uncategorized

Класична конструкція: осінь – найпоетичніша пора, «Осінній день, осінній день, осінній!…» і далі за текстом. Якщо сумніватися, що в поетів осінь – «рибний» період – не випадає, то, чи настільки плідна вона для читачів поезії, можна й перевірити. Отож, до вашої уваги – огляд кількох відповідних книжкових новинок осені (ну, або приблизно осені).

1. Борис Гуменюк. Вірші з війни. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2014

Майже не сумніваюся, що з усіх поетичних книжок цю останнім часом купували найбільше. Видавець каже, що на Форумі видавців у Львові за кілька днів розмели цілий тираж і довелося друкувати другий. І це не дивно, адже Борис Гуменюк не лише досить відомий письменник, котрий, за його власними словами, «повернувся до поезії», але й заступник командира одного з українських добровольчих батальйонів, котрі б’ються нині на сході. Книжка повністю, буквально і чесно відповідає своїй назві. Вірші, написані «в окопах», верлібри з військових буднів, напружені, динамічні, страшні, сповнені цікавих пронизливих образів, але й не без почуття гумору. Дуже важливо: елементи пропаганди й очевидна патріотична риторика не заважають автору зображати ворогів людяно та зі співчуттям.

2. Микола Воробйов. Скринька з прикрасами. – Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2014

А оця книга – навпаки, не встигла вийшла друком, як уже стала раритетом. По-перше, через те, що автор її, Микола Воробйов – фактично живий класик, один із ключових поетів Київської школи, за радянських часів абсолютно андеграундного явища, незалежного від тодішніх ідеологічних і цензурних рамок, що у формі, що в змісті. А по-друге, через те, що видали її накладом… «аж» 300 примірників. Взагалі, такий наклад книжки такого поета – цілковите знущання. Але все одно можете спробувати десь її відшукати. Нагородою вам будуть надзвичайно лаконічні, короткі вірші. Складені ніби з не до кінця «підігнаних» одне до одного образних блоків, вони створюють особливу, дуже об’ємну і вельми химерну картину світу.

3. Олена Степаненко. Четверта радість. – Тернопіль: Крок, 2014

Книжки поетки Олени Степаненко виходять нечасто, але тим більше вони очікувані. «Четверта радість» (до речі, це також четверта книжка авторки, тож над символікою назви варто поміркувати) традиційно вельми музична книжка. Це виявляється як у специфічній мелодійності, в ритміці її віршів, так і в частих алюзіях, звертаннях до різних музичних творів або форм. Олена Степаненко при цьому працює дуже в різних регістрах. Є вірші абсолютно метафізичного звучання, на межі з молитвами, замовляннями. Є тексти, в яких нескладно відгадати громадянські мотиви (хоч і зведені до екзистенційного рівня). І, нарешті, є грайливі, іронічні речі. Поезії Степаненко гарантовано триматимуть вас в емоційному тонусі протягом усього читання книги. Хоча готуйтесь і сумувати – один із провідних мотивів її віршів – взаємоодоповнення життя, смерті, вмирання і нового відродження…

4. Маріанна Кіяновська. 373. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014

Цю поетку часто називають серед головних репрезентантів як сьогоднішнього поетичного Львова, так і загалом середовища українських поетів, що вийшли на сцену в останнє десятиліття двадцятого століття. До книжки «373» передбачувано ввійшло триста сімдесят три вірші. Прочитайте їх і складіть своє враження про віртуозне письмо Маріанни Кіяновської – саме «віртуозність» є першим поняттям, з яким у мене асоціюється її поезія. А втім, у ній є ще й стрімке та яскраве плетиво асоціації, натяків, багатоповерхова метафорика та багато інших цікавих речей, що без них годі уявити собі справжню поезію.

5. Олена Герасим’юк. Глухота. – Київ: Смолоскип, 2014

Олена Герасим’юк – одна з лауреаток літературної премії видавництва «Смолоскип» за минулий рік, а також одна з найяскравіших представників молодшого покоління української поезії (за інерцією їх часто називають «двітисячідесятниками», і це, звичайно, смішно, але особисто мені цікавіше, як іменуватимуть поетів, що дебютують у 2020-х і подальших роках). Послідовне використання силаботоніки, густа образність і активне звертання до «вертикального» літературного виміру робить Олену Герасим’юк доволі нетиповою постаттю на сучасній поетичній сцені.

6. Юрій Завадський. еа. – Тернопіль: Крок, 2014

Поет, видавець і перекладач Юрій Завадський здавна був прихильником експериментальної поезії та навіть написав про неї дисертацію. Не дивно, що теоретичні знання й зацікавлення корелюють із практикою. До книжки «еа» ввійшли фонетичні вірші Завадського (ви вже знаєте, де прочитати про цей різновид поезії детальніше), себто вірші, практично позбавленні слів у звичайному розумінні. Замість них, автор комбінує звуки, звукосполучення та інші більш або менш значущі мовні частинки. Які внаслідок цього виходять мелодії та натяки на всілякі розмиті значення – читайте в «еа» (чи, може, цю назву варто відмінювати?).

7. Лесик Панасюк. Справжнє яблуко. – Київ: Смолоскип, 2014

І ще один, тепер уже цьогорічний, лауреат літературної премії «Смолоскипа», представник «Житомирської школи поезії», взагалі досить багатої на лауреатів і просто яскравих авторів. «Справжнє яблуко» – збірка досить задуманих верлібрів, кожен образ яких виписаний дуже деталізовано, м’яко та послідовно. Так, ніби, читаючи, ти перебуваєш на якійсь виставці поетичних образів. При цьому Лесик Панасюк залишається емоційним – то зворушливо-беззахисним (хоча, здається, будь-який нападник пов’язне в цій беззахисності, як у меду), то іронічним, навіть трохи їдким. А загалом книжка «Справжнє яблуко» – сподобається передусім любителям яскравих і самобутніх метафор.

ю

Читайте також: П’ять поетичних новинок весни