Тексти

Колсон Вайтхед. «Підземна залізниця»

22.07.2017 0 Автор: Читомо

Колсон Вайтхед Підземна залізниця / переклад з англійської Любові Пилаєвої. — К.: BookChef, 2017. — 304 с.

Роман Коліна Вайтхеда, автора численних бестселерів, тримає читача в напрузі від першої до останньої сторінки. Ми ніби поринаємо в ХІХ століття, на плантацію в Джорджії. Разом із рабинею-втікачкою дивом вириваємося з тенет жаху, щоб наступної миті втрапити в ще страшніше пекло. Але це не просто авантюрна проза. У творі зачіпається вкрай серйозне питання, яке навряд чи можна вирішити однозначно. Що таке Америка часів Громадянської війни? Що таке нація, і як вона твориться? Виявляється, славнозвісна Декларація незалежності теж має хиби, як і «велика американська ідея», перед якою вже понад 200 років з пошаною чи заздрістю схиляється світ. «Підземна залізниця» – назва таємної системи втечі рабів із південних рабовласницьких штатів США. Існувала до Громадянської війни 1861-1865, мала «станції» (будинки громадян, що співчували втікачам, де вони зупинялися в дорозі), «кондукторів» (керівників груп втікачів). Маршрути проходили від штатів Кентуккі, Віргінія, Меріленд в північні штати й Канаду.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво BookChef.
.
Перше і останнє, що вона дала своїй доньці, — мовчазне прохання пробачити їй. Кора спала на її животі й була завбільшки як кулак, коли Мейбл уперше вибачилася за світ, на який її привела. Десять років потому Кора спала, притиснувшись до неї, у кімнаті на горищі, коли Мейбл вибачилась за те, що робить її вигнанкою. Кора не чула жодного з тих вибачень.

На першій галявині Мейбл відшукала в небі Полярну зірку й зорієнтувалася. Вона зібрала всі сили й чимдуж побігла чорним болотом. Пильно вдивлялася вперед, бо коли оглядалася, бачила обличчя тих, кого залишила позаду.

Вона бачила обличчя Мойсея. Пам’ятала Мойсея, ще коли він був немовлям. Кволий тремтливий згорток. Ніхто не очікував, що хлопчик доживе до віку, з якого негренят залучають до роботи сміттярів чи рознощиків води на полях бавовни. Він вижив у той час, коли більшість дітей на плантації Рендаллів помирали, так і не зробивши свого першого кроку.

Його мати зналася на відьомських цілющих зіллях. Лікувала припарками та настоями з трав і корінців, щовечора в їхній хатині стиха наспівувала йому колискові.
.

У ті монотонні колисанки на мелодії пісень, якими супроводжувалася робота на плантації, вкладала свої власні материнські побажання: хай їжа, що є в твоєму животику, підкріплює тіло, долає гарячку, хай ротик дихає до ранку. Він пережив майже всіх хлопчиків, народжених того року. Кожен знав, що те диво вчинила його мати Кейт, зціливши сина від недуги, допомігши уникнути ранньої смерті, яка на всіх плантаціях була першим випробуванням для рабів.

.
Мейбл пам’ятала, що старий Рендалл продав Кейт, щойно її скалічені руки зробили жінку непридатною для роботи. Мойсея вперше бичували за крадіжку картоплі, вдруге — за неробство. Коннеллі тоді наказав обмивати його рани водою з пекучим перцем, поки не завиє від болю. Жодне покарання не озлобило Мойсея. Він став мовчазним, дужим і прудким, вправнішим за будь-якого іншого збирача з тих, із ким працював. Він не був злим, поки Коннеллі не призначив його наглядачем, очима й вухами господаря, таким, яким був він сам. Саме тоді Мойсей перетворився на нелюда, побачивши якого, раби тремтіли. Він став чорним жахом рядків бавовни.

