uncategorized

Нещодавно в Українському католицькому університеті у Львові презентували роман «Мишка» польської письменниці Дороти Тераковської. Книжка озвучує поки що чужу для української літератури тему – життя родини, в якій народжується дівчинка із найтяжчою формою синдрому Дауна.

Роман вийшов українською ще у 2013 році, напередодні протестів на Майдані, у видавництві «Грані-Т», а українською мовою переклала Дзвінка Матіяш.

Дорота Тераковська, журналістка за фахом, дебютувала в художній літературі як авторка казкових романів та фентезі. А на початку двотисячних вийшли її соціальні романи «Мишка» про хвору на синдром Дауна дівчинку та «Воно», присвячений темі абортів. «Мишка» – це перший переклад Тераковської українською. Авторка померла у 2004 році, тому презентувала роман перекладачка.

Назва книжки польською – «Poczwarka» у значенні «личинка», «лялечка». У романі є мотив гарного метелика, захованого всередині дівчинки, хворої на синдром Дауна. Але краси цього метелика не помічає зовнішній світ. Перекладачка ж вирішила змінити назву роману.

Дзвінка Матіяш:

Чому я змінила назву? Було потрібно, щоб українською мовою назва притягувала, звучала ніжно. Героїня книги зветься Марися, і мама називає її Мишкою. Мені це здалося найбільш вдалим. Назва «Почварка» нікуди не годилася, а «Лялечка» дала би інші конотації. А слово «Мишка» – наче музика, його можна вишелестіти.

Марися дуже любить і хоче танцювати. Дівчинка прагне показати батькам, як вона впізнає класичні твори, як вловлює ритм. Але рухи, які вона робить, її татові здаються потворними. Тераковська впродовж всього роману підкреслює дисонанс між багатством внутрішнього світу Марисі, між тим чудом, яким вона є, бо вона є даром Божим, і тим, що зовнішній світ не може цієї краси побачити.

Читання книжки про дівчинку Мишку, дівчинку з синдромом Дауна, було для мене і одкровенням, і потрясінням. Я зрозуміла, що в Україні це потрібно, подібних художніх книг у нас немає, і я маю це перекладати. Але між рішенням перекладати і початком роботи минуло близько півроку. Я не наважувалася. Була думка, що буде боляче і важко, а мені так не хочеться цього болю… Може, я не готова до нього.

Бувало, я плакала, перекладаючи якийсь фрагмент. Потім перечитувала його – і все одно плакала. В цій книзі є точки, за які я досі зачіпаюся – і емоції ті самі. Попри це, переклад книжки був великим щастям. Це той випадок, коли ти відчуваєш текст, текстові це подобається і він ніби допомагає перекладати.  Це наче танець. І задля таких відчуттів варто цим займатися.

Презентацію роману «Мишка» допоміг організувати Центр духовної підтримки людей з особливими потребами Емаус. Тепла атмосфера, яку вдалося створити в синьому конференц-залі УКУ, спонукала говорити про особисте. Тим паче, що частині присутніх була добре знайома ситуація, описана в романі.

«Моя кузена має дитину із синдромом Дауна. Вони мешкають в селі, де немає жодного доступу до літератури, не діють такі організації як Емаус, і взагалі мало говориться про дар людей з особливими потребами. І весь час кузина просила мене: «Надю, порадь мені якусь книгу, аби я більше зрозуміла про свою дитину». Нарешті я маю, що дати сестрі», – розповідає Надія Калачова, авторка буктрейлеру до українського перекладу роману.

.

.
Юлія Бойко, виховує доньку із синдромом Дауна: «Я придбала книжку на Форумі видавців, і перед тим, як її відкрити, я думала: «Ну-ну, що мені розкаже людина, непричетна до цього?» Я очікувала або забагато трагізму, або навпаки – надміру піднесеної інтонації. Але як тільки я відкрила роман, одразу схотілося дочитати до кінця».

На думку Дзвінки Матіяш, однією з причин, чому Тераковська написала таку книгу, було подолання власних страхів, внутрішня робота над собою. Тема людей з особливими потребами в Україні лишається марґінальною не лише в художній літературі. Зазвичай ми просто не знаємо, як поводитися, як говорити з такими людьми, а тим паче – дітьми. Тому роман «Мишка» – це терапія, потрібна всім нам без винятку.

 Світлини автора