Тексти

Шість небезпечних покидьків. Одне неможливе викрадення. Казова команда — мабуть, єдине, що залишилося між світом і його руйнацією, — якщо вони, звісно, не повбивають одне одного раніше.

Публікуємо уривок із роману «Шістка воронів», який люб’язно надало Читомо видавництво «Vivat». 

Це вже було занадто. Він не міг навіть передбачити, як непросто буде побачити батьківщину вперше за такий тривалий час. Хлопець мав цілий тиждень на борту «Феролінда», щоб приготуватися, але його голова була забита шляхом, який він обрав, Ніною, безжальною магією, що витягла його з в’язниці й запхала на корабель, котрий швидко прямував на північ під безкраїм небом. Він досі був зв’язаним, але не кайданами, а тягарем того, що збирався зробити.

Уперше Матаяс помітив північне узбережжя пізно по обіді, але Шпехт вирішив дочекатися, поки стемніє, і аж тоді причалювати, сподіваючись, що сутінки забезпечать їм хоч якесь прикриття. Уздовж берега тяглися китобійні селища, і ніхто не прагнув, щоб їх помітили. Хоч вони й убралися мисливцями, Покидьки залишалися пізнаваною зграєю.

Ніч усі провели на кораблі. На світанку наступного дня Ніна побачила, як він складає одяг для зимної погоди, котрий роздавали Джаспер та Інеж. Матаяс очманів від здатності Інеж швидко поновлювати життєві сили. Вона ще й досі мала кола під очима, але рухалася без жодних труднощів, і, якщо щось у неї боліло, дівчина чудово це приховувала.

Ніна підняла вгору ключ.

— Бреккер наказав зняти твої кайдани.

— Ти збираєшся знову замкнути мене цієї ночі?

— Залежить від Каза. І, гадаю, від тебе. Сядь.

— Просто дай мені ключ.

Ніна закашлялася.

— Він хоче також, щоб я перекроїла тебе.

— Що? Чому? — Думка про те, що дівчина змінить його зовнішність своїми чаклунськими методами, була нестерпною.

— Ми вже у Фієрді. Він хоче, щоб ти був трохи менше… схожим на себе. Про всяк випадок.

— Тобі відомо, яка це велика країна? Імовірність того, що…

— Шанси на те, що тебе впізнають, суттєво збільшаться в Льодовому Дворі, а я не можу змінити твій вигляд за раз.

— Чому?

— Бо я не така вправна Краяльниця. Тепер усіх Корпуснійців цього вчать, але в мене немає до цього схильності.

Матаяс фиркнув.

— Що? — запитала дівчина.

— Ніколи не чув, щоб ти зізнавалася, що недостатньо вправна в чомусь.

— Що ж, зрідка це трапляється.

Він злякався, коли відчув, щойого уста вигинаються впосмішку, але коли Матаяс знову подумав про те, що його обличчя змінять, придушити це почуття було досить легко.

— Що Бреккер хоче, щоб ти зробила зі мною?

— Нічого радикального. Я зміню колір очей, волосся — того, що від нього залишилося. Це не назавжди.

— Я цього не хочу.

«Не хочу, щоб ти наближалася до мене».

— Це триватиме недовго, і боляче не буде, але якщо хочеш посперечатися про це з Казом…

— Добре, — погодився Матаяс, намагаючись бути твердим як сталь. Не мало сенсу сперечатися з Бреккером, достоту не тепер, коли він міг глузувати з нього, обіцяючи помилування. Хлопець підняв цеберко, перевернув його та сів. — Тепер мені можна отримати ключ?

Вона простягнула йому ключ, і Матаяс відімкнув свої кайдани, поки дівчина нишпорила в скриньці, яку принесла із собою. Та мала ручку йкілька невеличких шухляд, набитих порошками й пігментами в крихітних слоїках. Ніна витягла із шухлядки глечик із чимось чорним.

— Це що?

— Чорна сурма, — дівчина підійшла ближче й відтягнула хлопцеве підборіддя кінчиками пальців. — Розтисни щелепи, Матаясе.

Ти так сточиш свої зуби, що нічого не залишиться.

