Нон-фікшн

Роймер Й. Homo Urbanus / Йелле Роймер ; пер. із нідер. Я. Довгополий — Київ : Вид-во Жупанського, 2017. — 136 с. — (Серія «NonFiction»). ISBN 978-966-2355-83-3

Йелле Роймер (1953 р. н.) директор природничо-історичного музею в Роттердамі, професор Утрехтського університету, палеонтолог, автор багатьох монографій. У цій книжці Йелле Роймер розмірковує над еволюцією людини, перспективами її розвитку та намагається, наскільки це можливо, спрогнозувати майбутнє людського виду, виходячи з мільйонів років історії життя на Землі.

Яке майбутнє чекає на людство? Чи існуватиме наш вид через тисячу, десять тисяч, мільйон років? І якщо існуватиме, то в якому вигляді? Все вказує на те, що людство проживає останні блаженні часи індивідуалізму і попереду на нас чекає злиття в один грандіозний колективний суперорганізм, який мешкатиме в урбаністичних термітниках міст майбутнього, перші паростки яких ми вже сьогодні спостерігаємо на прикладі найбільших мегаполісів світу. Можливість виживання нашого виду лежить у площині перетворень і пристосування до навколишнього середовища, яке все сильніше змінюється під натиском штучної “другої природи”. Майбутнє належить не Людині розумній, а Людині урбаністичній, так вважає Йелле Роймер і, ознайомившись з його аргументацією, з ним важко не погодитися.

Ніщо не вказує на те, що еволюція мала на меті виникнення людини. І ніщо не вказує на те, що життя обертається навколо одного-єдиного індивідуума. То чому ж ми самі вважаємо себе такими важливими, такими унікальними? Хоча поведінка групи людей виявляє структурну подібність з тим, що називають суперорганізмом, проте кожний індивідуальний член такої групи твердо переконаний, що повністю контролює власні думки, власні дії та власні почуття. Про цей дещо незручний парадокс і йдеться в Homo urbanus.

З майстерністю вправного оповідача та екскурсовода, Йелле Роймер веде нас повз події нашої епохи, в якій доведена до абсурду індивідуалізація начебто збігається з майже примусовою груповою поведінкою, що нагадує поведінку табуна риб або зграї шпаків. Чи завжди людина прагне жити відлюдно у вибраному нею просторі, а чи вона перетворюється на все краще пристосовану ланку супермозку, створеного із мізків усіх тих людей, сполучених між собою невидимими дротами комунікації? У своїх пошуках пояснення цього парадоксу, Роймер бачить виникнення нового, раніше не описаного виду людини, який еволюціонує більшою мірою, аніж нам того хочеться.

Homo urbanus не є ані футуристичним, ані апокаліптичним сценарієм. Йелле Роймер дотримується тих самих фактів, яких упродовж еволюції дотримувалося життя, оскільки наше майбутнє за еволюцією.

Ціна: 60 грн

Ми надзвичайно успішні як тваринний вид, виявляємо всі ознаки вибухового наступаючого алохтонного виду, внаслідок чого незабаром нас буде на Землі сім мільярдів екземплярів. Але якщо виходити з того, що людина – це звичайний вид тварин, як, наприклад, динозавр, шаблезубий тигр чи мамонт, то й людина одного разу вимре. Або ми еволюціонуємо в новий вид, як колись австралопітеки еволюціонували в Людину умілу. Тут немає нічого нового і це навіть не шокує. Питання цікаве лише в тому сенсі, як виглядатиме нова людина. І як вона житиме.