Коли він наказав Мейбл прийти до будівлі школи, жінка почухала щоку й плюнула на нього. Мойсей лише посміхнувся: якщо Мейбл не хоче, він знайде когось іншого. Скільки там років зараз Корі, спитав він. Дівчинці було вісім. Після цього Мейбл не пручалася. Він швидко закінчував справу, і після того, першого разу ніколи не поводився з нею брутально. Жінки як тварини, сказав він: потрібно зломити їх лише раз. Далі так і залишаються об’їждженими.

Усі ці обличчя живих і мертвих. Аджаррі корчилася в борозні з кривавою піною на губах. Мейбл бачила, як Поллі гойдається на мотузці, солодка Поллі, яка з’явилася на світ у поселенні того ж місяця, що й вона. Коннеллі перевів їх із двору на поля бавовни в один день. Завжди вони були разом, поки Кора не народилася живою, а дитина Поллі — мертвою. Між їхніми пологами була двотижнева різниця в часі. Одна дівчинка заплакала, коли пупорізка прийняла її, а інша й не писнула. Мертвонароджена, давно заклякла. Коли Поллі повісилася в коморі, сама собі зсукавши мотузку, старий Жокей сказав, що вони з Мейбл завжди все робили разом. Відтак очікувалося, що Мейбл теж має повіситися.
.

1492075442-4766
.
Перед її внутрішнім зором спливло крихітне личко малої Кори, й вона відвернула погляд. І пішла звідти.

Чоловіки народжуються добрими, а потім світ робить їх лихими. Світ лихий від початку, і що не день стає гіршим. Він виснажує тебе доти, поки не почнеш мріяти про смерть. Мейбл не збиралася вмирати на плантації Рендаллів, навіть якщо ніколи не відходила від неї далі, ніж на дві милі. Тут гойдалася колиска її життя. Та одного разу, опівночі, на задушливому горищі вона вирішила: Я житиму. А наступної півночі, у світлі повного місяця, у вкрадених черевиках уже подумки торувала шлях до волі. Заздалегідь обдумувала й переживала кожну мить майбутньої втечі.

Думала про це цілісінький день, не дозволяючи будь-якій іншій думці вдертися в мозок і відвернути її від задуму.На болоті є острівці, купини — якщо триматися їх, можна дійти до вільного материка. Вона взяла з собою овочі, які сама виростила, кремінь, трут і мачете. Решту залишила, як і свою дівчинку.
.

Кора спала в хатині, де народилася, і де прийшла на світ її мати Мейбл. Мале дівча поки не знає найгіршого. Лише згодом їй відкриються всі нескінченні, тяжкі жіночі лиха. Якби живий був Корин батько, чи блукала б Мейбл нині болотами? Їй виповнилося чотирнадцять, коли Ґрейсон прибув на південну плантацію, проданий на південь фермером-п’яничкою, котрий вирощував індиго в Північній Кароліні. Високий і чорний, добросердий парубок із усміхненими очима. Красунчик навіть після найважчої праці. Білі не могли зіпсувати його.

Мейбл нагледіла його для себе ще з першого дня і вирішила: це він. Коли юнак посміхався, наче місяць світив на неї згори. Провидіння з небес благословляло її. Вони танцювали, парубок підняв її на руки й закружляв. Я збираюся купити нашу свободу, сказав він. У його волоссі стирчала соломинка з сінника, де вони лежали, вибудовуючи плани на майбутнє. Старий Рендалл не погоджувався на таке, але зрештою парубок переконав його. Працюватиме щосили, стане найкращим робітником на плантації та заробить собі звільнення з рабства і візьме з собою Мейбл.— Ти обіцяєш? — перепитала вона, бо лише наполовину вірила, що він здатний на таке.Добрягу Ґрейсона вбила пропасниці, перш ніж вона дізналася, що носить під серцем дитину. Це ім’я більше ніколи не злітало з її вуст.Мейбл спіткнулася об корінь кипариса й ляпнулась у воду. Звиваючись, пробралася крізь очерет на острівець попереду і простяглася на землі. Не знала, як довго бігла не зупиняючись. Захекалася й почувалася виснаженою.Вона витягла з мішка турнепс, молоденький, ніжний і м’який, відкусила шматочок. Відчула присмак болотяної води, але все одно то був найсолодший овоч із тих, що вона будь-коли вирощувала на клаптику землі Аджаррі. Її мати залишила в спадок хоча б це — доглянуту грядочку, яку можна було обробляти. Вважається, що все корисне належить передавати своїм дітям. Але найкращі риси Аджаррі так і не вкоренилися в Мейбл. Неприборкана вдача матері, її наполегливість не дісталися Мейбл у спадок. Але була грядка завширшки два з половиною кроки й чотири — завдовжки та рясні паростки, що виткнулися на ній. Мати захищала цей скарб усіма силами й любила свою землю всім серцем. То була найцінніша земля у всій Джорджії.