Він склав руки на грудях.

Дівчина натрусила трохи сурми йому на

голову й кинула пригнічений погляд.

— Чому хоробрий дрюскелеМатаяс Гелвар не їсть м’яса? — працюючи, поцікавилася вона театральним голосом. — То достоту сумна історія, дитинко. Прикра Гриша розкришила його зуби, і тепер він може їсти тільки пудинг.

— Припини це, — буркнув хлопець.

— Що? Відхили голову назад і не рухайся.

— Що ти там робиш?

— Роблю твої брови та вії темнішими. Ну,знаєш, як дівчатка перед вечіркою. — Напевно, Матаяс скривився, бо дівчина зареготала. — Ну в тебе й вираз обличчя!

Вона нахилилася вперед, і коричневе волосся торкалося хлопцевих щік, поки Ніна втирала кольори сурми в його брови. Її рука човником торкалася його щоки.

— Заплющ очі, — пробурмотіла дівчина. Її великі пальці пройшлися його віями, і Матаяс зауважив, що затамував дихання.

— Я, мабуть, пахну, як і весь корабель.

Ні, вона пахне чимсь солодким, приємним, наче…

— Іриска?

Ніна винувато скосила очі.

— Каз попередив нас спакувати лише те, що потрібно для подорожі. Дівчині необхідно їсти. — Вона занурила руку в кишеню й дістала звідти мішечок з ірисками. — Хочеш?

«Так».

— Ні.

Вона знизала плечима й поклала цукерку собі до рота, закотила очі й задоволено зітхнула:

— Так добре.

Це стало принизливим прозрінням, але Матаяс ураз зрозумів, що може цілісінький день дивитися, як вона їсть. Одна з речей, котрі найбільше подобалися йому в Ніні, — вона насолоджувалася всім, були це іриски, чи холодна джерельна вода, чи сухе оленяче м’ясо.

— Тепер очі, — сказала вона, смокчучи цукерку, і дістала з набору іншу крихітну пляшечку. — Ти мусиш потримати їх розплющеними.

— Що це? — нервово запитав хлопець.

— Настоянка, яку розробила Гриша на ймення Женя Сафін.

Найбезпечніший спосіб змінити колір очей.

Вона знову нахилилася. Щоки почервоніли від холоду, уста злегка розтулені. Її губи були за кілька сантиметрів від його власних.

Якби хлопець сів рівніше, вони б поцілувалися.

— Ти мусиш дивитися на мене, — проінструктувала дівчина.

«Я й так дивлюся».

Матаяс зустрівся з Ніною поглядом.

«Ти пам’ятаєш цей берег?» — хотів запитати, хоча й так знав, що вона мусить пам’ятати.

— Якого кольору ти робиш мені очі?

— Ч-ш-ш-ш. Це складно. — Ніна злегка торкнулася пальцями до крапель і піднесла їх близько до його зіниць.

— Чому б тобі просто не запхати їх усередину?

— Чому б тобі просто не припинити базікати? Чи ти хочеш, щоб я тебе осліпила?

Хлопець замовк.

Урешті дівчина відхилилася, ковзаючи поглядом Матаясовими рисами обличчя.

— Карі, — вирішила вона. Потім підморгнула. — Як іриска.

— Що ти маєш намір робити з Бо Юл-Баюром?

Ніна випросталася й позадкувала на крок, обличчя зробилося непроникним.

— Що ти маєш на увазі?

Йому стало шкода, що її грайливий настрій зник, але це не мало значення. Матаяс озирнувся через плече, щоб переконатися, що ніхто не підслуховує.

— Ти точно знаєш, що я маю на увазі. І на мить не повірю, що ти дозволиш цим людям передати Бо Юл-Баюра до рук Керчинської Торговельної Ради.

Вона заховала пляшечку назад до однієї з шухляд.

— Нам доведеться повторити це принаймні двічі, поки ми дістанемося Льодового Двору, тож я зможу зробити колір глибшим. Збери свої речі. Каз хоче, щоб ми залишили корабель за годину. — Вона щільно зачинила кришку скрині й підняла кайдани. Потім дівчина зникла.