uncategorized

Оскільки більшість українців тепер увійшли до нескінченого переліку ворогів чинного російського президента, то видається цілком доречним ретельно вивчити досвід наших попередників, людей, які не лише довгі роки протистоять потужній системі російського державного тероризму, але й зафіксували свій корисний досвід у докладних працях на цю тему. Деякі з цих книжкок вже були перекладені багатьма європейськими мовами, бо коли ви маєте справу з агресивним та небезпечним монстром, варто хоча би знати, на що він здатний, і як влаштована його анатомія.

Біл Браудер. Червоний циркуляр. Правдива історія про великі гроші, вбивство, боротьбу за справделивість і про те, як я став особистим ворогом Путіна. – К. : Laurus, 2015

Бізнесмен Біл Браудер – єдиний з переліку представлених у цьому огляді авторів, який вже у заголовку називає себе особистим ворогом Путіна, і він справді має для цього всі підстави. Справа в тому, що співзасновник та директор найбільшого інвестиційного фонду Hermitage Capital Management, який діяв на території Росії, сьогодні засуджений російським судом заочно до 9 років позбавлення волі. За його словами, російські державні чиновники хотіли захопити його фінансові активи, а коли це не вдалося, вони вкрали з російського ж бюджету податки, які заплатила компанія Браудера, після чого звинуватили його в незаконному придбанні акцій ОАО «Газпром».

Крадіжку податків виявив юрист Hermitage Capital Management, якого негайно заарештували та вбили у російській в’язниці. Це спричинило загострення протистояння Росії з усім цивілізованим світом у вигляді так званого «Списку Магнітського»: переліку чиновників, яким заборонений в’їзд до США та деяких країн ЄС. Сам Браудер регулярно тролить російських чиновників на економічних форумах в Давосі, розпитуючи їх, за що вони вбили Магнітського та коли повернуть вкрадені податки. Цікаво, що російська влада подала до Інтерполу запит на арешт Браудера, який так і називається – червоний циркуляр (red notice), але запит цей був анульований через явно політичний характер звинувачень.

Історія автора книжки настільки драматична та парадоксальна, сповнена різноманітних недомовок і таємниць, що один лишень її переказ негайно перетворюється на захопливий авантюрний роман у стилі пригод Джеймса Бонда. Власне, «Червоний циркуляр» і є саме такою книжкою з однією суттєвою відмінністю: враховуючи все ж таки певну суб’єктивність і зацікавленість автора, ми можемо стверджувати, що більшість зображених там подій і фактів є абсолютно достовірними. Як, наприклад, той, що Браудер постійно тримав при собі шкіряне портмоне із сумою $7500. На його думку, саме стільки грошей потрібно, щоби вирватися з Росії за мить до того, як там розпочнеться хаос та руїна.

Браудер розпочинає свою розповідь здалеку, бо його дідусь, між іншим, у 1930-40-х роках очолював компартію США і навіть балотувався на пост президента. Цей епізод дуже важливий, бо сам автор зненавидів ліву демагогію дідуся і виріс типовим лібералом. Глава, якій присвячена ця історія, називається «Як стати бунтівником у родині комуністів». Зміст книжки взагалі нагадує крутий шпигунський детектив: там є такі глави, як «У російських історій завжди сумний кінець», «Несплачений чех» та «Як робиться ковбаса». «Реальність – найкращий сценарист», – пише Браудер у передмові й додає, що книжку відмовилися друкувати всі російські видавництва. Саме тому вона виходить у Києві російською мовою, бо є сподівання, що хоч так її зможуть прочитати мешканці сусідньої Імперії Зла.

Довідка. «Красный циркуляр» вперше вийшов у лютому 2015 року англійською мовою. Книжка видана в 13 країнах світу, відзначена книжковими рейтингами США, Європи, Австралії та Нової Зеландії. «Красный циркуляр» очолив рейтинги «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон Пост», «Санді Таймс». У березні 2015 року книга посіла перше місце в розділі «міжнародний бізнес» на інтернет-порталі Amazon. В Україні книжка вперше з’явиться на Книжковому Арсеналі, зараз видання існує лише в електронній версії для Android і доступне тільки російською мовою. Український переклад поки не планується.

Віктор Шендерович. Блокада мозку. – Х. : Віват, 2015

Збірці публіцистичних текстів цього автора передує його трохи моторошне зізнання, що читачу пропонується покрокова стенограма катастрофи, а він – хронікер кінця. Якщо це й так, то на цей раз ми тримаємо в руках найвеселіший опис кошмару, бо Шендерович – відомий гуморист, і вся його книжка складається з анекдотів, які він буквально записував із повсякденного життя. У цих коротких текстах часто можна зустріти вислови «выписать звездюлей», «секир-башка», слова «жопа», «задница», «дерьмо», «голимый», «теребунькать». До речі, поруч із цими словами можна знайти несподівані цитати зі Стріндберга, Чаадаєва, або маловідомі історичні факти та персоналії.

Книжка написана у вигляді ділового щоденника, кожна сторінка якого має певну дату (від 06.01.14 до 31.12.14), що збігається із певною подією та відгуком на неї – текстом Шендеровича. Тут і звільнення Ходорковського, і Олімпіада в Сочі, і виступ Держдуми проти телеканалу «Дощ». Приємна особливість такої книжкової хронології у тому, що автор іноді повертається до попередніх тем, аби показати їхній розвиток, тоді як читач цих колонок в інтернеті здебільшого (якщо тільки він не закоренілий фан Шендеровича) потрапляє на них випадково і може втратити нитку розповіді. Як пише автор: «Бог не фраер и не упустит случая приделать блестящую виньетку к хорошему сюжету».

Ще одна особливість цієї книжки – національність автора. Дотепний, талановитий та політично активний єврей у країні тотального високорозвиненого (іноді здається, що просто-таки вродженого) антисемітизму завжди буде мати і проблеми, і теми для нових текстів. Ну, якому ще автору і в якій країні у відповідь на його публіцистику може прийти sms, яке розпочинається зі слів «Жидовская харя!»?

Закінчується цей незвичайний щоденник записами про наказ російського уряду різко знизити ціни на горілку та арештом брата Олексія Навального. Шендерович не втрачає оптимізму і – головне – не дозволяє втратити його читачу. Часто після найгірших подій в його житті він наводить не лише власний жовчний коментар, але й дописує повідомлення, що все закінчилося не так вже й погано, наприклад, його скасовану виставу запустили в іншому театрі.

Довідка. «Блокада мозга» мала вийти друком 26 січня 2015 року в друкарні «Ульяновский дом печати». Однак увесь наклад — 5 тисяч екземплярів — було знищено. Директор видавництва «Захаров» Ірина Богат отримала від друкарні пояснення, що надрукувати книгу немає змоги через технічну поломку. Крупна торгова база а також головні книжкові магазини Москви відмовилися брати книгу на реалізацію. Придбати «Блокаду мозга» в магазинах Росії поціновувачі творчості відомого письменника-сатирика не мають змоги. Російськомовний варіант книги готується до презентації на Арсеналі в Києві.

Юрій Фельштинський, Міхаіл Станчев. Третя світова: битва за Україну. – К. : Наш Формат, 2015

Якщо ви журналіст або політолог, який протягом останніх десяти років щодня відслідковує стрічку новин, регулярно читає свіжу аналітику та добре знайомий із декількома різними версіями підручника історії України, то в цій книжці ви знайдете для себе мало цікавого. Але, здається, таких людей у нас можна перерахувати по пальцях нехай навіть і невеличкої групи людей, тому постійно мати під рукою працю Фельштинського як довідник дуже корисно. Якщо раптом у вас виникнуть питання з політичної історії України (головним чином, від 1991 року до наших часів), то «Битва за Україну» – це саме те, що треба.

Одна з несподіваних переваг цієї книжки в тому, що вона називається так само, як вкрай непрофесійний, якщо не сказати халтурний, фільм Андрія Кончаловського «Битва за Україну», знятий у 2013 році явно на замовлення екс-президента Леоніда Кучми, якого тоді, очевидно, з метою шантажу взялася викликати на допити по справі журналіста Гонгадзе Генпрокуратура. Тепер словосполучення «Битва за Україну» асоціюватиметься не з примітивною поробкою російського агітпропу, а із справжнім довідником для зацікавлених читачів, написаним професійним істориком.

