Новини

20 квітня в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка відбулася зустріч із відомим письменником Василем Шкляром і літературним критиком та видавцем Михайлом Слабошпицьким. Кожен присутній мав можливість поставити запитання гостям та дізнатися подробиці про скандальний роман «Чорний ворон», який сам автор назвав «книгою свого життя», Шевченківську премію, про специфіку роботи видавництва «Ярославів Вал» та багато іншого.

Михайло Слабошпицький – український письменник, літературний критик, один із засновників міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика та головний редактор видавництва «Ярославів Вал», у своїй промові наголосив на головній проблемі сучасної української видавничої справи – правильній промоції книги. На думку пана Михайла, необхідно багато працювати над цим, плідно та якісно, переймати традиції та напрацювання інших країн, аби не відставати. Адже це – не менш цікаво, ніж народжувати текст. Також Михайло Слабошпицький відмітив те, що «Чорний ворон» Василя Шкляра – «золота рибка», яку спіймало видавництво «Ярославів Вал».

Видавець додав, що сьогодні автори пропонують такі рукописи, які майже нічим не відрізняються один від одного, у яких немає родзинки. А таке не хочеться видавати. Роман Шкляра ж – виняток. Жанр роману є універсальним, там повинно бути все. І у романі Шкляра кожен має вичитати все своє, адже, згідно парадоксу, людина може прочитати у творі те, що вона вже знає.

Сам Василь Шкляр розказав про те, що за романом збирається знімати фільм, але режисера, з яким співпрацюватиме, ще не обрав. Серед претендентів на таку співпрацю письменник назвав Василя Чигинського, Єжи Гофмана, Мела Гібсона, та інших. «Нещодавно мене покликав Віктор Ющенко, і сказав, що дуже хоче допомогти, – розповів Шкляр. – Він сказав – давайте я зараз беру літак, і замовляємо вечерю. З ким ви хочете спершу повечеряти: з Мелом Гібсоном чи з Гофманом? Я сказав, мені ліпше було б з обома разом, але в мене немає навіть англійського тексту, щоб летіти до Гібсона. Тоді він покликав Катерину і сказав “Переклади все, що в нього є, англійською мовою!”».

Василь Миколайович розказав про те, яким є насправді Чорний ворон згідно легенд, які він почув на Шполянщині: «Чорний ворон – це був справді велетень, він не поміщався на возі: голова звисала з одного боку, ноги – з іншого». Ходили легенди, що Чорного ворона бачили пізніше, у 60-х роках, на місцевому цвинтарі. Натомість, сьогодні у Мельниках та Кресельцях нові легенди не творяться, але зберігаються старі. Одною з таких є легенда про Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, який загинув через свого коня.

Нагадаємо, що письменник, який відмовився від Шевченківської премії за свій роман, все ж отримав її 17 квітня у Холодному Яру на Черкащині. Проте ця премія була народною. За словами Шкляра, сьогодні зростає паломництво до Холодного Яру. Цього року зібралося безліч людей із різних регіонів України для того, аби вшанувати пам’ять Василя Чучупаки та його осавула Юрія Горліса-Горського, автора документального роману «Холодний Яр». «Коли вони казали, що проїхали сюди, прочитавши «Чорний ворон», це була для мене найвища похвала», – зізнався пан Василь.

На запитання, про те, які чутки ходили про нього після відмови від премії, сам автор відповів, що чув про себе різне: «Сказали, що я домовився з Адміністрацією Президента, що заплатили мені величезні гроші. Уявляєте, написати книжку, щоб сам Президент відкуповувався від тебе?». Шкляр пожартував, що насправді роман написала Ганна Герман, яка є письменницею і раніше видавала прозові книжки. «Я кажу теж, що я воював тоді у Холодному Яру і рукопис знайшов у одного вбитого холодноярця», – сказав Василь Миколайович.

Василь Шкляр ішов до цієї книги довго, і нарешті здійснив задумане. Коли студенти поцікавилися, чи не означає фраза «книга життя» те, що письменник перестане творити, Шкляр відповів, що у нього ще є творчі задуми і писати він продовжуватиме. Наступним романом, над яким автор уже працює, буде «Маруся» про відому отаманку Марусю, яку Шкляр називає українською Жанною Д’арк.

«Справжня наша Маруся-отаманша – це була юна дівчина, 16-річна гімназистка Саша Соколовська. В неї було три брати, видатні отамани. – розказав Шкляр. – Коли всі брати загинули, їхню отаманську шаблю підхопила ця дівчинка». Письменник розповів, що спілкувався із племінницею Марусі, Лізою. Вона розказала, що всі у їх роду по жіночій лінії були ворожками, а тому, певне, і Маруся – не виключення. Кажуть, що вона не померла. На це вказує хоча б наявність в Україні трьох могил Марусі у різних місцях. Ходять чутки про її можливу міграцію до Канади із повною конспірацією та зміною імені. Говорили й про те, що КДБ колись нібито знайшло криївку Марусі, але такого факту не підтвердили. «Очевидно, дали підписку про нерозголошення», – додав пан Василь.

Олександра Горчинська

У зображенні використані фото з Укрінформу