Читомо > Новини > Вахтанг Кіпіані: Історична пам’ять онлайн. Конспект лекції

Новини

Вахтанг Кіпіані: Історична пам’ять онлайн. Конспект лекції

18.11.2011 4 Автор:

Книгарня «Є» продовжує проект «Новітні тенденції: суспільство, політика, культура», започаткований як лекції інтелектуалів, громадських та культурних діячів, науковців. Мета проекту – ознайомити широкий загал із сучасними західними методологіями досліджень у різних галузях гуманітаристики, суспільнознавства, політології.

16 листопада в рамках проекту пройшла лекція українського журналіста, редактора та публіциста Вахтанга Кіпіані. Головний редактор онлайн-видання «Історична правда» розповідав про наболіле в режимі публічної лекції.

За словами Вахтанга Кіпіані, «режим онлайн» слід розуміти як сприйняття інформації тут і зараз. Хоча англійське слово «on-line» і асоціюється виключно з мережею Internet, в даному контексті йдеться про доступ до історичної інформації всіма можливими медіа-засобами.

Чи можна відверто заявити: те, чому нас навчали, – стовідсоткова неправда?  Ні.

На думку лектора, кашу в наших головах створила саме суміш радянського минулого і пострадянських надбань. Але ніхто і не намагається стверджувати, що існує одна історична позиція.

Перебудова – початок кінця, тобто в цій каші народжується зовсім нова історична пам’ять. Постає єдине питання: як саме цю пам’ять сприймати: у фоматі «і-і» чи «або-або»? Саме про це йдеться у головній тезі і лейтмотиві усієї лекції Кіпіані: в історії має працювати концепція об’єднання.

Щодо викладу інформації – тут працює правило невід’ємності від виробництва. «Історія – наука точна. Якщо ми не напишемо щось, прийдуть інші і напишуть зовсім інше», – застерігав Вахтанг від пасивності.

Інформаційні джерела виконують роль медіатора, тобто посередника між людиною і історією. Що доступніше джерело, то швидший обмін знаннями.

Кількість історичних джерел залежить лише від прогресу та нашої уяви. Часи фізичних бібліотек та письмових фоліантів давно минули. Майбутнє за телебаченням, інтернет-виданнями, онлайн-архівами та ін. Як приклад  Кіпіані наводить власний просвітницький проект – «Історичну правду».

Одним із важливих питань лекції стала проблематика формування історичної пам’яті і просування інформації у суспільство як невід’ємна складова цього процесу.

Вахтанг наголошував, що існує значна нерівномірність в обізнаності різних регіонів України щодо історичних питань. На прикладі «Історичної правди» можна побудувати таку модель: якби цей продукт був виключно телевізійним, то його б побачили більше 5 мільйонів українців за день.

Онлайн-видання збирає таку аудиторію за рік. Вахтанг поки безуспішно намагається знайти інвесторів для створення телевізійної програми історичного формату. Отже, найголовнішим є попит на інформацію та зацікавленість нею.

У сучасній Україні закріпилося таке поняття, як «суспільна угода про історію». Цей феномен виключно політичного характеру. Як сказав один телепродюсер, з яким вів переговори Вахтанг Кіпіані: «Ми готові робити передачу про історію, але без політики».

Лектор піднімав питання і неодноразового зникнення з історичного простору  «непотрібних» персон, так званих темників.

Це робилося для формування у нації однобокого сприйняття інформації. В результаті історична пам’ять ставала пласкою, без можливостей дискусії.

Першим наймасштабнішим проявом формування об’ємної історичної пам’яті став всеукраїнський проект «Великі Українці». Метою проекту було задіяння всього населення при виборі найважливіших історичних постатей, об’єднання «регіональних общин».

Для ефективності голосування було відкрито 6 каналів збору інформації: безкоштовні та платні телефонні лінії, смс-голосування, відривні анкети в «Аргументах і фактах», банківські відділення та голосування на майданах.

Українці спочатку обрали перелік своїх героїв, а потім мали змогу віддати свій голос.

Якщо розглядати подібні проекти інших країн, можна легко помітити вплив сучасної політики на остаточне рішення голосувань.

Наприклад, вибір консервативної Франції був заздалегідь відомий і історично різнобічний.

Бельгія взагалі провела два голосування: для франкомовної та фламандської частини населення, що апріорі розбило історію на два табори.

Германія не внесла в список великих людей жодного представника тоталітарної системи, тим самим вибачаючись за відомі трагедії.

Щодо українських пріоритетів, то з розривом у 400 тис. голосів переміг Степан Бандера. В остаточному списку великих українців Бандера посідає 3 місце, а на першому – Ярослав Мудрий. Чому проект, що на початку мав чисто історичну мету, став прополітичним, досить складно зрозуміти без пояснень зацікавлених в тому людей.

Свої погляди Вахтанг Кіпіані виразив словами: «Проект показав, що українці мають досить високу історичну свідомість. Проте ми маємо залишати більше місця для критики в нашій пам’яті. Тільки тоді зможемо стати нормальною європейською нацією».

За провідну думку лекції може правити цитата: «Історію творять не тільки професіональні історики. Неправильно її довіряти і політикам». Допоки історичні факти будуть оприлюднюватися у форматі «цензури», говорити про історичну обізнаність українського суспільства просто смішно.

У заключній частині лекції Вахтанг Кіпіані приділив увагу «інфраструктурі» історичної пам’яті. Є декілька рівнів інфраструктури, зокрема найвищий рівень – це академічна наука, яка продукує книжки, обговорення, тощо.

Наступний рівень – видавництва, що популяризують наукові знання. У східній Європі досить добре представлений такий інструмент історичної політики, як Інститути національної пам’яті.

Українська версія Інституту поступається європейській, бо має ряд недоліків: насамперед популяризації української історії притаманне «вип’ячування» сучасних лідерів та їх пропаганда. Такий собі культ впливових особистостей.

На прикладі Польщі Вахтанг Кіпіані описував просування історії через друковані видання, що є дійсно популярним в польській просвітницькій діяльності.

На жаль, поки неможливо уявити українське видання суцільно присвячене етнічним угрупуванням або неоднозначним історичним подіям.

Є також поодинокі спроби знімати документальне українське кіно. Але з усією повагою українців до історії, спроби не виправдовують себе.

Головну думку щодо питання формування історичної пам’яті в режимі онлайн Кіпіані-лектор виразив так: «Викривлення пам’яті є доконаним фактом, якщо не підкріплювати історію різними джерелами».

Спеціально для «Читомо» Олександра Єременко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. ДанішТетяна,57 років
    18.11.2011 в 4:39 pm

    Такі обговорювання з справжніми лідерами нації необхідні!
    А українці читали, читаємо і будемо читати! І думати.

  2. 19.11.2011 в 2:54 pm

    подобається про концепцію об’єднання й застереження проти пасивності.

  3. Тетяна
    21.11.2011 в 4:06 pm

    цікава думка про інфраструктуру історичної пам`яті

  4. світлана,44 роки
    12.01.2012 в 12:16 pm

    Хочется под’якувати Вахтангу за дуже важливу справу розкриття історичних таємниць минулого України! Він робить великий внесок у тому що б ми всі позбавилися совкової “історії” та шаблонів радянської пропаганди! Було б краще якщо б Росія відкрила свої архіви, де сховано багато сторинок нашої історії, але на це сподіватися марно поки при владі там спецагент КДБ!

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe