uncategorized

Якщо написати в Гуглі «вірші про», то серед часто шуканих варіантів перше місце посідають «вірші про Україну», друге – «вірші про кохання», а третє – «вірші про осінь». Поетична пора, нічого не скажеш! І ось такої пори ми з редакцією «Читомо» вирішили подивитися новинки поезії від українських видавництв. Передовсім новинки осені, але й деякі раніше видані книжки, що їх не встигли вам показати дотепер. А щоб трохи врівноважити нестримну листопадову сентиментальність, щоб не було відчуття з «Осінніх співів» Лесі Українки – «Ти, як осінь, умреш, розіллєшся над щастям сльозами» – не обійшлися без іронії. Отже, вперед!

Наталка Білоцерківець. Ми помрем не в Парижі

Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015

Найголовніша поетична новинка Львівського форуму. Взагалі, як на масштаб Наталки Білоцерківець, на її реальне значення в сучасній літературі, те, наскільки рідко й тихо з’являються її книжки, виглядає легким знущанням. Може, цього разу потужності видавництва Івана Малковича зарадять? Надто, що це ще й серія «Українська поетична антологія»!

Звучить парадоксально, але книжка «Ми померм не в Парижі» – це найкращий станом на сьогодні спосіб зрозуміти, що Білоцерківець авторка не лише вірша «Ми помрем не в Парижі». Збірка починається найновішими текстами й поступово віддаляється в давнину. І правильно. Бо це той випадок, коли поетка з кожним роком пише все краще. Серед нових творів вартий уваги й потужний практично кожен без винятку текст, у кожному, ніби в метро, можна їздити як уздовж, так і вглиб, а ось ранні вірші, ті, що наприкінці книжки, багато кого здивують простотою і наївністю. Втім, – «будьте, як діти…»

Рон Вінклер. Фрагментовані водойми

Тернопіль: Крок, 2015

Безальтернативну на сьогодні лінійку сучасної зарубіжної поезії видваництва «Крок» продовжує книжка німецького поета Рона Вінклера. Переклав її не хто-небудь, а Василь Лозинський, відомий як доброю інтегрованістю в німецькомовний простір, так і вкрай індивідуальним підходом до перекладацької справи.

Читаючи Рона Вінклера, ніяк не розбереш: перед тобою модна останні кілька років «ліва», «соціально заангажована поезія» чи глибокий герметизм, аж до втрати сурядно-підрядних зв’язків між словами? І, чесно кажучи, така невизначеність – чи не головна перевага цих творів. Бо на нейтральній території між цих крайнощів Вінклер подекуди знаходить і цікаві сенсосполучення, й гарні метафори, і, зрештою, таку штуку як настрій. А от коли його заносить у концептуальні крайнощі, хочеться дізнатися в кого-небудь, котра година.

Борис Херсонский. Открытый дневник

Київ: Дух і Літера, 2015

Що вийде, коли взяти й надрукувати всі пости поета на Фейсбуці у вигляді книжки? Вийде книжка Бориса Херсонського «Открытый дневник». А що, дешево і сердито. Насправді, я, звісно, перебільшую, не всі пости, але принцип десь такий.

Те, що з’явилось у результаті, не можна назвати повноцінною поетичною збіркою. Як і повноцінним щоденником. «Відкритий щоденник» цінний іншим. По-перше, він зафіксовує літературу в соціальних мережах – характерне явище наших днів, – зберігає її мінливу й непевну сутність, мов комаху-інклюза в шматку бурштину.

По-друге, показує процес роботи автора над певними темами й образами, вилущення з кількох однотипних віршів і варіантів найкращого, появи перекладів і самоперекладів, показує, як у доброго автора народжується добрий вірш. І, звичайно, роздуми Бориса Херсонського, його громадянська позиція, враження від подорожей, творів мистецтва…

Читайте про поетичні новинки весни-2015: щотижня по добрій збірці віршів

Заза Пауалішвілі. Реґіна Ольсен

Київ: Смолоскип, 2015

«Окнижився» черговий лауреат літературної премії видавництва «Смолоскип». І дебютувати він вирішив одразу з незрозумілої назви (мало йому, мабуть, незвичайного імені). За допомогою дядька Гугла такі літературні загадки, звісно, розв’язуються протягом двох секунд. Правда, от іншу загадку – який же стосунок має без п’яти хвилин дружина К’єркегора до віршів Зази – вже доведеться розгадувати кожному читачу самотужки.

Тексти «Реґіни Ольсен» коливаються від задуманої медитації до аж навіть трохи постпанківських декларацій. А метафори тримаються за жарти й сюжети, підтримуючи одне одного, щоб не впасти. Десь по-справжньому яскраві, десь не зовсім обов’язкові, ці тексти спокійно могли би претендувати на роль хрестоматійних представників молодої української поезії 2010-х років.

Вано Крюґер. Вертеп на Куренівці

Київ: Смолоскип, 2015

Вано Крюґер. Прощальний поцілунок Ілліча

Київ: Люта справа, 2015
У Вано Крюґера цьогоріч вийшло відразу дві книжки, але подавати в цьому огляді кожну з них окремо – це вже буде запаморочення від успіхів, як казав один відомий поціновувач літератури. Тому спробуємо запхати їх дві в один флакон.

