Новини

Даймонд Джаред. Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами / Дж. Даймонд; пер. з англ. та наук. ред. Т. Цимбала. – К. : Ніка-Центр, 2009. – 488 с. – ISBN: 978-966-521-512-7.

Про автора

Джаред Даймонд (нар. 1937) – професор фізіології Медичної школи Каліфорнійського університету (Лос-Анджелес). Захистивши 1961 року докторську дисертацію, зайнявся дослідженнями в двох галузях: молекулярній фізіології та еволюційній біології та біогеографії. Є членом Американської академії наук і мистецтв, Національної академії наук та Американського філософського товариства. Опублікував понад 200 статей у журналах „Discover”, „Natural History”, „Nature”, „Geo”. За працю „Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами”  1998 року Даймонд отримав  Пулітцерівську премію.

Про книгу

У пролозі  Джаред Даймонд пише: „Журналісти дуже часто просять авторів книжок підсумувати свій твір одним реченням. Ось це речення для цієї книжки: „Історія розгорталася по-різному для різних народів через різне довкілля, в якому розвивалися ці народи, а не біологічні відмінності між ними”.  Це визначення можна доповнити ще однією фразою з прологу: „Історія – це не „один клятий факт слідом за іншим”, як сказав один цинік. У ній справді є загальні схеми, з’ясування яких не тільки захопливе, а й плідне”.

Вся книжка Даймонда – це пошук та аналіз цих схем. Уявіть, що ви взяли книжку з історії. Тільки після кожного абзацу в ній запитання: чому? та як? І пошук відповідей на ці запитання: чому рушниці, найзгубніші мікроби та сталь опинилися саме в європейців, а не в африканців або корінних американців? Чому колесо, сталь, письмо не винайшли десь в іншому місці та в інший час? Як у перших письменах передавали абстрактні поняття? Чому Європа, а не Китай стала домінувати в науці? Чому імперії виникали саме там, де вони виникли? Чому вдалося одомашнити мигдаль, а не вдалося дуба? Чому верстат Ґутенберґа, а не Фестський диск започаткував друкарство? Чому винаходи й ідеї швидше поширювалися Євразією, а не Америкою й Африкою?  До речі, Джаред Даймонд дотримується дарвінської теорії про походження людини. Цікаво було б дізнатися думки прихильників інших теорій  щодо висновків, які він робить…

Автор вважає, що коріння нерівності сучасного світу сягає глибин доісторичного минулого. Велику увагу він зосереджує на значенні харчового виробництва. Харчове виробництво означає осіле життя. Осіле життя – вищу густоту населення і нагромадження запасів харчу. Запаси харчу дають  змогу утримувати фахівців, які не видобувають їжі. Ремісників, вояків, вождів… (І Ґутенберґа, який придумав верстат. І Бетховена, який писав симфонії). Та думка автора про харчове виробництво як причину запуску цивілізації – це лише початок 400-сторінкового пошуку першопричин.

Ось до прикладу. Щоб ефективно займатися харчовим виробництвом, бажано б мати тяглових тварин, а не тільки власну спину. Для цього потрібно тварин одомашнити. Для цього мають бути підхожі дикі тварини. В Євразії вони були. А в Австралії й Америці  зникли багато років до цього (або ж їх винищили – читай з’їли).

Ще потрібно мати рослини, які придатні до одомашнення. Автор пропонує подивитися на одомашнення з позиції рослин. Ви – пшениця  з зернятками, або горох з горошинами, або ячмінь. Що ви маєте на меті? Дати потомство, тобто розсіятися. Так і роблять усі дикі рослини. А як чинять одомашнені? Чекають, доки їх зріжуть, зберуть, зірвуть. Наші предками, побачивши такого дивака (біологічною мовою Даймонда „безнадійного мутанта”), користувалися помилкою природи, поломкою генів. Ці рослини стали обраними. Така от ілюстрація гасла „хто був ніким, той стане всім”.

Мабуть, головний післясмак цієї книжки в бажанні в усьому шукати взаємозв’язків і прогнозувати наслідки. Даймонд пише про давнину. Та будь-яке минуле – це початок майбутнього. Наприклад, він говорить, що треба уникати надмірної єдності та надмірної роздробленості. „Оптимальна роз’єднаність” допомогла свого часу Європі випередити Китай. „Христофор Колумб, італієць з походження, проміняв свою вірність герцогові Анжуйському з Франції на вірність королеві Португалії. Коли ж останній відхилив його прохання виділити кораблі для дослідницького плавання на захід, Колумб звернувся ло герцога Медини-Сидонії, котрий також відмовив. Невтомний мореплавець подався до графа Мединаселі, а після негативної відповіді останнього – до короля й королеви Іспанії. Ті відповіли відмовою на перше прохання Колумба, однак згодом відгукнулися на його нову спробу. Якщо б Європа була об’єднана під владою одного з трьох перших правителів, то вона взагалі б не колонізувала Америки. Правда, хочеться порозмірковувати щодо  сучасного Європейського Союзу?

Ця книжка – про причини і наслідки. Про зв’язок між кожною світовою подією. Про історію людства, яка аж ніяк не є „одним клятим фактом слідом за іншим”.

Про переклад

Переклад особливо цікавий тим, що на його основі можна скласти книжку на кшталт словника складної лексики Караванського. Перекладач використав багато маловживаних нині слів, як-от:

вислід, триб життя, відкладати на безрік, таким побитом, буде спомагавчим, набагато тривкіше, процвиндрити гроші, таким робом, попервах, зринає питання, навспак, нідочоге потомство, очевидний заблуд, передущий доробок, відстрашлива перешкода, замешкували острів, достатньо одного позирку, ошелешлива плутанка, назадницькі кроки, заприязнився з кількома особами.

Можливо, й  Ви теж заприязнитеся з цією книжкою і сягнете джерел, а не витоків…

Ірина Жданова