Цю книжку я побачила в одній із маленьких і дуже затишних книжкових крамничок у Венеції – від площі Святого Марка ліворуч. Побачила і одразу купила. Дуже мені припали до душі ці стильні ілюстрації, виконані олійними фарбами. І кольори, і стилістика – все таке тепле і затишне. Навіть не знаючи італійської мови, можна легко здогадатися, про що у книжці йдеться – завдяки ілюстраціям.
Книга італійки Алессандри Вітеллі «Мамо, у нас на дивані лев!» (Alessandra Vitelli «Mamma, c’? un leone sul divano!», 2009)
Отже, це історія лева Фреда, який вміє танцювати чечітку. Та й взагалі незле танцює.
До недавніх пір він мав, так би мовити, роботу своєї мрії – виступав у Цирку зі своїми хореографічними номерами. Подивитися на нього приходили і дорослі, і малі.
Але всі ми знаємо, що Італія нині перебуває не в найкращому економічному становищі. Криза, виходить, добралась навіть до маленьких цирків. Отже, одного дня Фред потрапив під скорочення і був звільнений з Цирку. На його місце директор взяв трупу літаючих бліх – вони йому обходились значно дешевше.
Безробітним бути неприємно, тож Фред купив газету з оголошеннями про роботу. Наприклад, там була вакансія для зебр – працювати пішохідної зеброю на дорозі.
Читайте також: Книжка №1. Таємне життя мишенят Сема та Юльці
Для левів там теж була одна вакансія… Тож Фред влаштувався в один місцевий ресторан із претензією на африканський інтер’єр – лежати на вході до закладу, працюючи килимком. Робота була важкою, зокрема, у Фреда весь час боліла спина – жінки-бо в ресторан ходили в елегантних туфлях та черевичках на підборах…
Та одна з офіціанток пожаліла лева і запропонувала йому попрацювати нянькою для її доньки Джинджер… Фред не мав такого досвіду роботи, втім, погодився. Удвох з малою вони перепробували купу розваг – перевдягалися у модниць, натягаючи на себе мамине вбрання, гралися в доньки-матері (тоді Джинджер мостила Фреда у візочок і катала квартирою)… Фреду було нелегко.
Зрештою вони дійшли висновку, що гратися – це робити щось, що приносить радість усім учасникам дійства. Так вони вирішили танцювати. Танцювали Фред і Джинджер справді круто.
Тут, звичайно, одразу на думку спадає відома голлівудська пара танцюристів – Фред і Джинджер (Фред Астер і Джинджерс Роджерс), які знялися не в одному десятку американських фільмів, що стали класикою, і зрештою їхнім ім’ям почали називати талановитих танцюристів. До речі, книжка викликає алюзії і на двадцятий фільм Федеріко Фелліні, знятий у 1986 році, що називається… «Фред і Джинджер». Про пару танцюристів, що взяли за псевдоніми імена голлівудської пари.
Не думаю, що Алессандра Вітеллі випадково обрала для своїх героїв такі імена – це, швидше, своєрідне вшанування пам’яті відомих танцюристів, зізнання в любові до чорно-білого німого кінематографу раннього Голлівуду та захоплення фільмами італійського режисера Федеріко Фелліні.
Але не виключено, що все це мені тільки здається, й імена героїв – просто випадковість. У будь-якому разі, книжка добра і зворушлива, і вартує того, аби познайомитися з кумедним левом Фредом та непосидючою дівчинкою Джинджер.
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook