Тексти

Вони живуть у самому серці столиці, але ніхто їх не помічає. Вони приходять до вас, але ви цього не бачите. Вони щодня зваблюють вас. А вибір — піддатися спокусі чи залишитися вірному собі — завжди за вами. Вони — сім київських гріхів, прекрасні містичні панни, які не дають місту нудьгувати. Одного разу піддавшись спокусі, головний герой потрапляє в їхнє помешкання. Чи вдасться йому пройти випробування всіма гріхами? Адже в кінці шляху на нього чекає найкраще, що може подарувати доля… 

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надала Читомо літературна агенція «Discursus».

.

Ми вийшли на вулицю. Початок весни. Морози відступили. Асфальт все ще був мокрим, але сніг вже розтанув і калюж майже не було. Свіже повітря. Кожна клітина отримала свою порцію кисню. Дихати стало легше. Думати стало легше. Повний місяць. Природа очікувала тепла, дерева хотіли квітнути, птахи хотіли співати, все живе хотіло любові. Він обійняв мене. Приємно. Він не переходив межі, але і був поруч. Усе, як я хотіла. Ми йшли мовчки, він думав. Так незвично було крокувати поруч із чоловіком. Усе життя мої підбори відбивали асфальт на самоті і мені не доводилось синхронізувати свою ходу з чоловічими кроками.

— Платити за справжнє. Виходить, гріхи дарують нам дещо справжнє. І ми за це потім платимо, — промовив він, перебравши у голові купу думок.

— Питання філософське: чи справжнє те, що дають гріхи, чи ж справжнє можна заслужити, лише йдучи шляхом праведним. Але загалом так, це звичайне життя, звичайна фізика. Ви купуєте насолоду. Розплачуєтесь за неї майбутнім, здоров’ям, репутацією.

— Гріхи… Я зараз ніби сходжу з розуму. Де я так нагрішив, що зустрів тебе? Чи мені навпаки пощастило?

— Без гріхів життя було б дуже нудним. Ми даємо людям дещо дуже цінне. Історії. Історії, які дівчата захоплено переповідають подружкам на кухні за чаєм. Історії, які розповідають по великому секрету. Історії, якими пишаються. Ці історії — цінніше за все на світі, вони і є самим життям. Історії, які роблять життя глибоким.

— Розповідай. Розповідай мені ці історії. Усе, що хочеш. Ти ж хочеш поділитись. Я буду слухати стільки, скільки ти захочеш. Буду ловити кожне слово. Буду відганяти всі ці брудні фантазії з голови, я буду слухати тебе.

— Ну слухай…

І він слухав — робив те, що мені було так потрібно. Ловив кожне слово. Відганяв брудні фантазії. Тримав мене за руку. А я розповідала про зраджених дружин, про зраджених чоловіків, про службові романи. Про магнетизм. Про гормони. Про дофамін, який змушує думати лише про об’єкт свого бажання і піднімає настрій. Про серотонін, який наповнює оптимізмом і ставить тебе на вершину світу. Про ендорфін, який дарує відчуття всемогутності. Про окситоцин, що забезпечує відчуття повноти життя. Історії банальні. Історії унікальні. Історії, які не можна нікому розповідати. Розповідала про політиків і листонош, про співаків і фітнес-тренерів, про пенсіонерів і студентів, про киян і гостей міста. Можливо, я розповіла Саші одну з ваших грішний історій, якщо ви колись піддавались пристрасті у Києві. І так ми гуляли майже всю ніч.

Ми були схожими на романтичну пару: я була відвертою, а він уважним. Я була така задоволена в ту мить, так сяяла, що ті поодинокі перехожі, які бачили нас, заздрили нам. Думали, що ми закохані, що нам пощастило. Вони помилялись. Вони нічого не знали насправді. Їм лише здавалось.

Чільне зображення lovelylife.in.ua