Новини

Журналісти–телевізійники, кінематографісти, які створюють матеріали про українських письменників – наприклад, початку ХХ століття, – неминуче стикаються із проблемою: де знайти підходящий відеоряд? Відсутні відеоархіви, які б ілюстрували й шістдесятників, сімдесятників, вісімдесятників. Молодшим пощастило у цьому плані куди більше – вони вже увійшли в історію! І все – завдяки відеоантології «Римовані міста». Своїм існуванням проект завдячує міжнародному благодійному фондові «Смолоскип» і фондові Рината Ахметова «Розвиток України», а також його безпосереднім втілювачам – Ростиславу Семківу, Любі Багацькій, Миколі Леоновичу, Олегу Коцареву й Олегу Шинкаренку. З останніми двома – невелика розмова.

Олег Коцарев, забезпечує зв’язок з літературними середовищами різних міст, здійснює відбір віршів

У кліпах немає відеоекспериментів. Суть у тому, щоб зберегти на цифровому носії враження від того, як поети читають. У цілому головне показати обличчя автора, його манеру читання – і це наша історична місія.

Мені було б цікаво подивитися інтерв’ю з Тичиною, чи як Семенко читає вірші. Цього всього немає, або дуже мало.

Аудиторія «Римованих міст» іншого типу – це не ті, хто буде вчитуватися у кожен рядок, дуже часто це люди, які просто зайдуть, подивляться, ідентифікують когось.

У нас немає якісного відбору – і це принциповий момент, бо ми хочемо показати усю картину такою, як вона є. Маємо приблизний список тих, кого ми запрошуємо, але можуть прийти інші люди і почитати свої вірші, якщо вони відповідають таким критеріям: дебют після 1991 року, наявність публікацій, українська мова віршів, відсутність дуже-дуже нецензурної лексики.

Навіть відверті графомани можуть увійти до «Римованих міст». Якщо Петро Щур, Євген Юхниця захочуть долучитись – будь ласка. Юхниця – як би ми з нього не сміялися – має свого читача. І було б неправильно позбавляти цього читача можливості послухати його.

Міста – Київ (штук 4 зйомок), Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси, Житомир, Вінниця, Рівне, Луцьк, Острог, Львів, Ніжин, Ужгород, Тернопіль, Суми, Полтава. Ми охопили майже всі регіони, де потужні, помітні поетичні школи, але найближчим часом плануємо їхати в Донецьк, Чернівці, Івано-Франківськ. Це програма мінімум, яка нам лишилася, але насправді нас запрошують й до інших міст.

Місце для читання обирають поети: у приміщенні, на вулиці, у якомусь цікавому місці. У Черкасах, наприклад, усі поети сіли в кафе, ну, в принципі, нормально, але доволі традиційний антураж. У Житомирі частина наймолодших поетів захотіла зніматися неодмінно біля паркану, за яким ішло будівництво. Ще була весна, і всі були у шапках (так званих підарках), у куртках,  усі з червоними носами. В Острозі один чувак захотів знятися на городі, на тлі мазаної хати. У Сумах ми знімалися у Банківській академії, і одна дівчина залізла у вікно під штору і читала вірші з-за штори.

Буває трохи тяжко зорганізувати поетів на зйомки, особливо в якомусь іншому місті.  У Києві ледве збираємо, та й то дуже багато хто не знявся ще.

Та кількість переглядів, яка у нас є на YouTube, вочевидь, більша, ніж читачів, які виявляють бажання придбати книжки молодих авторів. Особливо, якщо взяти того хлопця з Острога, який пішов на город. У нього немає своєї книжки, і навіть, якщо вона була б, навряд чи багато хто її прочитав би.

.
Перший пункт програми – Іван Андрусяк. У Донецьк хочемо поїхати, але там чомусь важко з місцевими мешканцями про щось домовитись.

Буває, що поети відмовляються від участі. Наприклад, Ростислав Мельників із Харкова, хороший поет, і до того ж, гарно читає, але чомусь не хоче зніматись.

Поняття «відеопоезія» і «відеоантологія поезії» – різні. Відеопоезія – це як кіно, з поєднанням віршів, з відеоекспериментами, там автора взагалі може не бути. Відеопоезії в Україні багато, вона з’явилась масово десь із 2007 року, є фестивалі, присвячені цьому жанру.

Я не в курсі, чи десь є щось подібне, але це дуже прозорий і очевидний формат.

Іноді ми сполучуємо подорожі з фестивалями, а буває, що просто приїдемо на 2 години, знімемо все і поїдемо.

Олег Шинкаренко, оператор, інженер, монтажник відеовіршів

І раніше багато допомагав «Смолоскипу» – знімав здебільшого відео – для «Толоки інтелектуалів України». А потім у Семківа виникла ідея зробити якийсь відеопроект, згодом на його реалізацію виграли ґрант.

У деяких регіонах України майже немає поетів, скажімо, у Криму. У деяких регіонах поетів дуже мало: якщо менше 5, ми туди не виїжджаємо.

Для тла вибираю якесь характерне місце, щоб воно було впізнаване. Також я дознімаю відомий вид цього міста, якщо це можливо. Наприклад, у Харкові було настільки холодно, що мені вдалося тільки зняти не зовсім показовий вид.

Із запису я роблю флеш-файл, заливаю його на YouTube у невидимому режимі. Ростислав Семків із Олегом Коцаревим це продивляються і обирають вірші, які їм двом сподобались найбільше. Тоді вони відсилають мені сценарій вже з вибраними віршами, і я монтую обраних поетів у кліп, із заставками, титрами й видами міста.

Далі у діло вступає Любов Багацька – вона відповідає за просування кліпів на сайті й соціальних мережах.

На монтаж іде не так багато часу.

Найбільше запам’ятався поет із Нетішина, якого я знімав в Острозі, це була кошмарна погода, холодно, ішов постійно дощ, ми нічого не знайшли кращого, як стати на тлі типового острозького пейзажу – на городі, коло хати. Поет був трохи  п’яний, трохи агресивний, і читав агресивні вірші.

Досить дивно, що у поетів немає гострого бажання зніматись у цьому проекті, їх доводиться вмовляти.

Я також планую зняти декілька своїх віршів.

«Читомо» відібрало 10 найцікавіших відеовіршів від «Римованих міст», і пропонує переглянути їх.

Андрій Антоновський «Вона»

Сергій Жадан «Південно-західна залізниця»

Володимир Сушко «Всі ці ілюзії»

Олена Рибка «Рано ще рано»

Юрій Іздрик «Цього разу»

Дмитро Лазуткін «Тривожні пальці ловлять вітер»

Ірина Батащук «У неї народження»

Юрій Завадський «Зовсім»

Микола Шпаковський «Ми пили так»

Юрій Матевощук «Справжня сутність моя»

Світлини з особистих архівів Олега Коцарева й Олега Шинкаренка