uncategorized

Франсуаза Барб-Ґалль. Як розмовляти з дітьми про мистецтво [Текст] / пер. з франц. Софії Рябчук. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 192 с.

«Як розмовляти з дітьми про мистецтво?» – цьогорічну новинку від Видавництва Старого Лева можна сміливо назвати інтелектуальною провокацією. Адже з першого погляду на обкладинку виникають підступні питання – «А що я сам знаю про мистецтво? Тим паче, що зможу пояснити дитині?». Не майте сумніву, ці відповіді ви точно знайдете в книзі, як і багато інших.

Весь матеріал поданий у формі запитань – як теоретична частина, так і тлумачення картин для огляду. Місцями добірка картин дещо дивує, бо порівняно зі «Спальнею» Вінсента ван Гога, картину «Дівчата з Ольмо II» Ґеорга Базеліца (на якій зображені умовні голі постаті на велосипедах, та ще й догори ногами) не в усі дорослі прокоментують.

Проте авторка Франсуаза Барб-Ґалль не мала на меті подати найпопулярніші, найвідоміші, або ще якісь «най» полотна. Вона обрала ті, на прикладі яких можна пояснити періоди, новаторства або мистецькі підходи. Саме тому ми бачимо поруч репродукції із незворушною Моною Лізою, плямистого Джексона Поллока та жахіття Єроніма Босха.

Книга має чотири розділи, три з яких суто теоретичні – готують нас до відвідин музею з дітьми, відповідають на найпоширеніші питання (наприклад, «Чому багато художників пишуть одне і те ж?») та дають настанови щодо специфіки сприйняття мистецтва дітьми різного віку. Останній розділ можна назвати практичним – у ньому представлені картини до огляду. Всього 30 художників та 30 картин у хронологічній послідовності. Починаємо з Середньовіччя та просуваємось далі – спочатку релігійні образи, популярні міфологічні та історичні сюжети, потім пейзажі, жанрове малярство, натюрморти та трохи сучасного мистецтва. Що стосується сучасного мистецтва – розглядаються більш-менш «класичні» полотна, не зачіпаючи інсталяцій.

Читайте також інтерв’ю із перекладачкою Софією Рябчук про нову книгу «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття»

У цілому ця книга – старт, що передовсім пропонує певний підхід до мистецтва – відкритий та позбавлений будь-яких шаблонів. Бо які ж можуть бути шаблони, коли це лише знайомство? За словами самої авторки, знання, подані у книзі, не претендують на абсолют, а лише подають певний кут, під яким можна розглядати, як конкретні картини, так і мистецтво загалом. Не треба мати спеціальних знань, щоб привчити дитину до прекрасного. Ми маємо право чогось не знати, проте можемо навчитись сприймати картину без її історичного та авторського контексту, просто «входити» у неї, ставити питання і таким чином поринати все глибше.

Більшість людей сприймає похід до галереї чи музею як шкільну травму дитинства або як нудний розділ в міських афішах, який ніколи не продивляєшся. Ця книга про мистецтво для кожного.

Її можна розглянути не тільки як посібник про зацікавлення дітей мистецтвом, а ще як можливість для дорослих надолужити знання та дозволити собі дитячий підхід.

Коли доросла людина роздивляється твори мистецтва на її судження дуже часто впливає соціум: ми згадуємо, що чули про цю картину або художника, згадуємо що «імпресіоністів ніхто не розумів», що «Далі, безсумнівно, геній», а якщо ми на модній виставці – значить тут все однозначно шедевр! В середовищі культурних або псевдокультурних людей соромно не мати свою думку, соромно ставити дурні запитання – саме тому більшість людей сприймає мистецтво зверхньо, обмежуючись системою загальних знань.

Ця книга, навпаки, вчить ставити запитання – найчесніші, які спадуть на думку: «Чому чимало картин схожі на купи сміття? Чому королівна на картині не боїться дракона? Чому Венера стоїть у мушлі? Навіщо художник зображає сливу, поїдену черв’яками?» і так до безкінечності.

Якщо уважно читати текст, то неодноразово доведеться перегортати сторінку, щоб побачити, де там сховався головний герой, чим цікавий підпис на картині або в який бік повернуті капці персонажа і про що це свідчить. Часом пояснення можуть здатися дещо притягнутими за вуха. Так, на думку Франсуази, омар в натюрморті Яна Давідса де Хема символізує лицемірство та застерігає нас не піддаватись зовнішній омані, а напівочищений лимон наголошує на швидкоплинності часу.

Проте з більшістю коментарів, навпаки, не посперечаєшся – настільки вони прості та вичерпні.

Читайте також: 10 художніх альбомів на високі полиці

P.S. Обережно, книга викликає гостре бажання піти до музею!

Так, французька мистецька реальність дещо відрізняється від нашої – навряд вихід в музей в посередньому українському місті можна назвати «виходом у світ», тут майже не побачиш світових шедеврів, щоб подискутувати на тему їх універсальної цінності, та й кафе в наших музеях не зустрінеш. Але! Головне – це ставлення та цікавість. Якщо в музеї ви знайдете кілька картин, котрі вас дійсно зацікавлять – ви вже не дарма сходили. Тож, варто просто спробувати.

• батькам – як практичне керівництво, та просто для натхнення;
• робітникам музеїв та галерей, викладачам – аби додати «життя» до своїх лекцій та екскурсій;
• тим, хто хоче швидко дізнатись багато цікавих фактів про відомі картини.

• прихильникам академічного підходу до мистецтва;
• скептикам, які думають, що вбачати в омарі на натюрморті символ лицемірства – це дурниці;
• людям без фантазії та любові до деталей.