Новини

У рамках Форуму видавців у Львові відбувся круглий стіл «Як перетворити рукопис на книжку, як писати літературу на експорт, і скільки на цьому можна заробити». Модератор – Ірина Славінська.

Що впливає на відбір рукописів? Скільки Ви платите автору за книгу? Які Ваші читацькі уподобання?

Світлана Скляр («Клуб Сімейного Дозвілля»): Основне джерело розповсюдження книг – каталоги. У нас жорстка рубрикація за жанрами. Те, що ми не можемо класифікувати, відносимо до сучасної прози. Тобто, нам потрібна жанрова література, і це користується попитом. І ми шукаємо авторів під рубрику. За версією «Главреда», найпопулярніша – Сімона Вілар. Також орієнтуємось на поради інших письменників та літературні конкурси. Щодо гонорару, то ми платимо аванс чи відсотки від продажу книг. Що більший гонорар, то довше варто чекати на відсотки. Проблема полягає в тому, що відсотки європейського рівня, які впроваджено й у нас, не співвідносяться з українським цінами на книги. Відсоток від 25 євро і 25 гривень – різні речі. Мінімальний наклад, на якому відбивається аванс, – 4-5 тис. прим. На рік з 15-20 тис. ми видаємо 15 книжок.

Олександр Красавицький («Фоліо»): Щодо жанрової політики, то у нас ви не побачите дитячих книжок, жіночих любовних романів, фентезі (окрім Дяченків, бо вони відбулись на ринку і заслуговують на право видаватись). Ми шукаємо молодіжні та історичні романи, видаємо і міжжанрові книги (Лада Лузіна). Художня література становить 10-15% від обсягу продукції, що публікується, класика – 35%, решта – перекладна та нехудожня література. Близько 4-5 творів на місяць видаються за рахунок авторів. Аванси відбиваються на накладах у 12 тис. прим., оскільки у нас не така розгалужена система розповсюдження, як у Клубі. Однак ми принципово відрізняємось тим, що не обмежені сторінками каталогу та рубриками. Література зараз класифікується на fiction та literature. Literature – це Умберто Еко, fiction – це Ден Браун. Я обираю literature. Зараз нам не вистачає жанру сімейного міського роману, який стає популярнішим в Росії (Улицька), та інтелектуальних творів.

Юрій Володарський (літературний критик): Жанрову літературу не читаю взагалі, а Ден Браун дуже шкідливий для психіки. З української літератури мені подобаються лише ті зразки, що публікуються в «Новом мире». В українській літературі відбуваються пошуки самовтілення, нових тем, а не результат. Але у нас все-таки є 5-6 людей, за яких несоромно, і це добре. Зараз нам не вистачає соціальних текстів. Молодь орієнтується на саму себе, у неї переважають лірико-драматичні настрої. Здається, наче літератори не бачать навколишньої дійсності. Наприклад, Помаранчеву революцію 2004 року вони просто не помітили або помітили поверхово. Дивлячись на нашу літературу, важко збагнути, що відбулось в Україні за останні 20 років. Нам потрібно відмовитись від цієї лірики та ніжності, та й взагалі, жанр роману ніколи не був властивий українській літературі. Традиційний український жанр – це пісня.

Яна Дубинянська (письменниця): У нас немає чіткого розділення на жанри – мої твори публікували в різних виданнях під різними жанрами. Я не гребую жанровою літературою. В Україні просто нема структурованого ринку. На «Коронації слова», звідки Клуб черпає авторів, теж нема жанрової матриці. Я вважаю, що не вистачає текстів із захопливою фабулою та з глибоким змістом.

Юрій Володарський: Тут ще є перешкода в тому, що не всі автори пишуть у чіткому жанрі, і не всі читачі можуть це оцінити. Наприклад, Прохасько цікавий справжнім читачам-професіоналам, ще меншому колу – експериментальна література Гаврильця. Карпу ж читає більшість. Нема тої літератури, що поєднує високе з доступним. А щоби навчитись якісно писати, треба більше читати – от і все.

Що з української літератури може публікуватись успішно в Росії?

Андрій Василевський («Новый мир»): Спочатку коротко про наш журнал. Ми – недержавне видання, однак отримуємо невеличку державну підтримку. Щороку ми подаємо заявку на грант і отримуємо той дріб’язок. Друкуємо прозу, поезію, п’єси. Щодо гонорарів, вони у нас чисто символічні, але ми їх завжди виплачуємо: за 40 тис. зн. прози – 2600 руб. (приблизно 650 грн – Ред.). Цілком зрозуміло, автори не прагнуть прибутків від публікацій у нас, а прагнуть бути прочитаними усіма потрібними людьми. Єдиний спосіб розраховувати на винагороду – премія. Зараз ми виставляємо журнал у мережі за ціною 1 $, привчаємо людей вчитись платити в інтернеті за інформацію. Авторів не варто шукати – вони шукають нас. Зазвичай виходить так, що якщо ти щось собою представляєш, хоч хтось має про тебе знати.

Українську літературу я сприймаю так. Перша хвиля: Єрмаков, Кабанов, Херсонський – українські поети, які пишуть російською. Ми їх визначаємо як російських, які за обставинами живуть поза Росією. Друга хвиля: перекладні твори, наприклад, Сергій Жадан «Повість про найкращий гей-клуб». Однак ми помітили, що коли місцеву топоніміку замінити на пермську чи єкатеринбурзьку, то це буде пермський чи єкатеринбурзький твір. У 2011 році ми створили рубрику «Украинский вектор» – лікнеп з української літератури. Однак у наступному році так багато її вже не буде. Оксана Забужко – власне українська книга, аналогів такій нема. Ми опублікували 3 частини «Музею покинутих секретів», також Сняданко «Чебрець в молоці», Жадана, добірку перекладів Стуса, у жовтневому номері публікуємо Махна. У молодого автора публікуватись у нашому журналі шансів немає.

Учасники дискусії дійшли висновку, що молодому українському авторові варто скористатись усіма можливими способами бути видаваним та швидко розкрутитись, тобто підніматись, падати та знову підніматись, якщо він того вартий.

розмову записала Буяло Анастасія