Це, щоправда, далеко не так і просто. Якщо «Вертеп на Куренівці» – суцільне естетство, декадентство, почергові побудови багатоповерхових і розлогих образів та лапідарних формулювань із натяком на Київську школу чи далекий схід, то «Прощальний поцілунок Ілліча» – майже суцільний стьоб і деконструкція всіляких комуністичних та інших ідеологем (часом іще й з досить прямолінійним епатажем), серед яких раптом виринають ефектні метафори й мисленнєві конструкції. Крюґеру видніше, хто з цих книжок Їнь, а хто Янь, але в кожному разі таке поєднання демонструє розмаїтість його поетичних потенцій.

Декого, можливо, повеселить, що традиційно обидві його книжки містять цілу купу передмов і післямов від різних знакових осіб. І, нарешті, головне: в кожній книжці є вірші, присвячені авторові цих рядків.

Марія Старожицька. Навіщо

Київ: Український пріоритет, 2015

Після періоду виразного затишшя знову набирає оберти стрілянина і смерть на крайньому сході України. І сховатися від цього факту (як і від думок про вже загиблих людей, втрачені території та понищені цінності, думок про те, що робити далі) в осінній поезії нам з вами, шановні читачі, не дасть Марія Старожицька зі своєю книжкою «Навіщо».

Відома журналістка останнім часом усе більш виступає в літературному амплуа. До її книжки «Навіщо» ввійшли вірші, пов’язані з тематикою війни і Майдану, та п’єса «Котел», герої якої прагнуть вибратися з-під Іловайська влітку 2014-го. Ефектні образи на кшталт солдатів, що розташувалися на перепочинку в приміщенні школи (з усім багатством подальших асоціативних рядів), емоційна насиченість, фронтові реалії – все забезпечує і забезпечуватиме поезіям незаперечний успіх.

Старожицька оминула, не озираючись, загрозу плакатної пропаганди, і це чудово, але, зробивши ставку на солдатську правду, в окремих текстах потрапила в пастки надмірної контекстуальності та сентиментальності, що де-не-де закривають собою все інше.

Попри це, «Навіщо» неодмінно буде одним із монументів нашим дням. Саме в цьому і є чи не головна відповідь на запитання без знаку питання, яке стало назвою книжки.

Юрко Іздрик. Календар любові

Львів: Видавництво Старого Лева, 2015

З цією книжкою кожен охочий може спробувати відгадати, як так сталося, що Іздрик, котрий колись видавався неформальним і контркультурним, раптом став мейнстримом, що його цитують дівчата на своїх сторінках у Вконтакте. Буває й таке!

Може, секрет у невичерпності любовних мотивів і простої, а відтак універсальної житейської філософії, вбраної в арт-хаузний одяг? Або у вдячному форматі «календаря» на 365 віршів? Або в очевидних і «легкодоступних» римах на кшталт «кінець – вінець»?

Чи все ж таки в особливому, суто іздриківському темпераменті, який не зраджує його в жодному жанрі, жодному форматі? Так чи сяк, перед вами – книжка, що поза будь-якими сумнівами належатиме до найпопулярніших поетичних видань року.

Дмитро Павличко. Таємниця твого обличчя

Київ, Основи, 2015

Зібрання інтимної лірики живого класика української поезії. І книжка, мабуть, дуже важлива для розуміння її автора. Адже саме вона, інтимна лірика, з особливим, не схожим ні на кого з інших поетів підходом до еротичного дотепу, стала свого часу, якщо покаламбурити на тему назви, «іншим обличчям» Павличка, альтернативою його як «радянському», так і «патріотичному» обличчям.

Мелодійно й ефектно, хоч не надто естетськи. Інтегровано з фольклорною стихією й енергійно. Життєствердно. Все це ми й так знаємо про Дмитра Павличка, нічого особливо нового в цьому сенсі книжка «Таємниця твого обличчя» про свого автора не скаже.

Зате дуже стане в пригоді тим, хто захоче мати собі своєрідне вибране класика в домашній бібліотеці. Або тим, кому треба мати там просто хорошу книжку віршів про кохання (на других, схоже, розраховано обкладинку).

Євгенія Люба. Змієлов

Київ: Смолоскип, 2015

Ця поетка майже не світилася на фестивалях, презентаціях та в інших публічних просторах, доступних нашим літераторам. Але виграла премію літературного конкурсу «Смолоскипа» (а могла ж навіть і на нього не податися!) – й ось перед нами її книжка.

Треба сказати, «тиха поетка» Євгенія Люба варта вашого часу. Чимало психології, деяка епічність, добра і відносно різноманітна форма (радійте-радійте, римованого тут чимало), цікава побудова образів, наявність певного культурного бекґраунду.

Проте не всім читачам, можливо, сподобається велика доза біографізму й принагідності до обставин у багатьох віршах. Мені чомусь це видається не так недоліком, як ознакою того, що авторці варто писати й публікуватися більше.

Дізнавайтеся про п’ять поетичних новинок весни-2014

Читайте також: Козирна сімка української поезії осені-2014

Чільна світлина – tsn.ua, тунель кохання у Клевані