Література на літо

Футбол відвоював стадіони у базарів. На українсько-польському кордоні вже вийшло з моди збирати данину горілкою. Тож саме час писати про цей період нашої історії. У 2013 році вийшло кілька книг про трудову міграцію та заробітчанські будні. Найцікавіші з них – у нашому огляді.

Наталка Сняданко. Фрау Мюллер не налаштована платити більше

(Харків, Клуб сімейного дозвілля)

Читати роман Наталки Сняданко  варто заради двох речей. По-перше, книга  дуже насичена емансипативними темами, за які українські автори та авторки художньої прози не часто беруться. Вже на перших сторінках роману зустрінемо пані Геню, середнього віку прибиральницю чи то гардеробницю. Це зараз вона працює в музичній школі, а бувало не раз їздила до Польщі на полуниці. Про перший в її житті оргазм на кухні пана Лєшка, польського працедавця, пані Геня розповідає діалектом, які Сняданко добре вдаються. І це друга причина читати книгу.

Щоправда, старої скнари фрау Мюллер ми у книзі не зустрінемо, та й трудова міграція в романі – лише контекст. Значно цікавіше авторці писати про стосунки двох українських викладачок музики (арфа та фортепіано), а згодом – заробітчанок у Німеччині. Їхній любовний зв’язок поданий так, ніби в нашому суспільстві геть відсутній розподіл на гетеро- й гомосексуальність, ніби поділяти кохання на нормальне та ненормальне – справа минулого століття. Хоча українське суспільство лише вчиться сприймати нетрадиційне кохання, роман вдало уникає будь-якого пафосу “іншості”. Гарний приклад прози, яка обережно працює із деякими невигаданими проблемами нашого суспільства.

Отож, заробітчанські будні в романі – лише тло. Проте, цілком вдале та непересічне для того, щоб поговорити нарешті про такі речі, як природу бажання, увагу та турботу про себе. А також для того, аби визнати ці спроби розібратися в собі все більше вартими уваги. Багатосторінкові рефлексії над дитячими травмами, може й не роблять роман кращим, але для зацікавлених психоаназілом тут також дещо знайдеться.

Майкл. Сторожі тротуару

 (Київ, Комора)

Книжка прочитується на одному диханні і нагадує відверту виснажливу розмову. Від такої розмови оповідачеві не легшає на душі, зате тяжче стає слухачеві. Текст «Сторожів тротуару» нагадує також сповідь, трохи безладну й дуже емоційну, із самоповторами й поверненнями до вже сказаного. Такою, зрештою, і має бути сповідь.

Переважно це книга про дійсність, яка не так давно відійшла у минуле. Хоча й зараз у ранковому автобусі Львів-Перемишль можна почути характерний звук, коли скотч болюче не відклеюється від шкіри. Але для покоління двадцятилітніх такі історії – це переважно історії їхніх батьків. Так само майже відійшов у минуле Львів із немережевими кав’ярнями та особливим андеґраундом. Саме такого Львова дуже багато у ностальгійній оповіді Майкла.

Автор їв заробітчанський хліб не один рік. Певно, тому йому вдається переконати читача в тому, що його розповіді чесні. Майкл говорить про Тель-Авів та польські базари, про родинні трагедії, померлі та несподівано народжені кохання. Вплітає у текст гостре відчуття жалю від проминання життя. Читачеві легко передається настрій книги. Тож для тих, кому хочеться пережити щось разом із автором – це саме та книга.

Марина Левицька. Коротка історія тракторів по-українськи

(Київ, Темпора)

Російський переклад цієї книги здійняв чимало галасу серед українських критиків, а от український, що вийшов минулого року, – цілком виважений і стриманий.

Це історія трьох поколінь українських мігрантів до Великої Британії. Перше –  втікачі з тоталітарної держави, що виїхали у 40-х роках ХХ ст. Другі – їхні діти, які виросли у Британії, зробили там кар’єру та створили сім’ї. Трохи можуть говорити українською, але писаного від руки тексту вже не прочитають. Нарешті, третє покоління – нова хвиля еміграції. Ті, хто шукав рятунку від дикого капіталізму у незалежній Україні.

Жанр «Тракторів» можна назвати «родинною сваркою». Дебела білявка Валентина із «манерами продавчині риби» скаламутила життя порядної родини у маленькому містечку. Чоловікові за вісімдесят, а він раптом вирішив одружитися. Дві дорослі доньки, котрі й не живуть у мирі та злагоді між собою та батьком, згуртовуються у боротьбі проти  «великої блондинки в домашніх голоп’ятих туфлях на каблуці». Вони врешті перемагають, але читач має право пожаліти і Валентину, і самотнього батька.

Книга Марини Левицької – цілком збалансована проза. Без штучних домішок інтелектуалізму, з доречною іронією. Не раз доведеться сміятися вголос, хоча описані в книзі події переважно трагічні. А часом можуть набігти на очі сльози. Це означає, що книга добра.

Мама по скайпу. Збірка оповідань, упорядкувала Мар’яна Савка

(Львів, Видавництво Старого Лева)

Усі оповідання одинадцяти авторів та авторок – про одну серйозну проблему українського суспільства. Батьки – на заробітках за кордоном, діти – вдома. Спілкування в родині звелося до телефонних та скайп-розмов, і чимало сімей не витримала такого режиму. Оповідання з «Мами по скайпу» однозначно когось зачеплять, а може й повернуть додому.

У передмові до книжки Мар’яна Савка пише про конкурс дитячих творів «Україна, в якій я хочу жити». «У більшості дитячих творів оте “хочу” було стократ сильнішим за сьогоденне живу», – пише Савка. Щирість дитячих творів чіпляє завжди, а особливо коли у них відбита болюча суспільна проблема.

В оповіданні Оксани Лущевської «Наша велика вигадана родина» двоє дівчаток на автобусній зупинці вибирають з-поміж пасажирів свою можливу сім’ю. Їхня мама поїхала збирати полуниці десь до Англії, і не повернулася. Просте оповідання має гепі енд, проте, в житті такі фінали трапляються не часто. Про це – оповідання Олександра Гавроша «Степанове щастя». Випадкова, але типова історія, почута у привокзальному кафе, що закінчилася сумно для героя – у чому винні не закордонні поліцейські, а український суд.

У «Часі дітей» Таня Малярчук малює світ дитячої банди, світ без дорослих. Лише деколи трапляються мовчазні та здебільшого безсилі бабусі. В когось батьки у Польщі – й ті займають найнижчі щаблі ієрархії в «банді», а у двох близнючок – у Греції, а це вже найвищий статус.

Є оповідання кращі й гірші, але Мар’яна Савка запевняє, що всі написані чесно. Книгу варто читати  не тільки батькам, котрі поїхали за кордон, а й усім тим, хто хоче бачити, як проблема розірваних заробітками сімей осмислюється українськими письменниками та письменницями.