Нон-фікшн

Квятковська-Москалевич К. Вбити дракона. Українські революції / Катажина Квятковська-Москалевич ; пер. А. Бондара ; дизайн О. Васьків ;  обкл. О. Манна. – Львів : Видавництво Львівського медіафоруму, 2017. – 224 с. ISBN 978-966-97668-0-9

Врадіївка, Оксана Макар, свавілля «Сім’ї» Януковича, зажерливість суддів та олігархів, сепаратизм у Криму й на Донбасі, Майдан, захоплення Слов’янська, перші жертви й перші герої українсько-російської війни… Епізоди новітньої української історії у книжці польської письменниці Катажини Квятковської-Москалевич змальовані з незвичного для нас погляду стороннього, але не чужого спостерігача.

Ця побудована на людських історіях книжка, яку авторка писала понад десять років, — про боротьбу з нашим внутрішнім монстром, якого неможливо вбити, і про силу, яка змушує Україну не здаватись у цій боротьбі.

Ціна: 120 грн

Замовити книгу

Протести — це страшенно важкий і невдячний бізнес. Треба було відчути, скільки людей послати, куди і в який момент. Це нелегальна справа, а тому треба залишатися у тіні. Людський ресурс міг не з’явитись у встановленому місці. Або навпаки: виконував завдання і не отримував платні, бо їхній сотник кудись зникав із пачкою грошей. Неодноразово десятники брали ноги на плечі і — якнайдалі від розлючених людей.

Усякий обманював кожного. Партійці — свого спонсора. Половина виділених на демонстрації коштів одразу зникала в бездонних кишенях діячів. Другою половиною оперував я і подібні до мене політтехнологи. Природно, що я відщипував дещо для себе і співробітників. Це були брудні гроші олігархів, ніхто не мав докорів сумління. Потім частку отримували десятитисячники, вони платили своїм людям. Якщо хтось вище в ієрархії був надто жадібний або комусь до краю були потрібні бабки, людський ресурс, який десять годин тупо тримав партійний прапор, залишався ні з чим.

 Але вони теж не були чесними. Ті самі люди перетікали, як болото, з однієї демонстрації на другу. Спритні вміли в першій половині дня махати синім прапором Партії регіонів і кричати: «Юлько, віддай украдене», а по обіді на другому боці барикади під білими прапорами «Батьківщини» обзивати Януковича донецьким бандитом. Обидва збіговиська відокремлювало лише кількасот метрів. Ми закривали очі на ці ниці хитрощі. Ми ділилися людським ресурсом із колегами по фаху, це всім полегшувало роботу. Поки, врешті-решт, «подвійними агентами» не зацікавилися ЗМІ й наші вожді не висловили претензій, що «вірний» електорат, який вони так щедро фінансують, нахабно їх зраджує.