uncategorized

Днями у львівському видавництві «Свічадо» вийшла «Мерзенна сила» Клайва С. Люїса – заключна частина «Космічної трилогії», яку автор знаменитих «Хронік Нарнії» створив у 1938-45 рр. Перша і друга книги вийшли українською у тому ж видавництві на початку 2010-го. Здавалося б, написані ще у далеку «докосмічну» епоху книжки на «космічну» тематику мали б давно морально застаріти і припадати пилом десь у бібліотечних закамарках – бо хто, крім затятих бібліофілів, читає тепер тогочасну фантастику? Але Люїсову епопею спіткала інша доля – за шістдесят з гаком років вона була перекладена десятками мов і витримала сотні видань сукупним накладом понад мільйон примірників.

Мабуть, мають рацію ті, хто порівнює Люїсові книжки з добрим вином: що старші вони стають, то «смачніше» читаються. Можливо, автор підкуповує дивовижною проникливістю, бо таки вміє заглянути в суть речей і відрізнити зерно від полови. Можливо, свою роль відіграє його письменницький хист та ерудиція: все ж таки Люїс був викладачем в Оксфорді, згодом – професором англійської літератури в Кембриджі, а це говорить саме за себе. Неповторного колориту додає творам Люїса вміння химерно переплітати християнські ідеї, елементи середньовічного світогляду, античну і навіть толкінівську міфологію – особливо відчутно це власне в «Космічній трилогії». Безперечно, велике значення має і надзвичайна філософська глибина зачеплених у трилогії питань – особливо порівняно з більшістю сучасного фантастичного чтива. Так чи інакше, не схоже, щоб Люїса найближчим часом стали читати у світі менше – свій читач у нього буде завжди.

Почалося все через те, що Люїс із Толкіном – а вони обоє жили в Оксфорді, приятелювали і входили до відомого літературного гуртка «інклінґів» –  були дуже невдоволені сучасною їм фантастикою; обоє вважали, що від часів Герберта Велса й Едґара Берроуза вона змінилася зовсім мало, і врешті-решт вирішили створити для неї нові взірці. Один із «інклінґів» напівжартома стверджував: члени гуртка й писали головно тому, що ніхто не писав книг, які їм хотілося читати. Тож у середині 1930-х рр. письменники домовилися, що Толкін напише книгу про мандри в часі, а Люїс – про мандри в просторі. Толкін взявся було писати «Втрачений шлях» – книгу, яка мала поєднати сучасність і епоху «Володаря перстенів», – але так і не довів роботу до кінця. Люїс же свою частину домовленості виконав.

Перший роман – «За межі Мовчазної планети» – це фактично пролог до всієї історії. Головний герой, кембриджський філолог Елвін Ренсом (його прототипом, до речі, деякі літературознавці вважають Толкіна) мимохіть потрапляє на далеку планету Малакандра чи, по-земному, Марс, де стикається з кількома формами розумного життя, які мирно співіснують між собою – уявити собі таку картину на Землі доволі важко. Марсіяни – і не тільки вони, але й інші, ще дивовижніші створіння, – поступово розкривають Ренсомові очі на запеклу боротьбу добра і зла, яка стоїть за всіма більш-менш значущими подіями вселенської історії.

У «Переландрі», другому романі трилогії, вже трохи обізнаний зі справжнім станом справ у Всесвіті, Ренсом вирушає, власне, на Переландру чи то пак Венеру – планету-Едем, де живуть тільки двоє людей, тамтешні Адам із Євою, або Тор із Тінідріл. Перед Ренсомом постає невимовно прекрасний світ – тут автор дав повну волю своїй і так надзвичайно багатій уяві – і стоїть дуже непросте завдання. Він має завадити силам зла, які намагаються спокусити Тінідріл і штовхнути Переландру на той же шлях, яким уже давно котиться Земля. За напругою сюжет не поступається сучасним трилерам – спокійно відкласти книжку можна тільки» перегорнувши останню сторінку і переконавшись, що після всіх пригод головний герой залишився все ж живий і навіть майже неушкоджений.

Дія останнього роману, «Мерзенної сили», відбувається на Землі, в англійському університетському середовищі. Ренсом цього разу відходить дещо у затінок, а на першому плані з’являється молоде подружжя Джейн і Марка Стадоків, які цілком різними шляхами приходять до пізнання одних і тих же істин. Тут автор, за його ж власними словами, «громадить чимало різного чортовиння» і показує, «як те чортовиння стикається з представниками якоїсь звичайної, всіма шанованої професії». Джейн із Марком потрапляють в гущу моторошних подій. Стара добра Англія руйнується просто на очах. Оживає сам Мерлін – і всі напружено чекають, на чий же бік стане славнозвісний чаклун. Але безвихідних ситуацій не буває, позаземні сили приходять на порятунок, і добро – принаймні тимчасово – знову перемагає.

Прочитати чималі уривки з усіх трьох частин трилогії можна, перейшовши за поданими вище посиланнями.

Андрій Маслюх