубок історій однієї американської родини – здавалося б, типової. «Але, як і більшість сімей. Вітшенки вважали себе особливими». І, дійсно, все тут не так просто.

З перших сторінок перед нами родина, що мешкає у великому – «сімейному», як характеризує його авторка, – доглянутому будинку з нетипово великою терасою. Їхнє дерево – й родинне, й те, з якого побудований будинок – міцне і, певно, витримає всі негаразди й урагани, звичні для американського ландшафту. Едді та Ред мають чотирьох дітей. Денні – старший з двох братів – найпроблемніший: закритий підліток, який втікає до іншого міста та рідко приїжджає до родини. Спогади батька про нього стають болючими, коли він чує звук валторни: син колись грав на цьому інструменті. Саме постать Денні видається центральною й найзагадковішою, але це лише спершу.

Читайте також: ПреКрасне письменство: 22 помітні книжки 2016 року

Життя Вітшенків подібне до добре відреставрованого вітража, який перед тим розбили: гарне, кольорове, але з тріщинами. І за тими ледь помітними пошкодженнями ховається самотність героїв, непростий внутрішній світ і таємниці кожного з них. Навіть попри те, що всі вони щасливі у батьківському домі. Та з часом діти виросли й тепер мають уже власні родини; батьки залишились самі. Ред далі працює на сімейній будівельній фірмі – цю справу розпочав ще його батько. Він і побудував своєї будинок своєї мрії, щоправда, не для себе, а для іншої заможної сім’ї.

«Блакитне мереживо долі» має щось від атмосфери п’єс Антона Чехова, щось таке меланхолійне та настроєве. А родинна тема, складна та індивідуалізована, інколи стає алюзією на ту ж таки «Анну Кареніну»

До слова, Тайлер, окрім того, що вивчала російську літературу в університеті, мала традицію щоліта перечитувати цей роман класика. Тому історія сім’ї Едді та Реда – це історія про стосунки батьків і дітей, про зміну поколінь та спроби чотирьох дітей ужитися поруч, що може бути особливо дражливим, якщо не всі вони рідні по крові. У батьківський будинок переїжджає молодший із синів зі своєю сім’єю: троє власних хлопців і дружина. Так вирішили діти, аби допомогти батькам на старості років.

Авторка дуже делікатно, стримано і легко – зрештою, абсолютно в дусі головних героїнь, яким довелось ділити кухню і побут, – описує важкість співіснування двох родин: «Будинок непомітно розділився між двома жінками: Норою та Еббі. Нора зайняла кухню, де готувала їжу і займалася власними дітьми, Еббі здебільшого відпочивала у своїй спальні або читала у вітальні. Обидві жінки поводились дуже чемно, але було помітно, що вони намагаються уникати одна одну».

Читайте також: «Долі та фурії» Лорен Ґрофф: Masculin = F?minin?

Невістка Еббі – ще один загадковий персонаж у романі. Такою вона і залишиться для читача: стриманою, завжди коректною, терплячою, набожною і привабливою. Вона може видатись жінкою-тінню – настільки Еббі є непомітною. Проте авторка так майстерно прописує цей персонаж, що в якийсь момент немовби починаєш знати про неї все, але в той же самий час і не можеш до кінця розгадати її секрету. Натомість Тайлер розповість читачам таємницю Денні, про яку не знають навіть самі герої книги.

Авторка спершу заколихує читача спокійним ритмом. І так само поступово у книжці починає наростати напруга. Атмосфера стає тривожною: все заспокоїлось і вгамувалось, проте це нагадує затишшя перед бурею. Письменниця неначе сильніше штовхає клубок ниток – і він починає розмотуватись все швидше і драматичніше.

Сучасність, яку змальовано у першій, найбільшій частині, змінюють 1960-ті роки – час зустрічі Еббі та Реда. «Життєствердна історія кохання, яке проходить крізь усе їхнє життя» – так приблизно можна було б написати про пару, яка так довго прожила разом. Насправді – майже все життя, адже вони покохали одне одного ще підлітками, і кохання трапилось із ними раптово, в момент: «Це був прекрасний жовто-зелений вечір». Ця історія кохання дійсно така, про яку пишуть у романтичних книжках. Але «Блакитне мереживо долі» особливе якраз своїм життєвим драматизмом – саме тому читач знову стає обраним: він чи не єдиний, хто знає справжню історію кохання Еббі до Реда. У житті не часто замислюєшся про молодість бабусь та дідусів – якими вони були тоді? Так от, у книзі те покоління постає в зовсім несподіваному світлі.

Читайте також: За зачиненими дверима: іще раз про родинні історії

Але у Тайлер є й інша історія, яка вже не так про кохання, як про силу обставин. Про те, як міцні шлюби можуть бути побудовані на випадковостях. І це розповідь про те, як зійшлися батьки Реда. Про них дітям і внукам майже нічого невідомо, вони навіть не знають достеменно, яким був батько Реда – чи добрим, а чи злим. Спершу авторка знайомить читача зі старшим поколінням зсередини розповіді про кохання головних героїв, але вже скоро показує їх молодими: їхню зустріч, історію спільного життя.. Це відбувається в часи Великої Депресії – і можна легко уявити собі умови та настрої американців тієї доби.

Загадка цієї пари – чи то сама правда життя – в дуже обережний, притаманний авторці оповідний спосіб стає несподіванкою й повноцінною романною інтригою. По суті, обертається емоційною кульмінацією книжки, яка починалася так спокійно. І Тайлер тут насправді надає читачеві привілей: лише він знає цю невідому нікому з героїв історію батьків Реда, сватів Еббі та дідуся і бабусі чотирьох їхніх дітей

Якщо подивитися на «Блакитне мереживо долі» схематично, побачимо історію про один будинок та життя його мешканців. Але також це історія про те, що все повторюється. У сім’ї Вітшенків була десятирічна традиція їздити до моря в той самий орендований будинок. І кожного літа поруч із ними відпочивала одна і та ж сім’я. Героїня говорить про це так: «Це ж… циклічність. Коли ми вперше побачили наших сусідів, їхні маленькі дочки запрошували своїх друзів, а тепер онуки вже приїжджають зі своїми, усе починається спочатку».

Тайлер поступово висвітлює всі потаємні закутки і складає свій роман, наче картину зі шматочків пазла. Картину про солодку мрію з гірчинкою. І розказує вона це за принципом «американського урагану»: спочатку повільно, а потім все сильніше і нестриманіше – зі справжніми драматичними перипетіями, зламаними долями та складністю людських стосунків. Хоча і з відчуттям такту також. Адже це саме американський ураган, тобто – роман.

Читайте також: 10 найкращих книжок 2016 року за версією The New York Times

• тим, хто не знає, як провести вихідні;
• хто мріє про затишний американський будиночок;
• кого потроху з’їдає одноманітність.

• тим, хто не любить родинні історії;
• тим, хто боїться меланхолії.

Чільне зображення playbuzz.com