Трохи важливої інформації про автора. Юрій Фельштинський має звання доктора історичних наук університетів США та Росії (Rutgers, The State University of New Jersey та Інституту історії Російської академії наук). Написав у співавторстві з Олекандром Литвиненком книжку «ФСБ підриває Росію», опублікував архів Троцького та організував групу розшифровки аудіозаписів розмов Леоніда Кучми, зроблених майором Миколою Мельниченком.

Єдиним недоліком цієї книжки є трохи надмірна самовпевненість автора, який, маючи, безумовно, надзвичайні аналітичні здібності та володіючи величезним масивом інформації, все ж таки береться передбачати не лише сам факт майбутньої війни, а навіть і дату її початку. З іншого боку, різноманітні прогнози сьогодні – найбільш ходовий товар, тому жоден аналітик не стане їх уникати хоча би із маркетингових міркувань.

Довідка. Книгу автори писали для російськомовного, навіть російського читача, проте російські видавництва не ризикнули видати її. Нова книжка Юрія Фельштинського вийшла друком спочатку в Польщі, де отримала увагу й ЗМІ, й читацького загалу. Книжка про Україну орієнтована, перш за все, на світову громадськість, яка отримала змогу дізнатися більше про історію російсько-українського конфлікту та найімовірніші сценарії геополітичних змін. Зараз доступна російськомовна версія книжки, а до Книжкового Арсеналу вийде український переклад.

Борис Райтшустер. Путінократія. Людина влади та його система. – Х. : Віват, 2015

Ця книжка вийшла у ФРН ще у 2006 році, і хоча вже витримала два перевидання, її певний недолік у деякій застарілості наведеної там інформації. Особливо це стосується військової потужності російської армії: автор змальовує її як дуже слабку, корумповану та озброєну технікою, застарілою ще 20 років тому. З іншого боку, автора, який багато років очолював московську редакцію журналу «Фокус», можна вважати одним з найкращих експертів з «путінократії». Варто додати також, що переклад зроблений з видання 2014 року, яке було виправлене і доповнене Райтшустером (він дописав нову передмову та цілу главу про події 2014 року), тому, якщо ви сподіваєтеся краще зрозуміти Путіна (не так, як це роблять німецькі Putinversteher’и – шукаючи його діям виправдання за будь-яку ціну, аби лише не провокувати загострення конфлікту), то ця книжка – саме для вас.

У своїй передмові Райтшустер одразу налаштовує читача на серйозний лад, пригадуючи свою розмову з одним впливовим німецьким політиком, який щойно прочитав перевидання «Путінократії», назвавши його «надто похмурим». «Якщо повірити тому, про що ви пишете, то можна злякатися», – сказав він. Лякатися ніхто не хотів, тому цивілізований світ ставився до вибриків Путіна, мов до якоїсь регіональної проблеми, поки справи не дійшли до окупації Криму та викрадення агента естонських спецслужб просто з території країни НАТО.

Однією з найбільших помилок, які призвели до такого вкрай небезпечного стану, Райтшустер вважає симпатії до Путіна серед деяких німецьких політиків (особливо лівого спрямування). Друга помилка – спроби домовитися із Путіним політичними методами ХХІ-го сторіччя, у той час як він досі живе на початку ХХ-го, де єдиним дієвим засобом політики визнавалися збройні сили. Те, що західні політики проґавили формування в Кремлі потужного військово-корупційного монстра, врешті призвело до ситуації, коли єдиним його способом утриматися при владі є постійна мобілізація росіян для ведення зовнішньої агресії. Кризи та конфлікти – це кров Путінократії, вважає Борис Райтшустер. Саме тому його книжка розпочинається з 1 січня 2006 року, коли Москва розпочала свою першу газову війну проти України. Особливість авторського стилю полягає ще й у тому, що він не просто робить геополітичні висновки на матеріалі фактів та документів, але й звертає увагу на життя простих бідних людей, Борис Райтшустер наочно показує, як Путінократія руйнує їхні долі.

Довідка. «Путінократія» Бориса Райтшустера (оригінальна назва «Putins Demokratur») вперше побачила світ 2006 року в Німеччині. Книга стала політичним бестселером. В 2014 році була перекладена українською та російською мовами. В Україні стала книгою року в номінації «Обрії» за даними VI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2014». Вісім років тому книга отримала багато критики щодо свого аж занадто песимістичного настрою. Сьогодні ж її називають пророчою.