Колсон Вайтхед

.
Лежачи на спині, Мейбл з’їла ще один турнепс. Тепер, коли вона не хлюпотіла в болоті й не чула власного важкого дихання, її обступили шарудіння в заростях і булькання твані. Заворушилися жаби-ковганки, черепахи й різноманітні слизькі істоти, забриніли чорні комахи. Вище, крізь листя й гілки дерев, що здіймалися з чорної води, перед її очима оберталося небо. Темним небосхилом пливли сузір’я.Вона розслабилася. Ні патрулів, ні наглядачів, ні стогонів, ні споглядання чужих страждань, ні стократно повторюваного переживання чужого відчаю. Ні стін хатини, які й уві сні колихалися над нею, мов стіни трюму корабля работоргівців на нічних морях. Канадські журавлі, що завмерли на одній нозі, співучі птахи в заростях і бризки води від видри, що пливе до берега. На постелі з вогкої землі її дихання заспокоїлося, і все, що відділяло її єство від болота, щезло. Вона була вільна.Ось і настала ця мить.

Мейбл мусила повернутися. Її донечка чекала на неї. Зараз цього було достатньо. Безнадія витягла з її душі найкраще, нашіптуючи, мов нічний демон, жорстокі думки. Вона триматиме цю мить у пам’яті як свій потаємний скарб. Коли знайде потрібні слова, поділиться ним із Корою. Дівчинка зрозуміє, що існує щось поза плантацією, поза всім, що вона знає. Одного чудового дня, якщо дівчинка залишиться сильною, вона відкриє для себе всю його широчінь і волю.Світ може бути лихим, але люди не мусять такими залишатися, адже можуть відмовитися від зла.
.

Мейбл підняла свій мішок і зорієнтувалася по зорях. Якщо йтиме швидко, то повернеться задовго до перших променів сонця, перш ніж на плантації прокинуться навіть ранні пташки. Втеча була безглуздою вигадкою, але навіть ця дитяча спроба стала найкращою пригодою в житті Мейбл.

.
Вона дістала ще один турнепс і відкусила. Справді: який солодкий!Змія підкралася до неї, перш ніж Мейбл зробила кілька кроків у напрямку плантації, повертаючись додому. Нічна гадина плазувала острівцем у заростях жорсткого очерету, коли людина порушила її спокій. Водяний щитомордник укусив жінку двічі: в голінку й глибоко в м’язи стегна. Жодного звуку, лише гострий біль. Мейбл відмовлялася повірити в це. То мала бути звичайнісінька водяна змія, бридка, але безпечна. Коли в роті з’явився присмак м’яти й у ногу ніби вп’ялися дрібні голочки, жінка все зрозуміла. Брела ще з півтори милі. Загубила мішок, перестала орієнтуватися, просто бовталася в чорній воді. Могла би дістатися ще далі. Праця на землі Рендаллів зробила її сильною не лише тілом. Але наштовхнулася на ложе з м’якого моху, і здалося, що саме це їй зараз і потрібно.— Ну ось, — сказала Мейбл, ступнула на непевний острівець, і болото поглинуло її.

Найкращий лайк — це 30 гривень))

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.